справа№380/5200/25
12 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів в сумі 544 гривні, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 25.09.2017 та виплачених разом у лютому 2025 року;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 25.09.2017 року та виплачених разом із затримкою у лютому 2025 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III та виплатити загальну суму компенсації втрати частини доходів з нарахуванням індексу інфляції та 3% річних, від простроченої суми, за весь час прострочення - з лютого 2025 року до моменту виконання судового рішення, відповідно до ст. 625 ЦК України;
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 25.09.2017 та виплачених разом з затримкою у лютому 2025 року. Оскільки дії відповідача, на думку позивача, є неправомірними та такими, що порушують його прав на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення гарантовані Конституцією України та іншими законами, тому звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 24.03.2025 було залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
04.04.25 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 07.04.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
01.05.2025 від відповідача за вх. №7602 надійшло клопотання, в якому представник просив зобов'язати представника позивача Маламеда В.Б. надати підтверджуючі документи, що ОСОБА_1 є жилою. Оскільки громадянка України ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є особою поважного віку, зміст позовних вимог, тому на думку представника відповідача є необхідним пересвідчитися, що позивач на даний час є ще живою.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить із того, що предметом розгляду справи є оскарження дій відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів. Відтак, суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
З огляду на приписи ч. 5 ст. 77 КАС України, відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача.
01.05.2025 від відповідача за вх. №7606 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача пояснив, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону 1058, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050 - III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (надалі - Закон 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі -Порядок 159). Статтею 1 Закону 2050 встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Відповідно до ст. 2 Закону 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки па один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове, соціальні виплати; стипендії: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст. 3 Закону 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Тобто, положення зазначених статей Закону 2050 встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації. Згідно з ст. 4 Закону 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону 2050 постановою Кабінетом Міністрів затверджено Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Пункти 1, 2 Порядку 159 відтворюють положення Закону 2050 і лише конкретизують підстави та механізми виплати компенсації. Пунктом 4 Порядку 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Відповідно до зазначеного вище, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виплачується у випадку порушення встановлених строків їх виплати з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень та на підставі чинних нормативно -правових актів України, підстав для задоволення позовних вимог немає. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
08.05.2025 від позивача за вх. №38126 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача зазначає, що у відзиві відповідача взагалі не містить законних аргументів для ненарахування та невиплати компенсації втрат частини доходів на суми несвоєчасно виплаченої пенсії за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 та виплачених разом в лютому 2025 року. Жодного правового обґрунтування не здійснення розрахунку та виплати компенсації втрат частини доходів відповідачем не надано. Аргументи відзиву відповідача зводяться лише до твердження про відсутність його вини у несвоєчасній виплаті пенсії за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 на виконання відповідачем рішення суду від 29.04.2024 у справі №380/1733/22. Представник позивача зазначає, що компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованої пенсії), а не на виконання рішення суду. Оскільки заперечення відповідача викладені в його відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовують доводів позову, а лише вказують на його обґрунтованість, тому просить суд позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в Стрийському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Львівської області, яке реорганізоване в ГУ ПФУ у Львівській області, та з 31.08.1994 отримувала пенсію за віком.
28.10.1998 позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії припинено з 1999 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі №813/1143/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Львівській області про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі №857/1300/18 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі №813/1143/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 , до ГУ ПФУ у Львівській області про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії, - задоволено частково. Зокрема, зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області провести поновлення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 26.09.2017 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацію втрати частини доходів. Позовні вимоги в частині зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області провести ОСОБА_2 поновлення та виплату пенсії за віком, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів з 07.10.2009 по 25.09.2017 залишено без розгляду.
Крім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі №380/1733/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задоволено частково. Суд вирішив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо непроведення з 07.10.2009 по 25.09.2017 поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07.10.2009 по 25.09.2017 виплату пенсії за віком, призначену у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В задоволенні іншої частинри позовних вимог відмовити.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 380/1733/22 апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 - без змін.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі № 813/1143/18, ГУ ПФУ у Львівській області поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 26.09.2017 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Також на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 380/1733/22 проведено поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 но 25.09.2017.
Розмір пенсії за віком ОСОБА_1 станом на 07.10.2009 становить 544,00 грн.
