13 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5033/25
Суддя Кіровоградського окружний адміністративний суду Притула К.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управлення Пенсійного фонду у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить:
- визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 112850004438 від 27.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 у зв'язку з неврахуванням стажу роботи позивача з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ "Україна" та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в Російській Федерації;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ "Україна" та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в Російській Федерації та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту звернення до Головного управління ПФУ у Кіровоградській області.
В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначені пенсії за віком та не зараховано до трудового стажу періоди роботи ОСОБА_1 , згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988. Вважає рішення протиправними та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву (а.с.19).
07.08.2025 (вх. № 23880/25) до суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги не визнаються та просять відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначило, заява позивача від 06.03.2025 була розглянута в порядку екстериторіальності. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.05.2025 № 112850004438 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зазначає, що Головним управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області не приймалось рішення по суті заяв позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
11.08.2025 (вх. №24011/25) до суду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги не визнаються та просять відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначило, що оскаржуване рішення, за принципом екстериторіальності було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду заяви, винесено рішення № 112850004438 від 27.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058, оскільки Позивач не набув необхідного страхового стажу.
Відповідач зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за віком, до страхового стажу не зараховано періоди згідно записів трудової книжки: періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000, оскільки на записі про звільнення виправлена дата наказу та період роботи з 25.11.2000 по 19.11.2005, в Російській Федерації, оскільки між Україною та Російською Федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.
З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 19.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Дану заяву, за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення від 27.05.2025 №112850004438 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу визначеного ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж позивача становить - 23 років 04 місяців 15 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988: з 03.09.1997 по 10.07.2000, оскільки на записі про звільнення виправлена дата наказу; з 25.11.2000 по 19.11.2005, в Російській Федерації, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення (а.с.7).
Позивач вважає, дії відповідача щодо відмови в призначені пенсії протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси.
Визначаючись щодо позову, суд зазначає, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ (далі - Закон №1058).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначається види, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
В той же час, ст. 5 Закону №1058 регламентує, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з п.4 ч.1 ст.155 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Таким чином, необхідний страховий стаж позивача має становити не менше 25 років.
Статтею 24 Закону України №1058 визначено, що - страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Тому, період роботи стає страховим стажем виключно за умови сплати страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі -Закон №1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного форду України в Кіровоградській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області за принципом екстиреторіальності.
В ході перевірки заяви про призначення пенсії та доданих документів не було зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.08.1988 з 03.09.1997 по 10.07.2000, оскільки на записі про звільнення виправлена дата наказу та з 25.11.2000 по 19.11.2005, в Російській Федерації, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.
Отже, для підтвердження вказаного періоду зазначено про необхідність надати додаткові документи, оформлені належним чином, видані за місцем роботи (правонаступником/ архівним відділом) на підставі первинних документів та довідки про перейменування.
Дослідивши скановані копії трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме: відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів (розпордяжень) про прийняття на роботу та звільнення (а.с.12 зв.б).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 у трудову книжку, зокрема, вносяться відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 162 всі записи у трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України рішення страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявні підстави для зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988 для призначення пенсії.
Стосовно не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача з 25.11.2000 по 19.11.2005, в російській федерації, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що весь трудовий стаж ОСОБА_1 відображений записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.08.1988 (а.с.11 зв.б.-14).
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн"" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною станом на дату прийняття відповідачем-1 оскарженого рішення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в російській федерації з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Із наведених вище підстав суд також вважає необґрунтованою, як підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу, ту обставину, що у червні 2022 року російська федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Відтак суд приходить до висновку про необхідність зарахування позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком період роботи у російській федерації: з 25.11.2000 по 19.11.2005, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 112850004438 від 27.05.2025 є необґрунтованим, оскільки прийняте без належної оцінки обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим це рішення суд визнає протиправним та скасовує його.
При цьому, надаючи оцінку вимогам позивача, суд наголошує на наступному.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи викладене, суд у відповідності до статті 5 КАС України, вважає що позовні вимоги про визнання протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 112850004438 від 27.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 у зв'язку з неврахуванням стажу роботи позивача з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ "Україна" та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в російській федерації підлягають до задоволення.
При цьому, суд наголошує на наступному, надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ "Україна" та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в Російській Федерації та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту звернення, приходить до наступних висновків.
Суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі по тексту Порядок №22-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 19.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_2 зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000 та з 25.11.2000 по 19.11.2005, з урахуванням висновків суду.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд бере до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо призначення пенсії, відтак суд вважає за можливе на підставі частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю.
Отже, враховуючи обсяг позовних вимог, що підлягав вирішенню даним рішенням суду, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача який прийняв оскаржуване рішення на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управлення Пенсійного фонду у Київській області ( ЄДРПОУ: 22933548, 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, 10), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7А) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 112850004438 від 27.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 у зв'язку з неврахуванням стажу роботи позивача з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ "Україна" та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в російській федерації.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 19.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_2 зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000 та з 25.11.2000 по 19.11.2005, з урахуванням висновків суду.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судовий збір у сумі 968,96 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА