Справа № 420/27532/25
13 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови здійснити 01.03.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити 01.03.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Як зазначає позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виконуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду провело перерахунок пенсії позивача та обмежило розмір пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії. З діями відповідача щодо зменшення пенсії шляхом застосування обмеження пенсійних виплат максимальним розміром позивач не погоджується, оскільки будь-яке обмеження встановленого розміру пенсії порушує суть конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту осіб. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 18 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить у задоволенні адміністративного позову відмовити. безпідставною є вимога Позивача стосовно виплати пенсії без обмеження її максимального розміру, оскільки згідно із статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначений Закон є чинним з 1 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався. За таких обставин, передбачені ст. 2 Закону № 3668 обмеження застосовані до Позивача правомірно. Також представник відповідача зазначає, що Уряд 3 січня 2025 року ухвалив постанову № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану», якою визначив розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій. Зазначені коефіцієнти не застосовуються до пенсій осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб. За таких обставин, передбачені ст. 46 Закону №4059-IX обмеження застосовані до Позивача правомірно. Як результат, перерахунок пенсії Позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.
02.09.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив разом із клопотанням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження у справі. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 240/1202/25 відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №240/1202/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії на підставі підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зокрема з підстави відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (щодо тимчасового (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992, коефіцієнтів зменшення пенсії). Із вирішенням Верховним Судом як судом першої інстанції даної категорії спорів буде постановлено зразкове рішення, яке забезпечить єдність судової практики та сприятиме швидкому розгляду великої кількості однотипних справ.
02.09.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив разом із клопотанням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив про те, що у разі винесення рішення про задоволення позовних вимог, його реальне виконання залежатиме від дій Мінсоцполітики, як органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення, та є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду». Крім того, розробником проекту постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" є Мінсоцполітики. Рішення у цій справі впливатиме на інтереси Мінсоцполітики, а не залучення Мінсоцполітики до участі у справі позбавить його можливості реалізувати права учасника справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 був звільнений з військової служби та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. Пенсія Позивачу призначена довічно, за вислугу років з 02.03.2000 року, відповідно до Закону України № 2262-XII від 09.04.1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі № 420/5437/25 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні з 01.02.2023 року перерахунку та виплати пенсії відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення №ЮО97556 від 10.12.2024, станом на 01.01.2023 з урахуванням проведених виплат та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення №ЮО97556 від 10.12.2024, станом на 01.01.2023, з урахуванням проведених виплат.
У червні 2025 року, на виконання рішення суду, Відповідач здійснив перерахунок пенсії Позивача з 01.03.2025 року, проте після проведеного перерахунку, пенсія Позивача обмежується максимальним розміром, що підтверджується копіями перерахунків пенсії з 01.03.2025 року.
Згідно розрахунку пенсії Заявника з 01 березня 2023 року, підсумок пенсії (з надбавками) становить 28405,71 грн., а виплата здійснюється з урахуванням максимального розміру пенсії 23610,00 гривень.
11 липня 2025 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії з 01.03.2025 року без обмеження максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" з урахуванням раніше виплачених сум.
31 липня 2025 року Відповідач листом-відповіддю № 21469-19723/Р-02/8-1500/25 відмовив у задоволенні звернення Позивача, посилаючись на те, що відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2025 становить 2361,00 грн, максимальний розмір пенсії становить 23610,00 грн. Розмір пенсії ОСОБА_1 на 01.08.2025 становитиме 23610,00 грн, тобто не перевищує десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, Постанова № 1 до розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 не застосовувалась. Також зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з 01.03.2025 ОСОБА_1 нарахована індексація пенсії в сумі 1500,00 грн.
Проте, застосування обмеження пенсії максимальним розміром на думку позивача є протиправним.
Вважаючи вищезазначені дії ГУ ПФУ в Одеській області протиправними та такими, що призвели до безпідставного зменшення розміру призначеної йому пенсії, позивач звертається до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо обмеження пенсії максимальним розміром суд зазначає наступне.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України №3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав законної сили 01.10.2011 (далі - Закон №3668-VI).
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Суд звертає увагу на те, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, Верховний Суд зазначив наступне:
«на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI».
Враховуючи цей висновок, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача є протиправним.
Аналогічна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №640/24801/19, від 09 лютого 2023 року у справі №620/4148/20, від 21 квітня 2023 року у справі №560/5715/21, від 21 квітня 2023 року у справі №380/8024/21, від 25 травня 2023 року у справі №640/10017/19, від 04 жовтня 2023 року у справі №420/2146/19 та інших.
Окрім того, не зважаючи на сталу судову практику з цього питання, 12.10.2022 прийнято Рішення Конституційного Суду України №7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) за конституційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України).
Зазначеним Рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
У п. 2 резолютивної частини цього Рішення зазначено, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Зазначений шестимісячний строк сплив - 12.04.2023.
Тобто, з урахуванням вищезазначених висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду, чинним законодавством максимальний розмір пенсії позивача не обмежений.
Натомість відповідач, який за визначенням є суб'єктом владних повноважень, не врахував існуючі рішення Конституційного Суду України, та вчинив дії якими він не наділений Законом здійснивши «власне тлумачення» правової норми.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 р. у справі №600/2617/22-а.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч.5 ст.2 Закону №1282-XII індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" установлено, що:
у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;
розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Судом встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025 року та застосовано обмеження розміру пенсії максимальним розміром, що не заперечується відповідачем.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Отже, виконання вимог закону, в тому числі щодо проведення підвищення та перерахунку пенсій є обов'язком відповідача.