Розмір доплати за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 нараховано в сумі 52028,04 грн.
За результатами розгляду звернення адвоката Маламеда В. щодо виконання судового рішення ОСОБА_1 , відповідачем в межах своєї компетенції надало відповідь від 24.01.2025 №1626-743/М-53/8-1300/25, про те, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі №380/1733/22 проведено поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 25.09.2017. Розмір пенсії за віком ОСОБА_1 станом на 07.10.2009 становить 544,00 грн. Розмір доплати за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 нараховано в сумі 52028,04 грн.
На думку позивача, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів на затриману помісячну пенсію за кожен місяць періоду боргу. Тому, позивач направив відповідачу лист від 15.03.2025 з вимогою нарахувати компенсацію втрати частини доходів за кожен місяць періоду боргу, відповідно до Закону № 2050-III, а також сплатити суму компенсації з урахуванням відповідальності згідно зі ст. 625 ЦК України.
Однак, позивач відповіді не отримав, такі дії відповідача позивач вважає неправомірними та такими, що порушують його прав на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення гарантовані Конституцією України та іншими законами, тому звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Таким чином, право на компенсацію втрати частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Тобто, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
З аналізу вищевикладеного випливає, що обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За правилами ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Крім того, ст. 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» установлено, що компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Приписи Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Так, згідно з п. 1 Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
В силу вимог п. 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
При цьому, п. 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
За приписами п. 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зауважує, що дія зазначених вище нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема пенсії.
Суд наголошує, що правомірність чи неправомірність дій органу Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу пенсії, нарахованої на підставі вказаних вище судових рішень, не є предметом цього спору та не входить до предмета доказування у цій справі.
Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, суд доходить висновку, що оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то перерахунок виплати пенсії має проводитися з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Як вже було встановлено судом, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі № 813/1143/18, ГУ ПФУ у Львівській області поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 26.09.2017, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Крім цього, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 380/1733/22 проведено поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 но 25.09.2017.
Розмір пенсії за віком ОСОБА_1 станом на 07.10.2009 становить 544,00 грн.
Розмір доплати за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 нараховано в сумі 52028,04 грн.
Як вже зазначалося вище, виплата пенсійних коштів позивачу за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 здійснена відповідачем у лютому 2025 року, тобто з порушенням строків, а саме із затримкою стосовно пенсії в сумі 544 грн. за кожний календарний місяць періоду боргу до моменту виплати в лютому 2025 року.
Суд погоджується із доводами представника позивача про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 25.09.2017 та виплачених разом з затримкою у лютому 2025 року.
Таким чином, позовна вимога в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 25.09.2017 та виплачених разом із затримкою у лютому 2025 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підлягає задоволенню.
Що ж стосується позовної вимоги зобов'язального характеру про нарахування та виплату загальної суми компенсації втрати частини доходів з нарахуванням індексу інфляції та 3% річних, від простроченої суми, за весь час прострочення - з лютого 2025 року до моменту виконання судового рішення, відповідно до ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу на необґрунтованість позовних вимог в частині нарахування і виплати 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.
Крім того, нормою ст. 46 Закон № 1058-IV установлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 3 ст. 11 та ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (п. 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (п. п. 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п. п. 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі №420/2411/19 (п. 77).
Необхідно зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом ч. 2 ст. 22, ст. 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом № 2050-III також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі ст. 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонеру втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом № 2050-III, відтак, норми ст. 625 ЦК України у такому випадку не застосовуються, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у відповідній частині.
Така позиція суду узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, висловленому в постанові від 29.04.2025 у справі № 580/9536/23.
Частинами 1, 2 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовна вимога в цій частині до задоволення не підлягає.
Щодо вимог про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати до суду відповідні звіти, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто, встановлення такого виду судового контролю за виконанням рішення суду є правом, а не обов'язком суду.
З урахуванням викладеного та встановлених фактичних обставин справи, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній адміністративній справі.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що зазначена позовна вимога до задоволення не підлягає.
У відповідності до ст. 139 КАС Україна розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки такі позивачем не понесені.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області стосовно здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів в сумі 544 гривні, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 25.09.2017 та виплачених разом у лютому 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 25.09.2017 та виплачених разом із затримкою у лютому 2025 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 12.11.2025.
Суддя Потабенко В.А.