13 листопада 2025 рокусправа № 380/10142/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернулася з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців четвертого, п?ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 06.03.2025;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.03.2025, виходячи з фіксованої величини - 4040,16 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат. одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 по 31.12.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1. 12. 13. 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення позивачу з 01.01.2020 по 31.12.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням. визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців. осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2024 рр., матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 рр, з урахуванням індексації грошового забезпечення та з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, з врахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023. року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1. 12, 13. 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023, року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у період проходження військової служби з 01.01.2016 по 13.03.2025 у Військовій частині НОМЕР_1 , їй не було нараховано та виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення. Окрім цього, також зазначила про протиправність виплати грошового забезпечення в період з 01.01.2020 по 31.12.2023, з урахуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Позивач зазначає, що скасування в судовому порядку п.6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 дає підстави вважати, що розрахунковою величиною для обчислення грошового забезпечення є січень 2020-2023 років відповідно, відтак просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Вказав, що починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець. Пунктом 1 постанови Кабінету міністрів України №1013 від 09.12.2005 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому, підвищення окладів не стосувалося військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3 тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців. Відтак, лише прийняття Постанови №704 стало підставою для зміни підвищення (базового місяця) в цілях нарахування індексації військовослужбовцям з січня 2016 року на березень 2018 року.
Вимоги про перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення не можуть підлягати, оскільки нарахування сум та визначення базового місяця є виключними дискреційними повноваженнями відповідача.
Щодо перерахунку грошового забезпечення, повідомляє, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Відтак, просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 13.11.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 в межах спірного періоду з 01.01.2016 по 06.03.2025 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №51 від 06.03.2025 позивача з 06.03.2025 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
З довідки про нараховане грошове забезпечення позивачу від 08.05.2025, наданої відповідачем, судом встановлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення позивача, нараховані та виплачені у зв'язку із проходженням служби, обчислені у 2020-2023 роках, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечується відповідачем.
З матеріалів справи також слідує, що індексація грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по листопад 2018 року позивачу взагалі не виплачувалася.
Крім того, як видно з вищевказаної довідки про розмір грошового забезпечення позивача, за період з грудня 2018 року, позивачу нарахована поточна індексація, при цьому, враховано березень 2018 року як місяць, для обчислення індексу споживчих цін («базовий» місяць), що також не заперечується відповідачем.
Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 06.03.2025 в повному обсязі, а також щодо застосування з 01.01.2020 по 31.12.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні йому грошового забезпечення, звернулася до суду з цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX) та Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон №2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону №1082-IX, Закону №1928-IX, Закону №2710-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи з 01.01.2020 по 19.05.2023 при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення позивача такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача в цій частині, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу з 01.01.2020 по 19.05.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням вже виплачених сум.
Щодо вимог позивача про зобов?язання відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення з 20.05.2023 по 31.12.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд зазначає таке.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Вказана постанова є чинною, а тому у суду відсутні підстави її не враховувати.
Отже, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов'язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
Водночас, визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24 звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Враховуючи вищенаведене, відсутні підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача, за період з 20.05.2023 по 31.12.2023. Відтак, у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 03.07.2025 у справі №380/13292/24, від 21.08.2025 у справі № 520/22317/23.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 цього ж Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з ст. 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Абзацом другим ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону № 1282-XII).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-III від 05.10.2000 визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст. 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Разом з тим, Законом №1282-ХІІ та Порядком № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Саме такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17, який відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховано судом при вирішенні даної справи.
Відтак, індексація є складовою грошового забезпечення та у спірний період підлягала нарахуванню та виплаті військовослужбовцям, зокрема позивачу, не залежно від обмеженого фінансування відповідача.
При цьому спірними у цій справі є також питання, пов'язані з визначенням місяця, для обчислення індексу споживчих цін («базового» місяць) для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у спірному періоді.
З огляду на наведене, суд зазначає, що відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 (до 01.01.2016 - 101) відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
При цьому, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013), яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, «базовим» місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та визначався у разі, коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати.
З 01.12.2015 замість «базового» місяця введено поняття «місяць, у якому відбулося підвищення» - у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймалося за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснювалося з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з абз. 5 п. 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому «базовим» місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру (місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових), а з 01.12.2015 - місяць підвищення тарифних ставок (окладів).
Аналогічна правова позиція випливає зі змісту постанов Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 22.07.2020 у справі №400/3017/19, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та від 26.01.2022 у справі №400/1118/21.
