Справа № 420/29033/25
13 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
визнати відмову відповідача - військової частини НОМЕР_2 від 19 липня 2025 року № 16626 від виплати позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації станом на 30 березня 2025 року за неотримане речове майно у 2024 році і в період з 01 січня по 30 березня 2025 року протиправною;
зобов'язати виплатити позивачу ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у 2024 році і в період з 01 січня по 30 березня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач проходив військову службу та наказом військової частини НОМЕР_2 від 30 березня 2025 року № 89 був звільнений з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Проте, як зазначено у позові, грошова компенсація за неотримане речове майно за 2024 рік і за період з 01 січня по 30 березня 2025 року позивачу при звільненні виплачена не була.
З наведеного питання 26 травня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації станом на 30 березня 2025 року за неотримане речове майно, проте позитивної відповіді не отримав, оскільки відповідач листом від 19.07.2025 року відмовив у здійсненні виплати.
Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Доводи позову мотивовані тим, що право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно гарантовано особами офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу Порядком, затвердженим постановою КМУ №178 від 16.03.2016 року, натомість відповідач це право позивача порушив.
До позовної заяви додано заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, обґрунтована тим, що трьохмісячний строк звернення до суду обчислюється з 27 липня 2025 року, тобто з дня, коли позивачу стало відомо про відмову відповідача від 19 липня 2025 року № 16626 від виплати грошової компенсації станом на 30 березня 2025 року за неотримане речове майно у 2024 році та в період з 01 січня по 30 березня 2025 року.
Ухвалою суду від 01.09.2025 року поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
27.08.2025 року представником Військової частини НОМЕР_2 за допомогою системи “Електронний суд» подано клопотання про повернення позовної заяви у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та невідповідністю позовної заяви.
Ухвалою суду від 13.11.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 про повернення позовної заяви
17.09.2025 року за допомогою системи “Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
По суті позовних вимог у відзиві зазначено, що Порядком №178 передбачено, що для реалізації права на виплату компенсації за неотримане речове майно необхідно дотриматись визначеного алгоритму, а саме: 1) подання військовослужбовцем рапорту на компенсацію; 2) видача речовою службою військової частини довідки про вартість речового майна, що належить до видачі; 3) видання наказу щодо виплати грошової компенсації військовослужбовцю.
Проте, як стверджує відповідач, лейтенант медичної служби ОСОБА_1 при звільненні з військової служби не звертався до командування військової частини НОМЕР_2 з рапортом про здійснення на його користь виплати у формі грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, відповідно у частини не виникало правової підстави для розгляду питання щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, оскільки право ініціювати вирішення даного питання належить виключно військовослужбовцю. Заява ОСОБА_1 від 26.06.2025 про виплату грошової компенсації, подана після звільнення, не може сприйматись як заява(рапорт) у контексті Порядку № 178, оскільки ОСОБА_1 , на момент подання заяви, військовослужбовцем не являвся. Доданий атестат військовослужбовця №833 від 11.07.2025 довідкою у розумінні Постанови №178 також не являється.
Також відповідач зазначив, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Згідно нормою вимог п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Враховуючи, що позивач не оскаржував наказ про виключення зі списків особового складу, військова частина НОМЕР_2 вважає, що позивачем погоджено проведення усіх необхідних розрахунків.
Додатково у відзиві відповідач посилався на положення Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, згідно якої військовослужбовець за призовом під час мобілізації не набуває права на отримання предметів речового майна, оскільки законодавцем цим право наділені лише особи офіцерського, сержантського та старшинського складу за контрактом. Тому у дані нормі зазначено, що особі, призваній на військову службу під час мобілізації, під час звільнення не належить до видачі будь-яких предметів речового майна.
Відповідач вказує, що ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією, тому в атестаті військовослужбовця графі 9 «Дата видачі» речове майно обчислюється з дня фактичної його видачі для носіння або експлуатації, а не так як військовослужбовцям, які проходили військову службу за контрактом, яким вказується дата відповідно з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення. Враховуючи викладене, відповідач посилається на те, що оскільки лейтенант медичної служби ОСОБА_1 , який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, речове майно, фактично не отримав, а після звільнення предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), не видаються, то у військової частини відсутня правова підстава для видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, у зв'язку із відсутністю самого майна. Відповідно відсутня можливість для подальшої реалізації на отримання грошової компенсацію за неотримане речове майно.
Також у відзиві представник позивача наполягав на тому, що позивачем порушений строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.
Разом із відзивом представник відповідача подав заяву про залишення позовної заяви без руху. Проте суд зазначає, що ця заява стосується іншої судової справи (справа № 480/2446/25), у якій беруть участь зовсім інші сторони, тому ця заява судом не розглядалась.
22.09.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, подана представником позивача засобами поштового зв'язку.
У відповіді на відзив представник позивача заперечував проти доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, вказуючи на те, що судом в ухвалі від 01.09.2025 року поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом.
Також представник позивача зазначив, що лист відповідача від 19 липня 2025 року № 16626 не містить конкретних правових підстав відмови позивачу у виплаті грошової компенсації станом на 30 березня 2025 року за неотримане у 2024 році і в період з 01 січня по 30 березня 2025 року речове майно. Тоді як право позивача на компенсацію гарантоване Порядком №178.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ; має статус учасника бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 01.12.2023 року.
Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2025 року №89, лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 , начальника медичного пункту 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від "18" березня 2025 року № 89 з військової служби в запас за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини або з інших поважних причин. перелік яких визначаються частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи), з 30 березня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 03 роки 11 місяців 08 днів, пільгова 00 років 00 місяців 00 днів.
Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що при звільненні з військової служби йому не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно за 2024 рік і за період з 01 січня по 30 березня 2025 року.
26.06.2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою, якою просив розглянути питання про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно за 2024 рік і за період з 01 січня по 30 березня 2025 року.
Листом за підписом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.07.2025 року вих. №16626 позивачу надана відповідь наступного змісту:
«Колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 , який прибув до військової частини, згідно наказу командира військової частин НОМЕР_2 від 10.04.2023 року №88 (по стройовій частині), відповідно був зарахований на всі види забезпечення, та забезпечувався, по п'ятій категорії забезпечення військовозобов'язані, мобілізовані під час особливого періоду, особи, які підписали короткостроковий контракт під час особливого періоду, та особи, які підписали контракт до завершення особливого періоду; усі військовослужбовці Збройних Сил України у разі запровадження правового режиму воєнного стану на всій території держави, відповідно до наказу МОУ «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» №232 від 29.04.2016 (із змінами) норми №1 забезпечення предметами бойового обмундирування та екіпірування військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (бойовий єдиний комплект (БЄК).
Речове забезпечення ОСОБА_1 зазначається в атестаті військовослужбовця на речове майно від 11.07.2025 року №833 (додаток 58) до наказу МОУ «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України» від 17.08.2017 року №440 (зі змінами) та згідно до наказу МОУ від 29.04.2016 року №232 (зі змінами) розділу ІІІ пункту 17. Мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.
Виплата грошової компенсації здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" у межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міністерству оборони України на відповідний рік, пункту 3. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця, переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням зі списків особового складу військової частини, а так як ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією, то в атестат військовослужбовця графу 9 «Дата видачі» обчислюється з дня фактичної їх видачі для носіння або експлуатації, а не так як військовослужбовцям, які проходили військову службу за контрактом, яким вказується дата відповідно з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення.
Відповідно вищевикладеного колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 , не виплачується компенсація за не отримане речове майно.».
Разом із відповіддю позивачу надіслано копію талону речового атестату військовослужбовця лейтенанта м/с ОСОБА_2 на речове майно від 11.07.2025 року №833.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті грошової компенсація за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з абз. 2 п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178, відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
За приписами пункту 2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:
звільнення з військової служби;
загибелі (смерті) військовослужбовця;
переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з пунктом 5 Порядку №178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до пункту 7 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898, затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція №232).
Пунктом 4 розділу І Інструкції №232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178.
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції №232.
Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції №232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
Згідно пункту 8 розділу V Інструкції №232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пунктом 28 розділу V Інструкції №232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за нормами мирного часу.
Пунктом 30 розділу V Інструкції №232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв'язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз вищенаведених норм свідчить, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за не отримане речове майно у разі звільнення з військової служби.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 30.04.2020 у справі №813/4138/17 сформував висновок щодо застосування норм права, який відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, Верховним Судом визначено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Враховуючи вищевказане, за позивачем навіть після звільнення з військової служби зберігається право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у тому випадку, якщо така не була виплачена йому при звільненні.
Що стосується доводів відповідача стовно того, що згідно абз. 9 п. 29 Розділу V Інструкції №232 компенсація за не отримане речове майно військовослужбовцям військової служби за призовом під час мобілізації не нараховується, суд зазначає таке.
Як вбачається із обставин справи, 26.06.2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою, якою просив розглянути питання про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно за 2024 рік і за період з 01 січня по 30 березня 2025 року.
Листом за підписом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.07.2025 року вих. №16626 позивачу надана відповідь про відмову у здійсненні виплати, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.01.2021р. у справі №200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.
Так, за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
У свою чергу, пунктом 29 розділу V Інструкції №232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить, що норма пункту 29 розділу V Інструкції №232 не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком №178, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.
Тобто, пункт 29 розділу V Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте, жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за не отримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону №2011-ХІІ.
Таким чином, посилання відповідача на пункт 29 розділу V Інструкції №232, як на підставу для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно є безпідставним.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивач, який звільнений з військової служби, має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідно до положень Порядку №178.
Отже, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає доцільним:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у 2024 році та в період з 01 січня по 30 березня 2025 року у відповідності до вимог ст.9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане майно у 2024 році та в період з 01 січня по 30 березня 2025 року у відповідності до вимог ст.9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
Щодо доводів відповідача (в/ч НОМЕР_2 ) щодо порушення позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, суд зазначає, що ухвалою від 01.09.2025 року поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом.
Також питання дотримання позивачем строку звернення до суду розглянуте судом в ухвалі від 13.11.2025 року.
Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, судом не встановлено.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 1, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні. Інші судові витрати не заявлені.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-78, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у 2024 році та в період з 01 січня по 30 березня 2025 року у відповідності до вимог ст. 9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане майно у 2024 році та в період з 01 січня по 30 березня 2025 року у відповідності до вимог ст. 9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук