про повернення позовної заяви
Справа № 500/6444/25
13 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Грицюк Р.П., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Жасмин Делюкс" про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради, в якому просить:
визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича від 15.09.2025 про реєстрацію права власності об'єкти нерухомого майна за ТОВ «Жасмин Делюкс»;
зобов'язати реєстраційний відділ Тернопільської міської ради відновити право власності на спірні об'єкти нерухомого майна за позивачем;
визнати недійсним рішення державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича про відмову у проведенні реєстраційних дій №81637605 від 31.10.2025.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.07.2025 у справі № 607/370/25 за позовом ТОВ «Жасмин Делюкс» витребувано із чужого незаконного володіння відповідача на користь ТОВ «Жасмин Делюкс» об'єкти нерухомого майна за адресою м. Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 28,
28 серпня 2025 року ОСОБА_2 подав до Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року у справі № 607/370/25 і 17 вересня 2025 року Тернопільський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження.
Незважаючи на те, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року у справі № 607/370/25 не набрало законної сили у зв'язку із поданням апеляційної скарги, 12 вересня 2025 року державний реєстратор Тернопільської міської ради Сливка Віталій Іванович, посилаючись на зазначене рішення суду та ухвалу від 04 серпня 2025 року у цій справі, на думку позивача, незаконно зареєстрував право власності за ТОВ «Жасмин Делюкс» на спірні об'єкти нерухомого майна.
Не погоджуючись рішенням державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Жасмин Делюкс", позивач звернувся до Тернопільської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності за ТОВ «Жасмин Делюкс» на спірне майно. 20 жовтня 2025 року позивач отримав відповідь від Тернопільської міської ради вих. № 1915/28-01, в якій зазначено, що відсутність підстав для скасування права власності та поновлення прав позивача на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав.
31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича із заявою про проведення реєстраційних дій шляхом скасування у ДРПНМ відомостей про право власності на спірне майно за ТОВ «Жасмин Делюкс». 31 жовтня 2025 року державний реєстратор Тернопільської міської ради Сливка Віталій Іванович прийняв рішення про відмову в проведені реєстраційних дій №81637605.
Вважаючи рішення державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича від 15.09.2025 про реєстрацію права власності об'єкти нерухомого майна за ТОВ «Жасмин Делюкс» і рішення державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича про відмову у проведенні реєстраційних дій від 31.10.2025 протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), у частині першій якої зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналіз змісту статті 19 КАС України та статті 19 ЦПК України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Судом встановлено, що спірні правовідносини пов'язані з тим, що позивач вважає неправомірною державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за ТОВ «Жасмин Делюкс» за відсутності судового рішення, що набрало законної сили.
Отже, у даному випадку спір стосується правомірності набуття права власності на обєкти нерухомого майна третьою особою (ТОВ «Жасмин Делюкс») та скасування такої реєстрації, оскільки позивач вважає себе власником спірних об'єктів нерухомого майна.
Тобто, позивач за наведених обставин не був учасником публічно-правових відносин з державним реєстратором, не звертався за наданням і не отримував адміністративної послуги у вигляді державної реєстрації права власності на спірне майно, а спірні правовідносини у даній справі пов'язані з захистом його права власності.
Отже, спір у цій частині позовних вимог, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. До того ж, оскаржувана позивачем реєстрація права власності здійснена на виконання судового рішення у цивільній справі.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи рішення про державну реєстрацію речового права (права власності) на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.
Визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване право власності щодо того ж нерухомого майна.
Позивач, вказуючи на протиправність дій державного реєстратора при здійсненні державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за третьою особою, фактично зазначає про наявність такого права за ним.
Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно, що має приватно-правовий характер.
Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваного реєстраційного рішення, тобто останнє вчинено за заявами інших осіб, спір щодо його оскарження є спором про цивільне право, незалежно від того, чи здійснено таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявлено вимогу про зобов'язання відповідача зареєструвати речове право за позивачем, та незважаючи на те, що таке питання виникло під час судового провадження.
Оскарження рішень та дій щодо внесення записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна, відтак рішення державного реєстратора з реєстрації за третьою особою права власності на це майно свідчить про приватноправовий характер цього спору.
Аналогічна позиція викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №826/3051/18.
Як вже зазначено вище відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).
За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд прийшов до висновку, що позовна вимога щодо визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича від 15.09.2025 про реєстрацію права власності об'єкти нерухомого майна за ТОВ «Жасмин Делюкс» і зобов'язання реєстраційного відділу Тернопільської міської ради відновити право власності на спірні об'єкти нерухомого майна за позивачем не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами ЦПК України.
У той же час, позовна вимога про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора Тернопільської міської ради про відмову у проведенні реєстраційних дій від 31.10.2025 підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства і є підсудна окружному адміністративному суду.
Разом з тим, у пункті 3 частини 1 статті 4 КАС України міститься визначення поняття «адміністративний суд», згідно з яким - це суд, до компетенції якого зазначеним Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. За пунктом 5 цієї частини статті під адміністративним судочинством розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із частинами 1, 4, 6 статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини 1 статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у цій статті в частинах 4, 5 та 6 встановлено заборону об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду.
Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина 4 цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина 5 цієї статті).
За пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Як убачається зі змісту позовної заяви у цій справі позивач об'єднав кілька вимог, які підлягають розгляду за правилами як цивільного/господарського, так і адміністративного судочинства.
А тому, оскільки зазначені вимоги підсудні різним судам, у цій справі суд дійшов висновку про повернення позовної заяви особі, яка її подала.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про винесення ухвали про забезпечення позовних вимог шляхом заборони вчиняти реєстраційні дії щодо об'єктів спірного нерухомого майна. У зв'язку із поверненням позовної заяви через порушення правил об'єднання позовних вимог заявлена у позовній заяві вимога/клопотання судом не розглядається.
Керуючись статтями 169, 241, 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Жасмин Делюкс" про визнання протиправним та скасування рішень повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 13 листопада 2025 року.
Суддя Грицюк Р.П.