Так, у справах №400/1118/21, №420/3593/20 та №380/7071/21 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2, 5, 102 Порядку № 1078, пункт 3 Постанови №1013 зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Суд вказав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
В постанові від 28.02.2023 у справі № 200/6705/21 Верховний суд зазначив, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої (з грудня 2015 року) індексації здійснюється з моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Збільшення грошового забезпечення не за рахунок зростання тарифної ставки (окладу), а завдяки додатковим видам грошового забезпечення, не дає підстави вважати відповідний місяць базовим для подальшої індексації.
Таким чином, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника залежно від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Разом з цим, як зазначалося вище, відповідні зміни до Порядку № 1078 було внесено Постановою № 1013.
Пунктом 1 вказаної постанови передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
При цьому, підвищення окладів не стосувалося військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Водночас, суд зауважує, що схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Збройних Сил України затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.01.2008.
Відповідно до пункту 1 вказаної Постанови грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
В подальшому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулася з 01.03.2018, у зв'язку з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення («базового» місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.
При цьому, суд звертає увагу, що підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року до березня 2018 року, що є підставою для встановлення іншого «базового» місяця для проведення індексації, ніж січень 2008 року та березень 2018 року не відбувалося.
Так, колегія суддів Верховного Суду України в постанові від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21 зазначила, що: « 43. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. 44. Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року. 45. З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався. 46. Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року».
З наведених підстав, Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції в частині визначення базового місяця індексації грошового забезпечення березня 2015 року, зазначивши при цьому, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 27 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи те, що востаннє посадовий оклад позивача за посадою, яку вона займала, був змінений у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1294, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність з 01.03.2018 у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України», отже саме цей місяць слід враховувати для початку обчислення індексу споживчих цін (як «базовий» місяць) при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а зауважив, що «базовий» місяць для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців визначається нормативно і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).
Тому у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - провести індексацію її грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений «базовий» місяць. Якщо відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд в постанові від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21.
Аналізуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін («базового» місяця), підлягають задоволенню.
Оцінюючи вимоги позивача в частині нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, слід зазначити таке.
Суд зауважує, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21.
Як можна зрозуміти з матеріалів справи, в даному випадку правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 01.03.2018 до 30.06.2024 не є спірними.
Як встановлено судом, не є спірним між сторонами також та обставина, що відповідно до офіційних даних, які містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року до жовтня 2018 року індекс споживчих цін, який обчислюється наростаючим підсумком не перевищував поріг індексації 103%.
Суд встановив, що в даному випадку спір стосується виплати суми індексації у разі настання обставин, передбачених абзацами 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Так, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу ) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем фактично виплачувалася поточна сума індексації, оскільки лише в жовтні 2018 року індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 103% та був опублікований в листопаді 2018 року.
Водночас, системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають суду підстави зробити висновок, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має остання право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21, від 11.05.2023 року у справі № 260/6386/21 у подібних правовідносинах.
Як видно з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 01.03.2018 по 06.03.2025. Водночас, позивач наполягає на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідачем проігноровано.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21, від 11.05.2023 року у справі № 260/6386/21.
З матеріалів справи судом встановлено, що місячний грошовий дохід позивача за лютий 2018 року становив 8504,16 грн. При цьому не враховуються одноразові виплати, такі як грошова допомога на оздоровлення, яку виплачена у лютому в розмірі 5077,50 грн.
Місячний грошовий дохід позивача за березень 2018 року становив 8927,16 грн.
Таким чином, місячний грошовий дохід позивача у зв'язку з підняттям з 01.03.2018 посадових окладів збільшився на 423,00 грн (8927,16 грн - 8504,16 грн).
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року складала 253,30%.
Отже, сума можливої індексації позивача у березні 2018 року становила 4463,15 грн. (1762,00 грн. * 253,30% / 100).
Такий розмір індексації грошового забезпечення 4463,15 грн, який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року) неодноразово досліджувався та встановлювався судами, та такий підтверджується постановою Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22.
Таким чином, виходячи з зазначеного вище, розмір підвищення грошового доходу позивача не перевищив розмір індексації, яка припадала на місяць підвищення такого доходу (березень 2018 року) 4463,15 грн, тому сума «індексації-різниці» її грошового забезпечення склала 4040,15 грн (4463,15 грн - 423,00 грн). Такий розмір «індексації-різниці» грошового забезпечення, згідно абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 повинен був бути виплачений позивачу по день звільнення з військової служби або до наступного підвищення тарифної ставки (окладу) та до такого розміру додається сума «поточної» індексації, яка виплачується коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка. При цьому, у відповідача в силу вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 не було законних підстав не виплачувати позивачу спірну індексацію у період з 01 березня 2018 року.
Відтак, суд зазначає, що відповідачем правильно визначено березень 2018 року, як місяць, для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базовий» місяць) позивачу за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, однак не належно розраховано індексацію-різниці її грошового забезпечення.
Підсумовуючи усе вищенаведене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 у повному обсязі.
За встановлених обставин, враховуючи, що за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 позивачу неправильно розрахована індексація грошового забезпечення, суд вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, розраховану як різниця між сумою індексації і розміром підвищення її грошового доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у розмірі 4040,15 грн щомісячно, з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовних вимог про проведення одночасно разом із виплатою індексації грошового забезпечення - компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (надалі - Порядок №44), суд зазначає таке.
Порядком №44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
У відповідності до абз.1 п.2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п.4 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
З урахуванням того, що індексація грошового забезпечення є його частиною, тому така виплачується з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку №44.
З наведеного також слідує, що належні до виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення відносяться до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому вищенаведений Порядок в спірному випадку підлягає застосуванню.
Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22, від 07.05.2025 у справі № 560/15993/24, від 08.05.2025 у справі № 380/6610/24, від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми ПДФО за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Водночас, що стосується періоду нарахування індексації з 01.01.2020 по 13.03.2025, слід зазначити наступне.
Так, як встановлено судом вище, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону №1082-IX, Закону №1928-IX, Закону №2710-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що починаючи з 01.01.2020 відбулося чергове підвищення посадового окладу позивача, у зв'язку з підвищенням законодавцем прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно зі Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Вказане потягнуло за собою зміну у січні 2020-2023 років місяця для початку відліку обчислення індексу споживчих цін («базового» місяця) з березня 2018 року на січень 2020-2023 років відповідно, тоді як первинно позивачу була нарахована поточна індексація за період з січня 2020 року по 31.12.2022 з урахування місяця підвищення - березня 2018 року, тобто у більшому розмірі, чим належало позивачу.
Як вже йшлося вище, «індексація-різниці» грошового забезпечення, згідно абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 повинна була бути виплачена позивачу по день звільнення з військової служби або до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), що власне і відбулося у січні 2020-2023 років.
Внаслідок наведеного, змінилися також правила обчислення «індексації-різниці», зокрема для встановлення права позивача на її отримання починаючи з січня 2020-2023 років, необхідно вже встановити чи перевищує розмір підвищення доходу позивача в січні 2020-2023 років (А); суму індексації грошового забезпечення позивача в січні 2020-2023 років (Б).
При цьому, позивач в цій частині жодним чином не обґрунтовує своїх позовних вимог, а тому у задоволенні таких необхідно відмовити.
Більше того, щодо періоду з 01.01.2023, суд зауважує, що прикінцевими положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Вказана норма є чинною на даний час та не визнавалась неконституційною.
Відтак, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Разом з тим, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно - правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, який прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 6 вказаного Закону, також не діяв протягом 2023 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі № 580/5218/23 та Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/4378/23.
Таким чином, позовні вимоги позивача щодо нарахування та виплати йому індексації-різниці за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 не підлягають до задоволення, оскільки у вказаний період законодавцем взагалі зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та, відповідно, індексація грошового доходу як військовослужбовців так й інших працівників не проводилася, що виключає протиправність дій відповідача в цій частині щодо виконання ним своїх обов'язків.
У подальшому статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.
Отже, починаючи з січня 2024 році право на проведення індексації заробітної плати працівників було поновлено, однак обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадилося наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року. При цьому, позивач жодним чином не обґрунтовує своїх позовних вимог в цій частині, як і не надає доказів того, що у 2024-2025 роках йому неналежно обчислювалася індексація.
Також абсолютно необґрунтованими є позовні вимоги про перерахунок і виплату індексації грошового забезпечення з 07.03.2025 по 13.03.2025, адже у цей період позивач взагалі не проходила військову службу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та доплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки з врахуванням у їхньому складі індексації грошового забезпечення, суд зазначає, що такі є безпідставними, адже судом відмовлено в перерахунку індексації грошового забезпечення позивача за період, починаючи з січня 2020 року.
Що стосується виплати компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) передбачено те, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 даного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.
Суд встановив те, що основну суму доходу (грошового забезпечення) на час подання позову відповідач не виплатив, оскільки щодо цього доходу існує спір.
Враховуючи те, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а заборгованість, як вище встановлено судом, позивачу не виплачена, суд вважає, що вимоги позивача про виплату компенсації втрати частини доходів, через порушення строку виплати грошового забезпечення, є передчасними.
Вказані вище висновки суду є підставою для відмови в задоволенні позову в частині позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, то такий відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2019 у повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця, для обчислення індексу споживчих цін («базового» місяця).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, розраховану як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його грошового доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у розмірі 4040,15 грн щомісячно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 та з урахуванням вже виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при обчисленні ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна