Справа № 420/18734/25
13 листопада 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 полковника в/с начальника Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання неправомірними дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 полковника в/с начальника Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор», в якому просить:
- визнати протиправними дії начальника Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» полковника внутрішньої служби Сушинського Олександра Дмитровича, щодо тримання засудженого ОСОБА_1 в одиночній камері Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» без рішення суду чи інших законних підстав;
- зобов'язати начальника Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 недопущення подібних прорахунків із розміщенням засуджених в установі у майбутньому.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про закриття провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо, зокрема, громадянин України вважає, що його права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
Конституція України, закріпивши право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Згідно пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
У свою чергу, згідно частини другої статті 537 Кримінального процесуального Кодексу України оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті.
Як вказано в частині дев'ятій статті 539 Кримінального процесуального Кодексу України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, згідно з вимогами пункту 13-2 частини першої статті 537 Кримінального процесуального Кодексу України у зв'язку із вимогами статті 539 Кримінального процесуального Кодексу України рішення про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) підлягає вирішенню місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.
Суд вважає, що питання поміщення засудженого до одиночної камери статтею 537 Кримінального процесуального Кодексу України за характером та суттю відповідає зазначеному в пункті 13-2 частини першої статті 537 Кримінального процесуального Кодексу України.
Тобто, Кримінального процесуального Кодексу України встановлено, що в порядку адміністративного судочинства вирішуються справи про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань (п.13-1), проте, оскаржуване поміщення засудженого до одиночної камери, на переконання суду, під дію даного пункту не підпадає, оскільки останнє передбачене п. 13-2, що виключає можливість оскарження в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пукнтом 2 частини другої статті 539 Кримінального процесуального Кодексу України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається: до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини 1 статті 537 цього Кодексу;
Беручи до уваги викладене вище, а також те, що поміщення засудженого до одиночної камери пов'язане з правовим статусом засудженого, гарантіями захисту його прав, законних інтересів та обов'язків, враховуючи особливий порядок застосування до осіб дисциплінарних стягнень при виконанні вироків суду, положення ст. ст. 132, 134 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст.ст. 537, 539 Кримінального процесуального Кодексу України, які такий порядок визначають, суд дійшов висновку, що даний спір має вирішуватись виключно в порядку, що визначений Кримінальним процесуальним Кодексом України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Згідно пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку спір виник не з приводу реалізації відповідачем управлінських функцій як суб'єктом владних повноважень, а з правовідносин, котрі склались в рамках Кримінального процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а мають бути розглянуті за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
Пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуюче викладене, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 полковника в/с начальника Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання неправомірними дій - закрити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13.11.2025.
Суддя Олександр ХУРСА