Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
13 листопада 2025 року справа №520/9253/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ФАРМАЦІЯ КИЄВА"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі по тексту - позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ФАРМАЦІЯ КИЄВА" (далі по тексту - відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 942 745,08 грн (дев'ятсот сорок дві тисячі сімсот сорок п'ять гривень 08 копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, не виконавши нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, допустив правопорушення, відповідно до якого до нього застосовано адміністративно-господарські санкції та пеню у загальній сумі 942 745,08 грн.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач 12.05.2025 через систему "Електронний суд" надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом установлено, що відповідач є фізичною особою-підприємцем, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Харківському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі за допомогою програмного комплексу "Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю" Централізованого банку даних з проблем інвалідності 26.02.2025 сформовано та підписано розрахунок адміністративно господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - розрахунок АГС). Відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 243 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 4 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю- штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 10 особа.
За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 942 745,08 грн.
Зазначені санкції в добровільному порядку відповідач не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум в примусовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою, третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Відповідно до частин першою та другою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з частинами першою, другою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Наказом Міністерства економіки "Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 12.04.2022 №827-22 та Порядку її подання (діє з 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520.
Відповідно до пункту 1.4 (Розділ І Порядку) форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Згідно з пунктом 1.5. (Розділ І Порядку) форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається у певний строк з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він з урахуванням висновку Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №520/2875/2020 вважається таким, що вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Законом України №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
При встановленні обставин щодо дотримання відповідачем нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, суд установив, що відповідач на виконання статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ, мав в наявності у 2024 році 9 спеціально створених додаткових вакантних робочих місць для працевлаштування на них осіб з інвалідністю. Також про створені та наявні у відповідача вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю належним чином щомісячно був сповіщений Харківський міський центр зайнятості (базовий), що підтверджується доказами поштової відправки та його відмітками про прийняття звітності про наявність вакансій (форма № 3-ПН) за:
січень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
лютий 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
березень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю
квітень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
травень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
червень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
липень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
серпень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
вересень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
жовтень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
листопад 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю;
грудень 2024 року, де міститься інформація про наявність 5 вакантних місць фармацевта-особи з інвалідністю та 4 вакантних місць асистента фармацевта-особи з інвалідністю.
Також у 2024 році у відповідача працювало 6 осіб з інвалідністю: ОСОБА_1 (2 гр. з 01.01.2024 по 31.12.2024 р.) - фактично 12 місяців; ОСОБА_2 (2 гр. з 01.01.2024 по 31.12.2024 р.) - фактично 12 місяців; ОСОБА_3 (3 гр. з 01.01.2024 по 15.04.2024 р.) - фактично 3,5 місяця; ОСОБА_4 (3 гр. з 02.11.2024 по 31.11.2024 р.) - фактично 2 місяці; ОСОБА_5 (3 гр. з 12.10.2024 по 31.12.2024 р.) - фактично 2,5 місяця; ОСОБА_6 (3 гр. з 01.08.2024 по 31.12.2024 р.) - фактично 5 місяців.
Згідно з копіями наказів, які містяться в матеріалах справи, незважаючи на відсутність прямого обов'язку щодо пошуку осіб з інвалідністю на вільні вакансії, відповідач самостійно, без допомоги центру зайнятості та інших уповноважених для цього органів здійснювало заходи по пошуку та працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Так, у 2024 відповідачем було самостійно працевлаштовано 3 особи з інвалідністю: 1. ОСОБА_4 ; 2. ОСОБА_5 ; 3. ОСОБА_6 (копії наказів додаються).
Натомість, позивачем не було подано до суду доказів того, що відповідач не вчиняв заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю або відмовляв особам з інвалідністю в працевлаштуванні.
Суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
З огляду на те, що відповідачем було виконано вимоги щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом України №875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
Зазначений висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі № 812/1164/18.
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку про те, що позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено вимогу про стягнення у повному обсязі з позивача на користь відповідача судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги адвокатом за цією справою у розмірі - 8000,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем при розгляді справи в суді, до суду подано копію договору про надання правничої допомоги від 06.06.2023 №06-06-20/1Ф-КИЄВА, копію Додатку 3 від 14.05.2025 до договору про надання правничої допомоги від 06.06.2023 №06-06-20/1Ф-КИЄВА, копію акту №48 виконаних робіт (наданих послуг) від 21.05.2025 до Додатку №3 до Договору про надання правничої допомоги від 06.06.2023 №06-06-20/1Ф-КИЄВА.
Позивач подав до суду заперечення, вказав, що відповідачем жодним чином не доведено обґрунтованості відшкодування витрат на правничу допомогу. Просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 500,00 грн.
У зв'язку з наведеними обставинами суд зауважує, що відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон України №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону України №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України №5076-VI).
Приписами пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відтак при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що позивач, як особа, яка заперечує зазначений відповідачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 30.06.2022 у справі №640/1175/20, від 11.08.2022 у справі №300/2050/19.
Дослідивши договір про надання правничої допомоги та копію додатку 2 до договору про надання правничої допомоги, суд встановив, Адвокатське об'єднання «СТАТУС ЛЕКС», в особі Голови об'єднання Орач Ольги Леонідівни, яка діє на підставі Статуту, у подальшому «Виконавець», з одного боку та позивачем (Замовник), в особі директора Тараненко А.В., яка діє на підставі Статуту, з іншого боку уклали цей Договір про надання правничої допомоги.
Відповідно до п.1.1 Договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з правничої допомоги по захисту його прав і законних інтересів перед фізичними особами (у т.ч. підприємцями), у будь-яких органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, у тому числі, але не виключно, в органах досудового розслідування, прокуратури, служби безпеки України, державної податкової служби України, органах МВС, Антимонопольному комітеті України, у Судах загальної юрисдикції, господарських Судах, адміністративних Судах та спеціалізованих Судах України всіх рівнів та інстанцій, у тому числі Верховному Суді, Конституційному Суді України, Європейському суді з прав людини, третейських судах (далі - Послуги), а замовник зобов'язується прийняти належним чином надані Послуги та оплатити їх.
Конкретний вид послуг, що будуть надаватися виконавцем вамовнику зазначається у Додатках, що після їх укладання Сторонами є невід'ємними частинами цього Договору (п.1.2 Договору).
Згідно п.1.3 Договору за результатами кожної окремої (конкретної) наданої виконавцем послуги, відповідно до окремого Додатку, сторони підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг). В Акті виконаних робіт (наданих послуг) повинно бути зазначено предмет наданої послуги, обсяг наданої послуги, її ціна, а також детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, витрачений ним час на надання послуги та здійснених ним витрат, необхідні для надання правничої допомоги (послуг). Також, Акт виконаних робіт (наданих послуг) може підписуватися сторонами на кожну окрему послугу, зазначену у Додатку.
З акту приймання-передачі від 28.05.2024 вбачається, що АО «СТАТУС ЛЕКС» надало послуги з правничої допомоги відповідачу на суму 8 000,00 грн, а саме: надання консультації - 2000,00 грн, складення відзиву на позовну заяву - 6 000,00 грн. Суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились.
Суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За обставин цієї справи суд, окрім вищенаведеного, також враховує, що визначений адвокатом розмір гонорару є непомірно завищеним щодо предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а звернув увагу на те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
Виходячи з вищеописаних обставин справи, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача у даній справі до 2 000,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, будинок 5, корпус 1, офіс 16, місто Харків, 61022, код ЄДРПОУ:14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ФАРМАЦІЯ КИЄВА" (в'їзд Білостоцький, будинок 3, місто Харків, Харківська область, Харківський район, 61038, код ЄДРПОУ:44018640) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ФАРМАЦІЯ КИЄВА" про відшкодування витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ФАРМАЦІЯ КИЄВА" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА