Справа № 420/24900/25
13 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши в письмовому провадженні в приміщені суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач) №155850003869 від 03 липня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.2025 року, та, врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 15.12.1991, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем було протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу для визначення розміру пенсії вказаного періоду роботи в російській федерації, що призвело до прийняття неправомірного рішення.
Ухвалою від 29.07.2025 року позов залишено без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
07.08.2025 року на виконання ухвали суду позивачем надано до суду зокрема заяву про уточнення позовних вимог, в якій серед іншого позивач уточнив позовні вимоги.
Ухвалою від 12.08.2025 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
13.08.2025 року на виконання ухвали суду позивачем надано до суду заяву про уточнення позовних вимог.
Ухвалою від 18.08.2025 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.09.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 13.11.2025 року приправлена описка в ухвалі суду від 01.09.2025 року.
Відповідач надав до суду відзив у якому вимоги не визнав та вказав, що заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності та прийнято оскаржуване рішення, через те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховується до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Страховий стаж особи становить 20 років 5місяців 14 днів, стаж для визначення права з урахуванням підприємницької діяльності - 20 років 11 місяців 7 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:
- за записами трудової книжки робота в Російській Федерації з 12.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 15.12.1991, оскільки відсутні документи які підтверджують факт неотримання таких виплат відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Право на пенсійну виплату набуде 26.06.2027.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 1962р.н. 26.06.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначенням пенсії за віком.
Заява за принципом екстериторіальності була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатом розгляду заяви відповідачем прийнято Рішення №155850003869 від 03.07.2025 року яким відмовлено у призначенні пенсії позивачу.
Як підставу для відмови відповідачем вказано про відсутність необхідного страхового стажу 22 років, тоді як в наявності -20 років 11 місяців 7 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в російській федеративній соціалістичні республіці з 12.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 15.12.1991, оскільки відсутні документи, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат в російській федерації відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562.
Позивач не погодився з оскаржуваним рішенням та звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст.24-1 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу та призначення позивачу пенсії.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Отже, Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії, а також заробіток за відповідний період, який підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 562 затверджений Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, який визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.
Згідно п.3 та п.4 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Згідно записів №4-6, 10-11, 16-19 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.01.1980р. в період з 12.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 05.12.1991, працював на різних посадах підприємств розташованих на території російській РФСР в складі СРСР.
Відповідач у оскаржуваному рішенні не висував жодних зауважень, щодо правильності оформлення вказаних записів у трудовій книжки та це не є предметом спору.
Такі записи засвідчені відтиском печатки вказаних підприємств та містять підписи посадових осіб та посилання на накази згідно яких вони внесені.
Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження стажу його роботи на території однієї держави -СРСР, тому такий стаж підлягає визнанню на території України.
При цьому, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в російській федерації з огляду на відсутність документів які підтверджують факт неотримання таких виплат суд відхиляє виходячи з наступного.
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивачки в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 12.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 05.12.1991, адже такий стаж набутий до прийняття відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
При цьому суд враховує, що у заяві позивача на призначення пенсії відсутні посилання на не отримання ним пенсійних виплат на території іншої країни, але у такому випадку відповідач мав право запропонувати позивачу написати таку заяву та вже вирішувати це питання у відповідно до п.4 Порядку №562, що ним не було вчинено.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
В даному випадку доводи пенсійного органу суперечать принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Отже, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду роботи з 12.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 05.12.1991 позивача до страхового стажу на території російській ФСР є безпідставними.
Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи на території російської ФСР з 12.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 05.12.1991.
Щодо вимог -призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то суд враховує наступне.
Згідно з ч.2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96грн., тому відповідно до ст.139 КАС України ці витрати слід стягнути з відповідача на його користь.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №155850003869 від 03 липня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.2025 року, та зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 02.05.1986 по 19.08.1986, з 02.06.1987 по 01.07.1987, з 06.08.1988 по 04.06.1990, з 11.06.1990 по 15.12.1991.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 968,96грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_2 .
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область, 08500) код ЄДРПОУ 22933548.
Суддя Е.А.Іванов