справа№380/19535/25
12 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Коморний О.І.,
секретар судового засідання Рудницька Ю.С.,
позивач ОСОБА_1 ,
представник відповідача не прибув
представник третьої особи не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про зобов'язання Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Львівська митниця.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - Позивач) з вимогою зобов'язати Жовківський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виключити з Єдиного реєстру боржників відомості стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як боржника у виконавчому провадженні № 54900182.
Ухвалою від 02 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 серпня 2025 року Позивач, при зверненні до Відповідача з метою оплати іншого штрафу, випадково дізнався про своє перебування в Єдиному реєстрі боржників (надалі - ЄРБ).
Негайно звернувшись із письмовою заявою, він з'ясував, що 24 жовтня 2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 54900182 на підставі постанови Львівської митниці ДФС № 3414/20900/17 від 07 серпня 2017 року про стягнення штрафу в розмірі 8500,00 гривень. В подальшому, 28 березня 2018 року, вказане виконавче провадження завершене шляхом винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та оскільки боржник не з'являвся на виклики виконавця). Позивач категорично заперечує факт отримання будь-яких викликів у межах зазначеного провадження.
На вимогу Позивача надати для ознайомлення виконавчий документ (постанову митниці), Відповідач листом від 07 серпня 2025 року № 23678 повідомив, що надати оригінал чи копію постанови неможливо, оскільки оригінал повернутий стягувачу, а копія, що зберігалася в архіві Відділу, була знищена у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання.
Намагаючись встановити підстави стягнення, Позивач звернувся до Львівської митниці (як правонаступника Львівської митниці ДФС) із заявою від 11 липня 2025 року. У відповідь Львівська митниця листом від 17 липня 2025 року № 7.4.-5/20-04//18433 повідомила, що термін зберігання постанов у справах про порушення митних правил становить 5 років, і на підставі Акту про вилучення для знищення документів № 24 від 10 травня 2023 року, постанови, винесені у 2017 році (включаючи спірну), були знищені.
Таким чином, Позивач вказує, що склалася унікальна ситуація, коли він внесений до ЄРБ на підставі виконавчого документа, який фізично не існує ані у Відповідача (виконавця), ані у Львівської митниці (стягувача). Це, на думку Позивача, є грубим порушенням його прав, оскільки він позбавлений фундаментального права на захист - він не може ані ознайомитися з підставою стягнення, ані оскаржити її, ані навіть виконати (сплатити) неіснуючий документ.
18 серпня 2025 року Позивач повторно звернувся до Відповідача з вимогою виключити його з ЄРБ, оскільки виконавче провадження завершене, а сам документ знищено. Однак листом від 08 вересня 2025 року № 34156 Відповідач формально відмовив у виключенні, посилаючись на відсутність законних підстав, та роз'яснив Позивачу право на звернення до суду.
Відповідач у наданому відзиві позовних вимог не визнав та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Представник Відповідача обґрунтовує свою позицію тим, що 24 жовтня 2017 року на підставі постанови Львівської митниці ДФС № 3414/20900/17 було правомірно відкрито виконавче провадження № 54900182. Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідно до частини 5 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, відомості про боржника ОСОБА_1 були автоматично та правомірно внесені до Єдиного реєстру боржників.
Відповідач підтверджує, що 28 березня 2018 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII, оскільки у боржника було відсутнє майно, на яке можна було звернути стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними.
Відповідач наголошує, що частина 7 статті 9 Закону № 1404-VIII встановлює вичерпний та чітко визначений перелік підстав для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. До таких підстав належить: винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (стаття 39), або повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини 1 статті 37 цього Закону.
Оскільки у даному випадку виконавчий документ було повернуто на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону (відсутність майна), який не входить до переліку, визначеного частиною 7 статті 9, у державного виконавця, на думку Відповідача, відсутні прямі законні повноваження для самостійного виключення відомостей про Позивача з ЄРБ. Відповідач посилається на те, що він діє виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом.
Також Відповідач посилається на пункт 23 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5), який хоча і регламентує порядок виключення з ЄРБ після повернення документа, але, на думку Відповідача, Позивач не надав доказів, які б відповідали підставам, зазначеним у цій Інструкції (наприклад, сплата боргу, скасування рішення тощо).
Відтак, Відповідач вважає свою бездіяльність правомірною, а відмову, викладену в листі № 34156, обґрунтованою.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року, постановленою в судовому засіданні, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Львівську митницю (місцезнаходження: 79000, місто Львів, вулиця Тадеуша Костюшка, 1).
Львівська митниця була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи. Проте, у судове засідання 12 листопада 2025 року представник третьої особи не з'явився, письмових пояснень щодо позову до суду не подав.
Разом з тим, у матеріалах справи наявний долучений Позивачем лист Львівської митниці від 17 липня 2025 року № 7.4.-5/20-04//18433, адресований Позивачу, в якому Львівська митниця фактично визнає та підтверджує обставину знищення оригіналу виконавчого документа - постанови № 3414/20900/17 від 07 серпня 2017 року - у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Суд, заслухав пояснення Позивача, дослідив письмові докази, наявні у матеріалах справи, в тому числі позовну заяву, відзив Відповідача, додані до них документи, та
24 жовтня 2017 року Відповідачем відкрито виконавче провадження № 54900182 про стягнення з Позивача штрафу в розмірі 8500,00 гривень на підставі виконавчого документа - постанови Львівської митниці ДФС № 3414/20900/17 від 07 серпня 2017 року.
Одночасно з відкриттям вказаного виконавчого провадження, Позивача внесено до Єдиного реєстру боржників.
