Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
13.11.2025 р. справа №520/23913/25 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, суб'єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення з 21 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно; 2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 21 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - січень 2008 року; 3) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01 березня 2018 року по 17 травня 2020 року включно; 4) стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення, у відповідності до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01 березня 2018 року по 17 травня 2020 року включно з розрахунку 4.085,12 гривень на місяць в сумі 108.453,34 гривні (сто вісім тисяч чотириста п'ятдесят три гривні тридцять чотири копійки); 5) визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_2 одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2019-2020 роки та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки, без урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення; 6) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 одноразові види грошового забезпечення, а саме: грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2019-2020 роки та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, розрахованої у відповідності до вимог пункту 1-1 та вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум; 7) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІИ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 21 липня 2016 року по 17 травня 2020 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 21 липня 2016 року по дату фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб»єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу військової служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах правильно нараховував та повно виплачував заявнику індексацію грошового забезпечення військовослужбовця.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах з 21.07.2016 року та по 18.05.2020 проходив військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2020р. №101 заявника звільнено з військової служби на підставі підп."а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України " Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 17.05.2020р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2019р. за 15 календарних діб в сумі 5.402,25 грн; за невикористану відпустку за 2020р. за 10 календарних діб в сумі 3.601,50 грн; виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2020р. у сумі 10.804,50 грн; компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017р. за 14 календарних діб в сумі 5.042,10 грн, за 2018р. за 14 календарних діб в сумі 5.042,10 грн, за 2019р. за 14 календарних діб в сумі 5.042,10 грн, за 2020р. за 14 календарних діб в сумі 5.042,10 грн.
Як зазначено заявником у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та не виплачено заявнику індексацію грошовою забезпечення за період з 21.07.2016 по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 по дату звільнення.
Також під час обчислення допомоги на оздоровлення, грошової компенсації невикористаної основної та додаткової відпустки суб'єктом владних повноважень до відповідного грошового забезпечення як розрахункової бази обрахунку цих видів грошового забезпечення не було включено платежі з індексації грошового забезпечення.
З метою проведення індексації грошового забезпечення та перерахунку допомоги на оздоровлення, компенсації невикористаної основної та додаткової відпустки позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.05.2025, у відповідь на яку листом від 11.08.2025 року №26/1/6033 відповідачем зазначено, що оскільки окреме рішення щодо виплати індексації не приймалось, виплата індексації була призупинена з 01.12.2015 до 01.03.2018. Відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 року №58/0/66-17 порівняння суми підвищення грошового забезпечення із сумою індексації здійснюється в умовах місяця, у якому відбулося таке підвищення (тобто - порівнюються ні попередні місяці нарахованого грошового забезпечення з поточним місяцем нарахованого грошового забезпечення, а в умовах місяця підвищення грошового забезпечення, в якому враховані всі його складові встановлені з 01 березня 2018 року - для посадового окладу до 01 березня 2018 року та для посадового окладу з 01 березня 2018 року (приклад обчислення індексації зазначений в додатку № 4 Порядку № 1078 з грудня 2015 року).
Відповідно до довідки №26/6032 від 11.08.2025 про виплату грошового забезпечення заявника з липня 2016р. по листопад 2018р. позивачу індексація грошового забезпечення не нараховувалась і не виплачувалась; з грудня 2018р. по лютий 2018р. позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалась у розмірі 71,08 грн; з березня 2019р. по червень 2019р. позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалась у розмірі 134,47 грн; у липні 2019 позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалась у розмірі 206,72 грн; з вересня 2019р. по січень 2020р. позивачу індексація грошового забезпечення не нараховувалась і не виплачувалась; з березня 2020р. по травень 2020р. позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалась у розмірі 216,51 грн.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті (позаяк вимоги заявника до 01.10.2023р. підпадають під режим правового захисту за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ), суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ст.ст.1, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку та утримуватись від використання права на "зло", а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).
Як указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Рівень, склад та умови виплати військовослужбовцям грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), а структура, розміри та механізми обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2008р. були регламентовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. - приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція №260) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.
Згідно з п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
У період часу 17.07.2003р. - подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526 діяло правило події збільшення розміру мінімальної заробітної чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) як правової підстави для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком, так і правової підстави для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.
У період часу 21.06.2012р. (як календарна дата, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526) - подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013 діяло правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.
У період часу 01.12.2015р. (як календарна дату, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013) і до теперішнього часу діє уніфіковане правило визначення місяця початку процедури індексації - від наступного місяця, коли мала місце подія підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання.
При цьому, юридична конструкція "базового місяця" використовувалась законодавцем у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.05.2006р. №690, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 12.03.2008р. №170, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 29.01.2014р. №36.
Між тим, вже у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 09.12.2015р. №1013 відсутня будь-яка згадка законодавця про застосування величин "базового місяця".
З 01.01.2008р. умови грошового забезпечення військовослужбовців (тобто структура та розміри складових елементів грошового забезпечення) були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - Постанова КМУ №1294).
30.08.2017р. КМУ з цього ж самого питання було прийнято постанову №704, котра у початковій редакції п. 10 набирала чинності з 01.01.2018р. (далі за текстом - Постанова КМУ №704).
Відповідно до п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 27.12.2017р. №1052 дата набрання чинності припадала на 01.01.2019р.
Згідно з п.3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 був викладений у новій редакції, яка передбачала набрання чинності з 01.03.2018р.
Отже, до 28.02.2018р. умови грошового забезпечення військовослужбовців були унормовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали регламентуватись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
За змістом наведених норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого військовослужбовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.
Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом військової служби заявника.
Розв'язуючи спір в частині нарахування і виплати заявникові індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р., суд зазначає, що за змістом абз.3 та абз. 4 п.5 Порядку №1078 у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується у випадках: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Оскільки розміри видів грошового забезпечення осіб начальницького складу Збройних Сил України були визначені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.) та постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), то відсутні правові підстави для кваліфікації будь-якого календарного місяця, окрім січня 2008р. та березня 2018р. у якості "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" у цілях індексації грошового забезпечення, обчисленого або у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, або у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
У випадку нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця у місяці підвищення доходу згідно з абз.6 п.5 Порядку №1078 ця сума індексації грошового забезпечення виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою і не виключає додаткового нарахування індексації за критерієм перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації у розмірі 103 відсотки.
Тому березень 2018р. слід кваліфікувати у якості місяця підвищення доходу заявника у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, за яким належить здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Відтак, у березні 2018р. суб»єкт владних повноважень повинен був вчинити управлінське волевиявлення з приводу визначення права заявника на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця на майбутнє (постанови Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 29.03.2023р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 розраховується як арифметична дія із множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. величину приросту індексу споживчих цін і ділення отриманого результату 100 відсотків (1.762,00 грн * 253,30% / 100), складає - 4.463,15грн та за мінусом розміру підвищення доходу особи за березень 2018р. порівняно із лютим 2018р. має виплачуватися у сталому розмірі до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 30.11.2023р. по справі №420/616/23 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. складає 4.463,15грн.
Вирішуючи спір, суд зважає на те, що згідно з п.1.2 Розділу І Інструкції №260 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п.2 Розділу І Порядку №260 у первісній редакції грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Згідно з наступними редакціями п.2 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать (у редакції наказу Міністерства оборони України від 01.06.2020р. №180): підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до офіційних відомостей сайту Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив - 101,1%, в квітні 2018 року становив -100,8%, в травні 2018 року становив - 100,0%, в червні 2018р. становив - 100,0%, в липні 2018р. становив - 99,3%, в серпні 2018р. становив - 100,0%, в вересні 2018р. становив - 101,9%, в жовтні 2018р. становив - 101,7%.
Таким чином, лише у жовтні 2018р. розрахований сукупно наростаючим підсумком поріг індексації у 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, що зумовило виникнення права на індексацію суми грошової оплати праці (як заробітної плати, так і грошового забезпечення). При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018р. було опубліковано у листопаді 2018р., то індексацію грошового забезпечення необхідно проводити з грудня 2018р.
Таке тлумачення змісту норм Порядку №1078 є цілком релевантним правовим позиціям постанов Верховного Суду від 31.05.2022р. по справі №400/4491/20 та від 09.06.2022р. по справі №600/524/21-а.
За матеріалами справи розмір грошового забезпечення заявника за лютий 2018р. складав - 7.542,24 грн (зокрема оклад за посадою - 530,00 грн.; оклад за військовим званням - 30,00 грн; надбавка за вислугу років - 28,00 грн; НОПС - 294,00 грн; премія - 3831,90 грн, щгдв - 2828,34 грн).
За березень 2018р. розмір грошового забезпечення заявника складав - 7.920,27 грн (зокрема оклад за посадою - 2730,00 грн.; оклад за військовим званням - 600,00 грн; надбавка за вислугу років - 832,50 грн; НОПС - 416,25; премія - 3341,52 грн).
