Справа № 420/28048/25
13 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Херсонської міської ради, відділ реєстрації місця проживання про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Херсонської міської ради, відділ реєстрації місця проживання, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Відділу реєстрації місця проживання департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради щодо реєстрації місця проживання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Відділ реєстрації місця проживання департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради зареєструвати місце проживання мого сина - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 є матір'ю дітей - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачкою у м. Львові. Діти позивачки народилися в російській федерації, і свідоцтва про їх народження видані саме в цій державі. В той же час, фактично з 2013 р. Проживають в місті Херсоні з матір'ю. Під час повномасштабної війни ОСОБА_1 разом з дітьми переїхали до м. Львова.
Оскільки позивачка є власником житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , остання мала намір зареєструвати місце проживання дітей за вказаною адресою. Відповідач відмовив у реєстрації місця проживання старшого сина - ОСОБА_2 без згоди батька, який проживає в російській федерації та має громадянство цієї держави.
Вважаючи протиправною вказану відмову, позивачка звернулась до суду з дани позовом.
Ухвалою від 27.08.2025 року відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.09.2010 року, виданого «Дмитровским отделом ЗАГС Управления ЗАГС Москвы».
09.05.2024 року ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітнього, звернулась до Виконавчого комітету Херсонської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 .
Проте, відповідачем відмовлено у реєстрації місця проживання дитини. Підставою для відмови зазначено, що відповідно до підпункту з пункту 87 Порядку, орган реєстрації відмовляє в декларуванні реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості. У поданій заяві про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини та у поданих органу реєстрації документах відсутня згода батька цієї дитини - ОСОБА_6 .
Вважаючи протиправною відмову відповідача у здійсненні реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
За частиною четвертою статті 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» під час особистого відвідування особою органу реєстрації заява про реєстрацію місця проживання (перебування) формується посадовою особою органу реєстрації з використанням відповідних програмно-технічних засобів та відтворюється у паперовій формі.
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» якщо у свідоцтві про народження дитини віком до 14 років зазначено, що батьки або один із батьків дитини є іноземцем чи особою без громадянства, для реєстрації місця проживання такої дитини вперше, крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, додатково подається довідка про реєстрацію особи громадянином України. Іноземці, особи без громадянства, які для реєстрації місця проживання подали посвідку на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання, додатково подають паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, або рішення про визнання особою без громадянства, видане центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику у сфері реєстрації фізичних осіб, та засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» внесення інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи до реєстру територіальної громади здійснюється в день подання особою відповідних документів (у тому числі в електронній формі), а в разі подання документів через центр надання адміністративних послуг або отримання органом реєстрації інформації в електронній формі у неробочий час - наступного робочого дня.
Згідно частини першої статті 11 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: 1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування); 2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних; 3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі; 4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився; 5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів; 6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку; 7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла; 8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини; 9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.
Відповідно до пунктів 27, 28, 31 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 (далі - Порядок №265), реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності.
У разі коли особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування).
Згідно з пунктом 32 Порядку № 265 у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти.
Пунктами 33, 34 Порядку №265 передбачено, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.
У разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається.
За текстом пункту 35 Порядку № 265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 5) документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.
Так, спірним у цій справі є питання можливості (дозволеності) реєстрації місця проживання особою віком до 14 років (під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) одного з її батьків за відсутності на те згоди іншого з батьків.
Відповідач посилається на вимоги пп. 3 п. 87 Порядку № 265, відповідно до якого орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості (відсутня згода батька).
Як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду заяви позивачки відповідачем було встановлено, що заяву про реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_5 подано за відсутності батька дитини, у зв'язку з чим в заяві відсутня згода батька дитини - ОСОБА_6 на реєстрацію місця проживання дитини за вказаною адресою.
Судом також встановлено, що згоди батька дитини, засвідченої нотаріально в установленому законодавством порядку, або рішення суду або рішення органу опіки та піклування, якими було б визначено місце проживання дитини - ОСОБА_6 за вказаною адресою, заявницею надано не було.
З огляду на зазначене, відповідачем прийнято рішення про відмову в реєстрації, в якому в обґрунтування відмови зазначено підставу - відсутність згоди батька з посиланнями на норми законодавства.
В той же час, вказаними положеннями законодавства передбачений чіткий порядок дій заявника, який звертається з заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.
При цьому, Сімейним кодексом України зокрема,передбачено необхідність наявності згоди обох батьків при реєстрації місця проживання малолітньої дитини.
Відтак, відповідачем відмовлено позивачці у проведенні реєстрації місця проживання її малолітньої дитини з підстави, встановленої законом.
Оскільки в ході розгляду справи встановлено та підтверджено належними доказами, що позивачкою не було дотримано порядку звернення до відповідача з заявою про реєстрацію місця проживання її малолітньої дитини в частині надання згоди батька, який зареєстрований за іншою адресою, суд не вбачає порушень відповідачем норм чинного законодавства та, відповідно, прав позивачки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Херсонської міської ради, відділ реєстрації місця проживання про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.
.