Справа № 420/30670/25
13 листопада 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 15 вересня 2021 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 15 вересня 2021 року в загальній сумі 171940,13 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування адміністративного позову позивачка зазначає, що проходила службу в Військовій частині НОМЕР_1 . Позивачка звернулася до відповідача з проханням нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за період з березня 2018 року по 15 вересня 2021 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та нарахувати та виплатити мені компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Однак листом у задоволенні заяви позивача було відмовлено.
Ухвалою суду від 15.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем надано відзив на позов, згідно з яким, відповідач вважає, що вимоги Позивача є необґрунтованими та безпідставним, внаслідок чого, не підлягають задоволенню. Представник відповідача зазначає, що доводи позивача ґрунтуються на положеннях Порядку № 1078 в редакції, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, військова частина НОМЕР_1 вважає, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 15 вересня 2021 року не є порушеним, а тому позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та була звільнена з військової служби та виключена за списків особового складу частини та всіх видів забезпечення згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2021 року № 252 з 15.09.2021 року.
Суд встановив, що під час проходження служби у період з 01 березня 2018 року по 15 вересня 2021 року включно позивачці не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд вказує про наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ №2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103".
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року (чинній з 11.10.2017 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 року було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 Порядку №1078 цифри « 101» замінено цифрами « 103». Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою №77 від 11.02.2016 року - застосовується з 01.01.2016 року.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18 та від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17.
Норми абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (який діяв в період спірних правовідносин) і Порядок №1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 09.12.2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка застосовувалася з 1 грудня 2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103%.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави вважати, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має він право на отримання суми індексації-різниці.
Також, у цьому контексті, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Верховний Суд, зокрема у постанові від 23 березня 2023 року №400/3826/21, дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як вже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Згідно з наявними в матеріалах справи відомостями про нараховане та виплачене грошове забезпечення у лютому та березні 2018 року позивача, різниця між виплаченим позивачу у лютому 2018 року та березні 2018 року грошовим забезпеченням склала 417,50 грн. в сторону збільшення (грошове забезпечення, з врахуванням постійних складових, які не мають разового характеру, у лютому 2018 року становило 8398,45 грн., а у березні 2018 року 8815,95 грн.).
За таких умов для правильного вирішення спірних правовідносин слід визначити суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, яка з урахуванням абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 вираховується у спосіб множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 відсотків.
Актуальний розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», становив 1762 гривні.
Разом з цим, за нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення.
При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою:
ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де:
ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %;
ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %;
ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %.
При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за період, що розглядається (звісно, не перерваний підвищенням зарплати). Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо.
За офіційними даними Державної служби статистики України, за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме:
у 2008 році - 9 разів: січень-травень, вересень-грудень;
у 2009 році - 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад;
у 2010 році - 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень;
у 2011 році - 3 рази: січень, березень, квітень;
у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2014 році - 8 разів: березень-червень, вересень-грудень;
у 2015 році - 8 разів: січень-травень, вересень-листопад;
у 2016 році - 1 раз: квітень;
у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%;
у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.
Таким чином, розрахунок величини приросту індексу споживчих цін за вказаний період має наступний вигляд: 2008 рік: 1,027*1,038*1,031*1,013*1,002 (1,008*0,995*0,999)*1,011*1,017*1,015*1,021* 2009 рік: 1,029*1,015*1,014*1,014 (1,009*1,005)*1,011*1,014 (0,999*0,998*1,008*1,009)*1,011* 2010 рік: 1,018*1,019*0,993 (1,009*0,997*0,994*0,996*0,998)*1,012*1,029*1,016 (1,005*1,003*1,008)* 2011 рік: 1,01*1,009*1,014*1,013*1,009 (1,008*1,004* 0,987*0,996*1,001*1,001*1,002*1,002*1,002 *1,003*0,997*0,997*0,998*0,997*1,001*0,999*1,002*1,002*0,999*1,001*0,999*0,993*1,004*1,002*1,005*1,002*1,006) * березень 2014 року-грудень 2014 року: 1,022*1,033*1,038*1,01*1,012(1,004*1,008)*1,029*1,024*1,019*1,03 * 2015 рік-березень 2016 року:1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*0,986 (1,004*0,99*0,992)*1,023*0,987*1,02*1,022 (1,007*1,009*0,996*1,01) * квітень 2016: 1,035 * травень 2016-березень 2018: 1,245 (1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018*1,009*1,011*1,01*1,018*1,009*1,013*1,016*1,002*0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,015*1,009) = 253,30%.
Отже, величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року складала 253,30%.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 22 червня 2023 року по справі №520/6243/22.
З урахування вищевикладеного, та також з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн.*253,30%= 4 463,15 грн.
Оскільки дохід позивача в березні 2018 року збільшився на 417,50 грн., позивач мав право на отримання щомісячної індексації - різниці за період з 01.03.2018 року по 15.09.2021 року у сумі 4045,65 грн. щомісячно.
Згідно з матеріалами справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 15.09.2021 року включно, у зв'язку із чим, в цій частині вимог позов належить до задоволення.
Щодо вимоги про виплату грошового забезпечення із одночасним відрахуванням військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, то в цій частини вимоги до задоволення не належать, оскільки такі суми будуть розраховані відповідачем на виконання вказаного рішення суду з урахуванням пропорції часу служби, а тому вимоги є передчасними.
Також, щодо вимог позивача про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).
В силу приписів пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Оскільки відповідні суми індексації позивачу ще не нараховані, вказана вимога не належить до задоволення, як передчасна.
Підсумовуючи вищевикладене, суд робить висновок щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 243, 245, 246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 15 вересня 2021 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 15 вересня 2021 року у сумі 4045,65 грн. щомісячно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В іншій частині позову - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 13.11.2025 року.
Суддя Н.В. Бжассо