Отже, арифметичне значення показника підвищення грошового доходу заявника за рахунок всіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру, дорівнює - 378,03 грн. і не перевищує суми можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. - 4.463,15грн.
Відтак, заявник набув право на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі, обчисленому як 4.463,15грн. за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. (тобто у сумі - 4.085,12 грн.), котре здатне правомірно існувати у часі до настання події підвищення грошового доходу заявника за рахунок усіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру (тобто розміру окладу за посадою (посадового окладу), а також решти постійних та регулярних видів грошового забезпечення, котрі обчислюються від розміру окладу за посадою).
У подальшому у межах спірних правовідносин мала місце подія зростання окладу за посадою, а саме: за березень 2019р. розмір грошового забезпечення заявника складав - 10.656,82 грн (зокрема оклад за посадою - 2820,00 грн.; оклад за військовим званням - 600,00 грн; надбавка за вислугу років - 855,00 грн; НОПС - 2778,75; премія - 3468,60 грн; індексація - 134,47 грн).
Отже, арифметичне значення показника підвищення грошового доходу заявника за березень 2019р. за рахунок всіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру, порівняно із грошовим забезпеченням заявника за лютий 2018р. дорівнює - 3.114,58 грн. і не перевищує суми можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. - 4.463,15грн.
Відтак, заявник набув право на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2019р. у фіксованому розмірі, обчисленому як 4.463,15грн. за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. (тобто у сумі - 1.348,57 грн.), котре здатне правомірно існувати у часі до настання події підвищення грошового доходу заявника за рахунок усіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру (тобто розміру окладу за посадою (посадового окладу), а також решти постійних та регулярних видів грошового забезпечення, котрі обчислюються від розміру окладу за посадою).
Розв»язуючи спір стосовно виплати індексації з 01.01.2020р. по 17.05.2020р., суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 01.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".
Водночас із цим, положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.
Однак, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. №200/4272/24, починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Натомість, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №420/2653/24: за змістом абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 індексація-різниця виплачується до наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини; з 01 березня 2018 року і до 18 липня 2022 року Уряд не здійснював чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців.
Правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності - 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.20147р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі № 480/7154/24.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених на підставі приєднаних до матеріалів справи доказів обставин спору, суд доходить до переконання про те, що у період 29.01.2020р.-19.05.2023р. суб»єкт владних повноважень був обтяжений обов»язком обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." (відносно проміжку часу 29.01.2020р.-31.12.2020р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2021р.-31.12.2021р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2022р.-31.12.2022р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2023р.-19.05.2023р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн." (відносно проміжку часу з 20.05.2023р.).
Оскільки один і той же заявник в одних і тих же правовідносинах не може одночасно і мати право на підвищення заробітку з 01.01.2020р. за рахунок обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн., і мати право на отримання станом на 01.01.2020р. індексації-різниці через відсутність події зростання такого виду грошового забезпечення як оклад за посадою, то з урахуванням п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України суд вважає, що право на отримання підвищеного заробітку станом на 01.01.2020р. виключає існування права на отримання станом на 01.01.2020р. індексації - різниці, розрахованої як різниця між сумою грошового забезпечення лютого 2018р. за постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 та сумою грошового забезпечення березня 2018р. за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704.
Указані обставини виключають продовження існування після 01.01.2020р. права учасника суспільних відносин на отримання у порядку абз.4-абз.6 п.5 Порядку №1078 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення, обчисленого станом на 01.03.2018р.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19).
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №206/4411/16-а).
Відтак, з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 про те, що сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. у випадку первісного обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 та подальшого обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 складає - "4.463,15грн." станом на 01.03.2018р. заявник набув право на отримання фіксованої суми індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 у сумі - "4.085,12 грн." (4.463,15грн. - 378,03грн.) з 01.03.2018 по 28.02.2019 та у сумі - "1.348,57 грн." (4.463,15грн. - 3.114,58грн.) з 01.03.2019.
З наведених вище міркувань суду таке право існувало до - 31.12.2019р.
Повноваження суб»єкта владних повноважень з приводу проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця не є дискреційними, позаяк місяць підвищення доходу у цілях нарахування індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку у спірних правовідносинах обіймає (обіймав) заявник, а зростання інших постійних складових грошового забезпечення військовослужбовця, без підвищення ставок (окладів) за посадою у розумінні норм Порядку №1078 не має наслідком зміну місяця підвищення доходу військовослужбовця позивача і тому відповідач не має компетенції діяти на власний розсуд, обираючи за місяць підвищення грошового доходу інший календарний місяць, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку посідав заявник як військовослужбовець. (постанови Верховного Суду від 29.11.2021р. у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20, від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21).
