Справа № 420/34409/25
13 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.08.2020 по 19.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
- зобов'язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.08.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Ухвалою суду від 15.10.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
17.10.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що грошовий атестат не може самостійно вважатись «письмовим повідомленням про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у правовідносинах з приводу яких ініційоване вказане судове провадження - застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача неналежного базису для його нарахування - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, позаяк у ньому не передбачено нормативно вказання таких відомостей як тарифний розряд, тарифний коефіцієнт та прожитковий мінімум для працездатних осіб, які використовуються під час обрахунку грошового забезпечення за п.4 ПКМУ 704, отже, відповідні вказані у ньому числові показники грошового забезпечення неможливо перевірити при звільненні на відповідність саме первинній редакції п.4 ПКМУ 704. Відтак, про застосований відповідачем неналежний механізм позивач дізнався з карток особового рахунку, які є додатками до листа від 09.10.2025.
Ухвалою суду від 21.10.2025 заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Так, в ухвалі суду від 21.10.2025 зазначено, що Верховний Суд у постанові від 20.06.2025 у справі №520/30126/24 зазначив про те, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період після з 19.07.2022 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Цією ж ухвалою витребувано у 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області докази письмового повідомлення позивача про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення за спірний період.
29.10.2025 відповідачем подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в обґрунтування якої зазначено, що вимоги позивача в частині, що стосуються періоду 01.08.2020 по 19.07.2022 викладені у позові, який надійшов до суду 10.10.2025, а позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів. Стосовно позовних вимог що стосуються періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023 то відповідач зазначає, що при звільнені ОСОБА_1 надавався для ознайомлення виписаний на її ім'я Грошовий атестат №33 від 03.10.2025 та який містить підпис ОСОБА_1 , який підтверджує правильність даних, зазначених у атестаті. Відтак, у неї з 04.07.2025, відповідно статті 120 КАС України, почався перебіг строку позовної давності, тривалість якого визначена частиною 2 статті 233 КЗпП України - 3 місяці, який сплив 04.10.2025. Тоді як позов подано до суду 10.10.2025. Отже, посилання Позивача на отримання ним листа-відповіді відповідача з якого «про застосований відповідачем неналежний механізм він дізнався з карток особового рахунку, які є додатками до листа від 09.10.2025» є надуманими та не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в розглядуваному випадку.
Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами частини 1, 3 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Так, згідно частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правову позицію Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (справа №260/3564/22).
Предметом спору в цій справі є перерахунок грошового забезпечення за період із 01 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Тобто, спірні правовідносини охоплюють часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України.
Період з 01 серпня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Натомість, період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року регулюється чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 , сержанта служби цивільного захисту, колишнього оператора відділення оперативного зв'язку 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області, звільненої зі служби цивільного захисту наказом Головного управління ДСНС України в Одеській області від 27.06.2025 №547 - НК/60 та виключеної зі списків зі списків особового складу згідно пункту 3 наказу 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області №102 - НК/60 32.04 о/с від 02.07.2025.
При звільнені ОСОБА_1 надавався для ознайомлення виписаний на її ім'я Грошовий атестат №33 від 03.10.2025 та який містить підпис ОСОБА_1 , який підтверджує правильність даних, зазначених у атестаті, що також не заперечується позивачем.
У своїй заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначила, що грошовий атестат самостійно не є повідомленням про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні у правовідносинах, з приводу яких ініційовано вказане судове провадження - застосування відповідачем неналежного механізму під час обрахунку грошового забезпечення, оскільки, за відсутності у ньому відомостей щодо того який саме прожитковий мінімум застосовано відповідачем та який тарифний розряд та який тарифний коефіцієнт належні позивачу, числові показники грошового забезпечення, зазначені у ньому є неможливо перевірити на відповідність первинній редакції пункту 4 ПКМУ 704.
Разом з тим, відповідачем на виконання вимог ухвали суду було надано грошовий атестат, виданий на ім'я ОСОБА_1 03.07.2025, який містить підпис позивача, чим засвідчено правильність даних, зазначених в атестаті.
Суд звертає увагу, що посилання позивача на те, що грошовий атестат самостійно не є повідомленням про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні, оскільки у ньому відсутні відомості щодо того який саме прожитковий мінімум застосовано відповідачем є недоречними у даному випадку, у зв'язку з тим, що надані позивачем довідки, з отриманням яких останній пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з даною позовною заявою, також не містять відомостей щодо того який прожитковий мінімум застосовано відповідачем при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у спірний період.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про те, що саме дата вручення позивачу грошового атестату є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24.
Відтак, позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою відновлення порушеного права.
З огляду на наведене суд вважає, що саме з моменту звільнення, проведення з ним розрахунку та виключення зі списків особового складу, а також отримання грошового атестату (03.07.2025) позивач вважається таким, що дізнався про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, позивач звернувся до суду лише 10.10.2025, тобто з пропуском встановленого тримісячного строку.
Таким чином, слід констатувати, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Варто зауважити, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.02.2024 у справі № 990/270/23 зазначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Відтак, дослідивши наданий 2 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області грошовий атестат, виданий на ім'я ОСОБА_1 та надані позивачем довідки про розмір грошового забезпечення та доводи наведені у клопотанні про поновлення строку звернення, суд дійшов висновку, що відсутність у грошовому атестаті відомостей щодо того який саме прожитковий мінімум застосовано відповідачем при обрахунку грошового забезпечення позивача, а також звернення до відповідача із заявою про надання відповідних довідок не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Варто зауважити, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.02.2024 у справі № 990/270/23 зазначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Суд зауважує, що ухвалою суду від 21.10.2025 заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії у зв'язку з тим, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період після з 19.07.2022 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
З урахуванням наданих відповідачем доводів та документів, суд дійшов висновку, що жодних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій представником позивача у заяві про поновлення строку звернення не наведено, як і не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації позивачем своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів, а відтак причини наведені у заяві від 17.10.2025 про поновлення строку звернення до суду не є поважними.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Однак, на неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд вказував у постановах від 11.02.2021 у справі №140/2046/19, від 10.06.2020 у справі №620/1715/19, від 23.09.2020 у справі №640/5645/19, від 17.03.2021 у справі №160/3092/20, від 18.03.2021 у справі №640/23204/19, від 20.04.2021 у справі №640/17351/19, від 14.07.2022 у справі №380/10649/21, від 9.06.2022 у справі №160/15960/20, від 5.05.2022 у справі №420/6134/21, від 14.11.2023 у справі №500/4169/22 тому суд не знаходить підстав застосовувати інший підхід до тлумачення вимог статті 123 КАС України під час розгляду цієї справи.
Відтак, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду та іншим обґрунтуванням поважності причин пропуску строку із відповідними доказами.
Відповідно до частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без руху, встановивши позивачу строк у п'ять днів для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 123, 160, 161, 169, 171, 248 КАС України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У разі невиконання цієї ухвали, позовна заява буде залишена без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Токмілова Л.М.