28 березня 2018 року, у зв'язку з відсутністю у боржника майна, державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
Станом на дату розгляду цієї справи, архівна копія виконавчого документа, що зберігалася у Відповідача, знищена у зв'язку із закінченням строку зберігання (підтверджено листом Відповідача № 23678 від 07.08.2025).
Станом на дату розгляду цієї справи, оригінал виконавчого документа, який повернутий стягувачу (Львівській митниці), знищений самим стягувачем 10 травня 2023 року у зв'язку із закінченням строку зберігання (підтверджено листом Львівської митниці № 7.4.-5/20-04//18433 від 17.07.2025).
Таким чином, суд констатує, що виконавчий документ, який є єдиною та виключною підставою для існування боргового зобов'язання у виконавчому провадженні № 54900182, фізично не існує, оскільки він знищений обома компетентними державними органами - виконавчою службою та митницею.
Спірним питанням у даній справі є правомірність бездіяльності Відповідача щодо не виключення Позивача з Єдиного реєстру боржників за обставин фізичного та остаточного знищення виконавчого документа стягувачем.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з належною метою; обґрунтовано; добросовісно та розсудливо.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження є сукупністю дій, спрямованих на примусове виконання рішень.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1404-VIII визначено, що Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Частиною 5 статті 9 цього Закону встановлено, що відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Суд погоджується з доводами Відповідача в тій частині, що включення Позивача до ЄРБ у 2017 році здійснено на підставі закону.
Частина 7 статті 9 Закону № 1404-VIII встановлює, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження (відповідно до статті 39 цього Закону), повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону, або в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості.
Відповідач у своєму відзиві цілком формально правильно зазначає, що повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 (відсутність у боржника майна) не є прямою підставою для автоматичного виключення боржника з ЄРБ, оскільки цей пункт не згаданий у частині 7 статті 9.
Однак, суд не може застосовувати норми права формально, ігноруючи їхню мету (телеологічний спосіб тлумачення) та загальні принципи права, зокрема принципи розсудливості та пропорційності, як того вимагає КАС України.
Метою ведення ЄРБ, як прямо зазначено у частині 1 статті 9 Закону, є облік актуальних, дійсних та таких, що підлягають виконанню, зобов'язань. Перебування особи в реєстрі має правовий сенс лише доти, доки існує юридична та фактична можливість примусового виконання рішення.
У даній справі склалася виняткова правова та фактична ситуація, яка виходить за межі стандартного регулювання, передбаченого частиною 7 статті 9.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу (як це сталося у 2018 році), стягувач має право повторно пред'явити його до виконання. Однак, умовою для такого повторного пред'явлення є наявність у стягувача оригіналу виконавчого документа.
Як встановлено судом та підтверджено безпосередньо третьою особою (Львівською митницею), оригінал виконавчого документа - постанова № 3414/20900/17 - знищений 10 травня 2023 року.
Знищення стягувачем (суб'єктом владних повноважень) оригіналу виконавчого документа є незворотною дією, яка остаточно та безповоротно позбавляє стягувача права на примусове виконання цього документа у майбутньому. Стягувач фізично не може повторно пред'явити документ до виконання, а механізм видачі дубліката для постанов митних органів у такому випадку законом не передбачений, на відміну від судових рішень.
Таким чином, суд констатує, що боргове зобов'язання Позивача у виконавчому провадженні № 54900182, хоча і не було виконане, втратило таку обов'язкову юридичну ознаку, як можливість примусового виконання (enforceability), і ця втрата відбулася внаслідок дій самого стягувача.
За таких обставин, подальше перебування Позивача у Єдиному реєстрі боржників за цим конкретним зобов'язанням втрачає будь-яку легітимну мету, визначену у статті 9 Закону № 1404-VIII. Реєстр, покликаний відображати актуальні борги, натомість відображає інформацію про борг, який більше ніколи не може бути стягнутий примусово. Це є безпідставним, нерозумним та безстроковим обмеженням прав Позивача, зокрема права власності, закріпленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки перебування в ЄРБ є прямим обмеженням у праві вільно розпоряджатися своїм майном.
Створення ситуації "вічного боржника", коли борг не може бути ані сплачений, ані оскаржений, ані примусово стягнутий через відсутність документа, є непропорційним втручанням у права Позивача.
Суд також звертає увагу на пункт 23 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5), на який посилалися обидві сторони. Цей пункт, серед іншого, передбачає, що відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.
Це положення прямо вказує на те, що нормотворець (Міністерство юстиції) передбачив можливість виникнення нестандартних ситуацій, які прямо не врегульовані вичерпним переліком у статті 9 Закону № 1404-VIII, та які потребують судового втручання для відновлення прав особи. Сам Відповідач у своєму листі-відмові № 34156 від 08.09.2025 вказав Позивачу на цей шлях захисту.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності в контексті принципів розсудливості та пропорційності.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що права Позивача порушені, а позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають повному задоволенню шляхом зобов'язання Відповідача вчинити дії - виключити відомості про Позивача з Єдиного реєстру боржників.
Щодо судових витрат, Позивачем при подачі позову надана квитанція про сплату судового збору. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, оскільки позов задоволено, понесені Позивачем судові витрати підлягають стягненню з Відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 257, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Жовківський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса: 80300, Львівська область, місто Жовква, вулиця Воїнів УПА, 35; код ЄДРПОУ 34921779) виключити з Єдиного реєстру боржників відомості стосовно ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) як боржника у виконавчому провадженні № 54900182.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 гривень (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса: 80300, Львівська область, місто Жовква, вулиця Воїнів УПА, 35; код ЄДРПОУ 34921779).
Рішення може бути оскаржене, згідно зі статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 листопада 2025 року.
Суддя Коморний О.І.