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у розумінні ч.4 ст.245 КАС України у березні 2018р. у межах згаданого управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру індексації грошового забезпечення суб»єкт владних повноважень повинен був надати юридичну оцінку власно створеним відомостям про: розмір підвищення доходу заявника у березні 2018 року порівняно з лютим 2018р. (А); суму можливої індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця у березні 2018 року (Б); тобто визначити розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) як різницю між сумою грошового забезпечення заявника за березень 2018р. та сумою грошового забезпечення заявника за лютий 2018р.; визначити суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б) як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018р., на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків; у разі якщо розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б) - вчинити дії з нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця до настання події чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення заявника з військової служби.
Між тим, згаданого управлінського волевиявлення суб»єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не вчинив.
З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень було вчинено бездіяльність з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. за період з 01.03.2018р. до 31.12.2019р.
Після указаної дати (тобто після 01.01.2020р.) розмір фіксованої індексації повинен визначатись суб"єктом владних повноважень з урахуванням обов'язку обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." станом на 01.01.2020р.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб»єктом владних повноважень не було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця з 21.07.2016р. по 28.02.2018р. з урахуванням базового місяці січень 2008р. та після 01.03.2018р. і до 31.12.2019р. у фіксованому розмірі за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. не узгоджується із змістом нормативного регламентування і тому підлягає визнанню протиправним.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом публічної служби заявника.
Стосовно періоду часу з 01.01.2020р. праву заявника на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України належить надати захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
Суд відзначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах юридично спроможних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
За правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень та обираючи належний, дієвий та ефективний спосіб захисту права приватної особи, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб»єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб»єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб»єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов»язків, під відмовою суб»єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення та виплати індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця за період з 21.07.2016р. до 28.02.2018р. без застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.; з 01.03.2018р. до 31.12.2019р. без урахування фіксованого розміру індексації-різниці.
Оцінивши доводи сторін та добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку орган публічної адміністрації не довів додержання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ в частині фінансового забезпечення (утримання) заявника як військовослужбовця за період 21.07.2016р.-31.12.2019р. за такими складовими елементами як індексація грошового забезпечення військовослужбовця.
Тому позов в даній частині вимог підлягає до задоволення частково з урахуванням викладених вище міркувань суду із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.
Вирішуючи спір за епізодом правової природи індексації грошового забезпечення військовослужбовця та стосовно наявності правових підстав для включення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до складу місячного грошового забезпечення у цілях обчислення інших видів грошового забезпечення (зокрема, допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за дні невикористаної відпустки), суд керується такими підставами та мотивами.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з ч.3 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
Суд повторює, що згідно з ч.3 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення військовослужбовців індексується відповідно до закону.
Отже, такий платіж з оплати часу військової служби як індексація грошового забезпечення військовослужбовця не може бути не кваліфікований у якості складового елементу грошового забезпечення військовослужбовця.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 30.01.2024р. у справі №580/1974/23: "44.Аналіз наведених норм права свідчить про те, що об'єктом здійснення індексації доходів позивача, є його дохід у формі пенсії, а не розмір грошового забезпечення діючого поліцейського за прирівняною посадою, яку обіймав позивач на момент звільнення, а тому, відсутні підстави для врахування індексації цього грошового забезпечення при формуванні довідки для перерахунку його пенсії.
45.Отже пенсія, яку позивач отримує, є об'єктом індексації, що має нараховуватись щомісячно, за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив встановлений поріг індексації, у частині, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
46.Проведення індексації призначеної (перерахованої) позивачу пенсії (з урахуванням надбавок, доплат та підвищень) є встановленим механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, реалізація якого дає підстави стверджувати про дотримання державних гарантій, спрямованих на підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, у розумінні Закону України від 05.10.2020 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
47.Таким чином, системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що, суми індексації грошового забезпечення поліцейських не віднесені до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та не підлягають зазначенню у довідці про грошове забезпечення позивача для перерахунку його пенсії.
48.За таких обставин, судова палата Верховного Суду вважає, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати від 21.06.2023 у справі № 480/11090/21 про наявність у особи, яка перебувала на службі в ОВС, та якій пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ, права на включення в довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку її пенсії у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб, сум індексації цього грошового забезпечення, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважає за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки: (1) об'єктом здійснення індексації доходів особам, зокрема, які проходили службу в органах внутрішніх справ, пенсія яким призначена згідно із Законом № 2262-XII, є їх дохід у формі пенсії (у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної соціальної групи населення), а не розмір грошового забезпечення діючого поліцейського за прирівняною посадою до тієї, яку вони обіймали на момент звільнення з відповідних органів; (2) суми індексації грошового забезпечення поліцейських не належать до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та не підлягають зазначенню у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) при її формуванні.".
Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розв'язуючи спір по суті, суд зауважує, що до настання події набуття чинності нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
За правилами пунктів 1 і 2 Розділу XXIII Порядку №260 від 07.06.2018р., військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.
За правилами пунктів 3, 5 і 6 Розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Суд зауважує, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток передбачена ст.24 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" та ст.83 Кодексу законів про працю.
Положення цих норм права підлягають поширенню на спірні правовідносини у субсидіарному порядку, позаяк суть, зміст та характер правовідносин з приводу проходження публічної військової служби не виключають існування у військовослужбовця права на одержання грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, котре до того ж за правовим режимом захисту підпадає під дію ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за дні невикористаних оплачуваних відпусток визнано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р. у справі №620/4218/18, правові висновки якої підлягають поширенню на спірні правовідносини як з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, так і з огляду на приписи ч.3 ст.290 КАС України.
Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли до місячного грошового забезпечення військовослужбовця у цілях обчислення розміру допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку підлягає включенню такий платіж як індексація грошового забезпечення військовослужбовця, позаяк у позначеному випадку об'єктом індексації є саме грошове забезпечення військовослужбовця, а не пенсія колишнього військовослужбовця, базою обчислення якої згідно з ст.ст.43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" є реально підвищене поточне грошове забезпечення діючого військовослужбовця.
Враховуючи вищенаведене, відповідач протиправно не врахував до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалися суми виплат грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2019р.-2020р., компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017р.-2020р. індексації грошового забезпечення, що призвело до отримання позивачем вказаних виплат у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством.
З огляду на викладені вище міркування суду, а також суть та правовий характер індексації грошового забезпечення військовослужбовця як невід»ємного елемента структури власного грошового забезпечення заявника зумовлюють існування правових підстав для застосування ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України і надання праву заявника за цими епізодами захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.
Продовжуючи вирішення спору за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати грошового забезпечення до настання події виплати суми боргу з грошового забезпечення, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року по справі №200/10176/19-а та від 31 липня 2024 року по справі № 480/1704/19.
Враховуючи, що заявнику у межах спірних правовідносин не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення за спірний період, і така виплата може бути проведена лише на виконання цього судового акту після набрання ним законної сили, то суд вважає, що позовні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів до настання події виплати боргу з основної суми доходу є передчасними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанови Верховного Суду від 21.08.2024р. по справі №200/63/23.
Указані вище міркування суду є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині вимог з урахуванням ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України стосовно визнання протиправним реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та обтяження суб»єкта владних повноважень обов»язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення у порядку абз.1 ч.4 ст.245 КАС України.
Позов за епізодом стягнення коштів з суб"єкта владних повноважень до задоволення не підлягає, позаяк застосування у межах спірних правовідносин саме такого способу захисту порушеного права не виключає порушення прав (інтересів) інших діючих публічних службовців на своєчасне та у повному обсязі отримання поточної винагороди за працю (службу).
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з»ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 21.07.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 21.07.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018р.-31.12.2019р. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018р.-28.02.2019р. у фіксованому розмірі 4.085,12 грн. щомісячно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 з урахуванням раніше проведених платежів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2019р.-31.12.2019р. у фіксованому розмірі 1.348,57 грн. щомісячно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 співвідносно з часом проходження військової служби з урахуванням раніше проведених платежів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2020р.-17.05.2020р. у фіксованому розмірі щомісячно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, обчислену станом на 29.01.2020р. як різниця між сумою можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. - "4.463,15грн." та показником перевищення загальної суми грошового забезпечення січня 2020 року, обрахованого у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102,00грн." над показником загальної суми грошового забезпечення лютого 2018 року, з урахуванням раніше проведених платежів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вид грошового забезпечення - грошова допомога для оздоровлення за 2020 рік, вид грошового забезпечення - грошова компенсація невикористаної щорічної основної відпустки за 2019р.-2020р., вид грошового забезпечення - грошова компенсація невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017р.-2020р., обчислені із використанням індексації грошового забезпечення військовослужбовця з урахуванням раніше проведених платежів.
Позов в решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко