13 листопада 2025 року справа № 580/7078/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області- скасувати;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та неврахуванні підвищення (індексації) основного розміру пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням підвищення (індексації) основного розміру пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» без обмеження загальної її підсумкової суми максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". На виконання рішень Черкаського окружного адміністративного суду відповідача неодноразово було зобов'язано проводити нарахування та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром. Однак, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» відповідач провів з 01.01.2025 перерахунок його пенсії і здійснює її виплату у розмірі 23610,00 грн, замість 24165,76 грн. На звернення позивача щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром відповідач відмовив. Вважаючи такі дії відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову.
Ухвалами Черкаського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі та залучення третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно із протоколом про перерахунок пенсії від 25.12.2024 за пенсійною справою N/A6299-МВС позивачу з 01.01.2025 нараховано пенсію у сумі 24165,86 грн. Однак, підсумок пенсії до виплати становить 23610,00 грн із зазначенням підстави - «З урахуванням максимального розміру пенсії».
Водночас, під час здійснення перерахунку пенсії з 01.01.2025, понижуючі коефіцієнти, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» до пенсії позивача не застосовані.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.05.2025, в якій просив здійснити з 01.01.2025 виплату фактично нарахованої загальної суми пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Листом від 10.06.2025 6018-5401/В-02/8-2300/25 відповідач повідомив позивачу, що його пенсію обчислено відповідно до законодавства та документів пенсійної справи, її розмір до виплати з 01.03.2024 становить 23610,00 грн. Також зазначено, що під час обчислення пенсії вимоги постанови Кабінету Міністрів Україні від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» не застосовувались.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та неврахування підвищення (індексації) основного розміру пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Закону 2262-ХІІ в редакції Закону України від 24.12.2015 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон 911-VIII), яка набрала чинності з 01 січня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740,00 гривень.
У пункті 2 резолютивної частини вказаного вище Рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 констатується відсутність частини сьомої статті 43 в Законі 2262-ХІІ, яка з вказаної дати втратила чинність.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України від 08.07.2011 3668-VI Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі- Закон 3668-VI), яким внесено зміни у статтю 43 Закону 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону 3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року 7-рп/2016 та Законом 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону 3668-VI.
Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2021 року по справі 400/2085/19 дійшов висновку, що оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, то вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року 7-рп/2016, а не норми Закону 3668-VI.
Таким чином, обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в Черкаській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом 2262-ХІІ, є протиправним.
Наведене повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.12.2021 у справі 400/2085/19.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) як джерело права.
У пунктах 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, 44277/98, рішення від 24.04.2003).
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява 33202, § 100)).
За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви 68385/10 та 71378/10, § 35)).
Отже, у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно до Закону 2262-ХІІ, мав законні сподівання на своєчасну виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.
Відповідач не довів жодним належним і допустимим доказом правомірності обмеження виплати пенсії у спірних правовідносинах.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Тому, для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку визнати протиправними дії відповідача щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, починаючи з 01.01.2025 та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.01.2025.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», то суд зазначає, що вони не підлягають до задоволення, так як судом встановлено, що понижуючі коефіцієнтів, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» до пенсії позивача не застосовувалися.
З приводу позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2025 з урахуванням підвищення (індексації) основного розміру пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», суд зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» підлягають застосуванню з 01.03.2025, відповідно підстави для врахування доплати, передбаченої вказаною постановою з 01.01.2025 відсутні.
Тому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви у цій частині.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, починаючи з 01.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська 23, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 21366538) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.01.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