Суд звертає увагу, що право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави) та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (постанова Верховного Суду від 16.03.2021 р. у справі № 640/9677/20).
До того ж, закон не передбачає випадків обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, визначеним за результатами перерахунку пенсії, здійсненого на виконання судового рішення, як це зробив відповідач у спірних відносинах.
Також, закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, а тому відповідні дії ГУПФ України в Одеській області є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови здійснити з 01.03.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, похідна позовна вимога підлягає до задоволення шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.03.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити з 01.03.2025 року перерахунок та виплату позивачу пенсії без застосування коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", суд зазначає таке.
Суд не приймає до уваги доводи представника позивача, викладені у позовній заяві щодо застосування до пенсії позивача постанови КМУ № 1 від 03.01.2025 року, оскільки у даній справі вказані питання не є предметом спірних правовідносин. Згідно з розрахунком пенсії позивача з 01.03.2025 року пенсія позивача обмежена розміром з урахуванням максимального розміру пенсії. Як зазначено у листі від 31.07.2025 року № 21469-19723/Р-02/8-1500/25 застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» відповідно до розрахунку пенсії позивача з 01.01.2025 року не здійснювалось.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася за їх судовим захистом. Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Верховним Судом у зразковій справі № 240/1202/25, суд зазначає наступне.
Надаючи оцінку вказаній заяві суд зазначає наступне.
Статтею 236 КАС України визначено правові підстави зупинення провадження у справі.
Згідно ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі:
1) смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб'єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, - до встановлення правонаступника;
2) необхідності призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи - до вступу у справу законного представника;
3) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду;
4) звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення - до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні;
5) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
6) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді - до припинення врегулювання спору за участю судді.
Аналіз наведеної правової норм свідчить, що суд має зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої і набрання відповідним судовим рішенням чинності.
Водночас об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Ця підстава виникає тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для цієї справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
За приписами ч.2 ст.236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі: 1) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що перешкоджає прибуттю до суду, якщо його особиста участь буде визнана судом обов'язковою, - до одужання; 2) знаходження учасника справи у довгостроковому відрядженні, якщо його особиста участь буде визнана судом обов'язковою, - до повернення з відрядження; 3) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі - до припинення перебування на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 4) призначення судом експертизи - до одержання її результатів; 5) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів - до надходження ухвали суду, який виконував доручення, про виконання доручення або неможливість виконання доручення; 7) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави - до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів; 8) надходження заяви про відвід - до вирішення питання про відвід; 9) розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі; 10) постановлення ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом - до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.
Отже, зупинення справи на підставі пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язком, а не правом суду відповідно до вимог цієї норми права.
Відтак, представник відповідача, заявляючи клопотання про зупинення провадження по справі, не зазначив жодної з підстав, визначених ст.236 КАС України, для зупинення провадження у справі.
Отже, враховуючи закріплені Кодексом адміністративного судочинства України правила щодо втрати чинності нормативно-правовим актом (або його окремої частині) лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, суд вважає, що рішення у справі № 240/1202/25 не впливає на спірні правовідносини, які виникли у цій справі.
Судом встановлено, що на розгляді ВС/КАС України перебуває справа № 240/1202/25 предметом якої є проведення позивачу виплати раніше перерахованої пенсії з 01.01.2025 в обмеженому граничному розмірі 27238,11 грн.
При цьому, зазначена справа не визначена як зразкова відповідно до вимог ст.ст.290, 291 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 420/27532/25 до набрання законної сили рішенням Верховного суду у справі № 240/1202/25.
Більш того суд висновує про відсутність підстав вважати, що справа № 420/27532/25 об'єктивно не може розглядатися до набрання законної сили рішенням у справі № 240/1202/25, оскільки предметом спірних правовідносин є застосування до розміру пенсії позивача при перерахунку пенсії Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI. Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов щодо застосування до пенсії позивача постанови КМУ №1 від 03.01.2025 року, оскільки у даній справі вказані питання не є предметом спірних правовідносин. Згідно з розрахунком пенсії позивача з 01.03.2025 року пенсія позивача обмежена розміром з урахуванням максимального розміру пенсії. Застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» відповідно до розрахунку пенсії позивача з 01.01.2025 року не здійснювалось.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.
Щодо клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Відповідно до ч.5 ст.49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що необхідною умовою залучення третіх осіб є той факт, що судове рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки осіб, які не є стороною у справі.
На думку суду, участь третіх осіб в адміністративній справі є формою захисту їх прав та інтересів, що пов'язані із спірними правовідносинами.
Однак, виходячи із змісту позовних вимог та предмету спору, судом не встановлено, що рішення у вказаній справі може вплинути на права та інтереси Міністерства соціальної політики України, оскільки публічно-правовий спір заявлено щодо оскарження саме дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії позивачу максимальним розміром з 01.03.2025 року.
При цьому слід врахувати, що обов'язки Мінсоцполітики як головного розпорядника бюджетних коштів передбачені законом, а не судовим рішенням у конкретній справі.
Відтак, судом не встановлено, що для всебічного та об'єктивного розгляду справи, правильного застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права необхідно залучити третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство соціальної політики України, тому у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи належить відмовити.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) і “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення. Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 22.10.2004 року серії НОМЕР_1 .
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-УІ.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-УІІІ (набрав чинності з 01 вересня 2015 року) внесені зміни, зокрема, у статтю 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Отже, на підставі п.13 ч.1 ст.5 «Пільги щодо сплати судового збору» Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись ст.ст.8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд -
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство соціальної політики України - відмовити.
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження у справі № 420/27532/25 - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови здійснити з 01.03.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) здійснити з 01.03.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсії без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя К.С. Єфіменко