12 листопада 2025 року м. Львівсправа № 380/13071/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2019 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2021 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2023 року по 06 серпня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців по дату фактичної виплати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що протягом 2018-2023 років проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , 06 серпня 2023 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Зазначає, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) набув редакції, яка діяла до 23 лютого 2018 року, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». Тому в період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року відповідач протиправно обчислював розмір грошового забезпечення позивача виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, чи порушив його право на належне грошове забезпечення.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року позивач зазначає, що індексація грошового забезпечення за вказаний період не виплачувалася йому у належному розмірі, оскільки відповідач безпідставно не врахував положення абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078). Зауважує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Також позивач стверджує, що з огляду на порушення відповідачем строків виплати грошового забезпечення за спірні періоди, він має право компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З огляду на це з метою захисту свого порушеного права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач не наводить жодних доводів чи аргументів по суті позовних вимог, натомість вказує, що позивач пропустив місячний строк звернення з цим позовом до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, а тому просить залишити поданий позивачем позов без розгляду.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 01 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 29 липня 2025 року клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено; визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду та поновлено його у частині вимог, що стосуються перерахунку і виплати грошового забезпечення та індексації за період з 19 липня 2022 року по 06 серпня 2023 року; відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
У період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року (який є спірним у цій справі) позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами у справі.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 серпня 2023 року № 253 позивача 06 серпня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 11 березня 2025 року № 18/42 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року, а також карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2020-2023 роки грошове забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року (який є спірним у цій справі) нараховувалося та виплачувалося позивачу виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що також підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2025 року № 43/158.
Також зі змісту довідки військової частини НОМЕР_1 від 11 березня 2025 року № 18/41 про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року по 06 серпня 2023 року видно, що за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року (який є спірним у справі) поточна індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася позивачу щомісяця з 01 січня 2019 року по грудень 2022 року; з січня 2023 року по серпень 2023 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася; фіксована величина індексації за весь вищевказаний період становила 0,00 грн щомісяця.
Листом від 27 травня 2025 року № 43/381 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача у відповідь на його заяву від 16 травня 2025 року щодо перерахунку грошового забезпечення та індексації про те, що грошове забезпечення йому нараховувалося та виплачувалося повною мірою та відповідно до чинного законодавства, підстави для його перерахунку відсутні.
Позивач, уважаючи протиправною поведінку відповідача щодо неналежного нарахування і виплати грошового забезпечення та індексації за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є перевірка дотримання відповідачем вимог чинного законодавства під час нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення та індексації за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно з пунктами 1 - 3 статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Отже, грошове забезпечення включає в себе усі встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Щодо позовних вимог, які стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року, суд зазначає таке.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату видання) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що під час обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Тож, на переконання суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Одночасно з цим суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Водночас суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» (далі - Закон № 2629) встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Натомість Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294), Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082), Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928) та Закон України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710) застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Отже, здійснюючи позивачу відповідний розрахунок та виплату грошового забезпечення у період з 01 січня 2019 року по 01 січня 2020 року шляхом застосування як розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема Законом № 2629, тому підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за вказаний період відсутні.
Своєю чергою, відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також зважаючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, - Законам № 294, № 1082, № 1928 та № 2710 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22 та інших.
Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, ніяк не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова під час визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Водночас 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481).
Кабінет Міністрів України постановив:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.
Водночас Постанова № 481 чи її окремі пункти нечинними (зокрема в судовому порядку) у спірний період не визнавалися, а тому підлягали застосуванню відповідачем.
Отже, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24 дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за період після 20 травня 2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.
Такий правовий підхід щодо того, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704 є сталим і послідовним у постановах Верховного Суду (постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 440/8616/24, постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 140/11638/24, постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 380/19882/24, постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 620/16204/24, постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 620/13023/24, постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 380/4982/24, постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 420/25165/23, постанова від 25 вересня 2025 року у справі № 420/32801/24) і суд касаційної інстанції не знайшов підстав для відступу від неї.
