Справа № 560/19323/25
13 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В.,
розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 10.11.2025 року звернувся до суду із позовною заявою до Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просить:
" - визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №79409680 від 21.10.2025 року, винесену заступником начальника Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пеліхом Миколою Олександровичем;
- зобов'язати Нетішинський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повернути ІНФОРМАЦІЯ_1 без прийняття до виконання постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № 466 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 08.04.2025 року, винесену щодо ОСОБА_1 ".
До суду 12 листопада 2025 року представницею позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом: "Зупинення стягнення на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №79409680 від 21.10.2025 року, винесеної заступником начальника Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пеліхом Миколою Олександровичем, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі".
У заяві зазначено, що, невжиття судом заходів забезпечення позову істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист прав позивача.
Заявник зазначає, що, у разі встановлення при вирішенні судом даної справи протиправності поведінки відповідача та незаконності оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, у разі не забезпечення позову, позивачу доведеться докласти значних зусиль та понести додаткові витрати для повернення стягнутих з нього коштів при примусовому виконанні органами ДВС постанови № 466, виданої 21.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 про стягнення з ОСОБА_1 адміністративного штрафу у подвійному розмірі в сумі 34000 грн. в дохід держави, яка є виконавчим документом.
Вказує, що забезпечення позову у даному випадку жодним чином не вплине на обсяг прав відповідача, а лише буде зупинена процедура примусового стягнення штрафу до моменту вирішення судом даного спору.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає про таке.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Водночас, оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.
Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши подані докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, зазначає наступне.
Частина 1 статті 150 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Так, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.
Стаття 151 КАС України визначає види забезпечення позову.
Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Таким чином, під час вирішення питання про забезпечення позову, слід врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб.
Відтак, суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
У своїй заяві позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення виконання оскаржуваної у справі постанови , які є предметом оскарження у даній справі.
Так, статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює види забезпечення позову, передбачено такі види забезпечення позову як: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта та заборона відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Разом з цим, обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Таким чином, сам собою факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявника, та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Аналогічний висновок містяться у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 640/10883/22.
Крім того, сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Таким чином, посилання позивача на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача, є безпідставними, оскільки факт наявності очевидних ознак протиправності такого рішення відповідача не є встановленим.
Щодо вчинення державним виконавцем дій у межах виконавчого провадження щодо виконання оскаржуваної постанови, суд звертає увагу на таке.
Верховний Суд у своїй постанові від 06.07.2022 у справі № 380/12789/21 зазначив, що: "Саме по собі відкриття виконавчого провадження не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача.".
У Постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 передбачено, що:
"…Суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постаов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
З аналізу процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти…".
Незважаючи на те, що відповідачем у наведеній Постанові є Державна служба України з питань праці, суд вважає такі висновки Верховного Суду застосовними і до відносин, що становлять предмет даного спору.
Суд звертає увагу, що позивачем належним чином не обґрунтовано настання негативних наслідків для нього, які можуть значно ускладнити чи унеможливити відновлення його прав у майбутньому, а відкриття виконавчого провадження та вчинення дій державним виконавцем в рамках такого виконавчого провадження не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, суд не виявив існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Інших підстав для забезпечення позову в заяві не наведено.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 154 частини 5 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У зв'язку із наведеним вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову від 12.11.2025 у справі № 560/19323/25 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Повне судове рішення складене 13 листопада 2025 року о 09.23 год.
Головуючий суддя Є.В. Печений