Отже, здійснюючи позивачу відповідний розрахунок та виплату грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 06 серпня 2023 року відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема Постановою № 481, яка у вказаний період була чинною, а тому підстав для застосування попередньої редакції Постанови № 704 у військової частини НОМЕР_1 не було, з огляду на що підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за вказаний період відсутні.
Водночас як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами під час обчислення позивачу грошового забезпечення у період з 01 січня 2020 року по 20 травня 2023 року відповідач застосовував пункт 4 Постанови 704 у редакції Постанови № 103, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.
Застосовуючи вищевказані висновки суду до обставин цієї справи, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, суд доходить переконання, що така поведінка відповідача за період з 01 січня 2020 року по 20 травня 2023 року не узгоджується з приписами частини другої статті 2 КАС України, тож є протиправною.
Зважаючи на наведене, а також з метою ефективного захисту порушеного права позивача на належне грошове забезпечення розглядувані позовні вимоги слід задовольнити частково у такий спосіб:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 01 січня 2020 року по 20 травня 2023 року розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, під час нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року (2684,00 грн) відповідно.
Щодо позовних вимог, які стосуються перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року, суд зазначає таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282).
Згідно із абзацом другим статті 1 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону № 1282 індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону № 1282, індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1282 (в редакції, яка діяла до 01 січня 2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, у частині першій статті 4 Закону № 1282 цифри « 101» замінено цифрами « 103».
Отож, починаючи з 01 січня 2016 року індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 4 Закону № 1282 обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону № 1282 підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону № 1282 у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 1078 цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пункт 1-1 Порядку № 1078 загалом дублює приписи статей 3, 4 Закону № 1282, деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.
Так, пунктом 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу п'ятого пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Абзаци другий, четвертий пункту 4 Порядку № 1078 деталізують межі індексації, які законодавець обумовив в частині шостій статті 2 Закону № 1282.
Так, абзац другий пункту 4 Порядку № 1078 визначає, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Натомість абзац четвертий пункту 4 Порядку № 1078 установлює, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Питання про те, як саме визначається сума індексації, регулювалося абзацом шостим пункту 4 Порядку № 1078, а з 15 березня 2018 року врегульоване абзацом п'ятим цього ж пункту, норми яких є тотожними і передбачають, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пункт 5 Порядку № 1078 застосовується з 01 грудня 2015 року у новій редакції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013).
Абзац перший пункту 5 Порядку № 1078 у вказаній редакції передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Цей же абзац діяв з 15 березня 2018 року до 01 квітня 2021 року у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року № 141 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Постанова № 141) і встановлював, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абзац другий пункту 5 Порядку № 1078 застосовується з 01 грудня 2015 року дотепер у редакції Постанови № 1013 і передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Абзац третій пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року у редакції Постанови № 1013 і передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Цей же абзац з 15 березня 2018 року дотепер діє у редакції Постанови № 141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078 застосовується з 01 грудня 2015 року дотепер у редакції Постанови № 1013 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац п'ятий пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року у редакції Постанови № 1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078 діяв з 01 грудня 2015 року у редакції Постанови № 1013 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Цей же абзац з 15 березня 2018 року до 01 квітня 2021 року діяв у редакції Постанови № 141 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналіз викладених вище норм Порядку № 1078 вказує, що цей нормативно-правовий акт передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац другий пункту 1-1, абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзаци другий, п'ятий пункту 4 Порядку № 1078).
У цьому аспекті суд зауважує, що у межах розглядуваних позовних вимог правовідносини щодо нарахування й виплати позивачу поточної індексації за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2023 року не є спірними, а у позовній заяві, з огляду на покликання позивача на абзаци четвертий, шостий пункту 5 Порядку № 1078, мова йде саме про індексацію-різницю.
Суд зазначає, що з 01 грудня 2015 року в абзацах третьому - шостому пункту 5 Порядку № 1078 йдеться про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци третій, четвертий пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац четвертий).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковою для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким належить здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців третього, четвертого Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для визначення розміру індексації-різниці відповідач повинен був застосувати абзаци третій - шостий пункту 5 Порядку № 1078 та встановити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення друге абзацу п'ятого пункту 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому разі відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Утім як свідчать фактичні обставини розглядуваної справи відповідач під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у березні 2018 року оминув положення приписів абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, у зв'язку з чим взагалі не вирішував питання щодо наявності у позивача права на отримання індексації-різниці починаючи з 01 березня 2018 року.
Жодних доводів на підтвердження правомірності такої поведінки у спірних правовідносинах відповідач суду не надав.
Тож за цих обставин суд доходить висновку, що в ситуації, яка розглядається, відповідач учинив протиправну бездіяльність, суть якої полягає у незастосуванні положень абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку № 1078 під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення починаючи з 01 березня 2018 року.
Водночас своє право на отримання індексації грошового забезпечення з урахуванням абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 позивач бажає відновити саме з 01 січня 2019 року.
Суд звертає увагу, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.
З огляду на викладене, а також ураховуючи на підставі частини другої статті 9 КАС України межі позовних вимог суд уважає, що право позивача на індексацію грошового забезпечення із застосуванням абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку № 1078 повинно бути захищене судом починаючи з 01 січня 2019 року, як того бажає позивач.
Водночас суд відзначає, що пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282.
Так, відповідно до Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинений обов'язок роботодавців щодо нарахування індексації грошового забезпечення на 2023 рік, тобто протягом 2023 року індексація грошового забезпечення не нараховується та не виплачується.
Тож підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Суд звертає увагу на те, що вказана норма є чинною на сьогодні, не визнавалась неконституційною, а тому підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Водночас оскільки дія Закону № 1282 зупинена на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок № 1078, який виданий на виконання вимог частини другої статті 6 вказаного Закону, також не діє протягом 2023 року.
Отже, позовні вимоги позивача, що стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 06 серпня 2023 року не підлягають задоволенню, оскільки у вказаний період законодавцем взагалі зупинена дія Закону № 1282 та, відповідно, індексація грошового доходу як військовослужбовців так й інших працівників не проводилась, що виключає протиправну бездіяльність відповідача в цій частині стосовно виконання ним своїх обов'язків.
Підсумовуючи наведене, ураховуючи характер бездіяльності відповідача, визнаної судом протиправною, а також межі позовних вимог, суд уважає за необхідне захистити порушене право позивача у такий належний спосіб:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням положень абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням положень абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Отже, розглядувані позовні вимоги належить задовольнити частково.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші (стаття 2 Закону № 2050).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Водночас статтею 4 Закону № 2050 передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі сум індексації грошових доходів громадян. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19 та від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19.
Суд зазначає, що станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду виплата належних йому сум грошового забезпечення відповідачем ще не здійснена.
Своєю чергою, зі змісту норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050 та Порядку № 159 можна дійти висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - військової частини) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі індексації) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2024 року у справі 440/700/20, яку суд ураховує на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Стосовно покликань відповідача у відзиві на позовну заяву на пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає, що питання дотримання позивачем строку звернення з цим позовом до суду вирішено в ухвалі від 29 липня 2025 року про відкриття провадження у справі. В цій ухвалі суд вказав, що з вимогами, які стосуються перерахунку і виплати грошового забезпечення та індексації за період з 01 січня 2019 року по 19 липня 2022 року, строк звернення до суду позивач не пропустив. Що ж стосується вимог про перерахунок і виплату грошового забезпечення та індексації за період з 19 липня 2022 року по 06 серпня 2023 року, то суд, урахувавши поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цими вимогами, задовольнив відповідне клопотання позивача, поновивши такий строк. Тому доводи відповідача у цій частині суд відхиляє.
За змістом пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 01 січня 2020 року по 20 травня 2023 року розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, під час нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року (2684,00 грн) відповідно.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням положень абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням положень абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 12 листопада 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна