30 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1214/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Притули К.М.,
за участю секретаря: Потєхіної І.В.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Ватульова В.А.
представника третьої особи: Дерев'янко О.В.
розглянувши у загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про стягнення частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд
- визнати неправомірними дії Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо невиплати ОСОБА_1 частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 106 099,20 гривень;
- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (проспект Дмитра Яворницького, 21 А, м. Дніпро, 49027, ЄДРПОУ 43314918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 106 099,20 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в неї виникло право на стягнення частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 106 099,20 гривень, як різниці між нарахованим та виплаченим розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 19.05.2021: у сумі 605 355,54 гривень відповідно до рішення суду у справі №340/588/20, і тим доходом, який я могла б реально одержати, якби суб'єкти владних повноважень не порушили мого права на отримання надбавки за інтенсивність у листопаді 2019 року, що мала би бути врахована при обрахунку середнього заробітку відповідно до Порядку №100: у сумі 711 454,74 гривень.
Однак, на думку позивача відповідач потиправно вважає, що у міжрегіонального управління відсутні правові підстави для виплати частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 106 099,20 гривень.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач не провів остаточні розрахунки: не забезпечив виплату належного їй розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому вона звернутися до суду за захистом прав, гарантованих статтею 43 Конституції України, та просить суд поновити її майнові права.
Ухвалою суду від 06 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про стягнення заробітної плати (Т.1 а.с.10-11).
Постановою від 01 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скасував ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі №340/1214/24, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції - Кіровоградського окружного адміністративного суду (Т.1 а.с.68-70).
Ухвалою судді від 15 серпня 2025 року відкрито провадження по даній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного без виклику сторін позовного провадження (Т.1 а.с.152-153).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (Т.1 а.с.198-199).
22 вересня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (Т.1 а.с.259)
29.08.2025 (вх. № 25804/25) на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому Південно-Східне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Дніпро) просить в позові відмовити, в обґрунтування своєї позиції зазначає, що спірні правовідносини, які розглядаються у справі № 340/1214/24 вже вирішені судом у справах № 340/588/20 (визнання протиправним та скасування наказу «Про звільнення», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) та № 340/6684/21 (про визнання протиправним та скасування наказу в частині зменшення розміру надбавки за інтенсивність праці за листопад - грудень 2019 року і стягнення коштів).
Відповідач вважає, що позивач звертається з новим адміністративним позовом у справі № 340/1214/24, який зводиться до перерахунку вже визначеного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в справі № 340/588/20.
Також, відповідач вказує на те, що враховуючи прямий зв'язок справи № 340/1214/24 зі справами: № 340/588/20 (про поновлення ОСОБА_1 ) та № 340/6684/21 (визначення надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 ), дату оприлюднення судового рішення в останній справі 30.03.2023, з якої Позивачу вже було відомо остаточний розмір середньоденної заробітної плати за час вимушеного прогулу, можна зробити висновок що саме з 30.03.2023 починається відлік строку для звернення до Суду з даним позовом, який подано ОСОБА_1 лише 29.02.2024, тобто з порушенням строку звернення.
02.09.2025 (вх.№ 26057/25) на адресу суду третьою особою - Південним міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надало пояснення на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволені позовних вимог та зазначає, що відповідачем було правомірно відмовлено у виплаті позивачу збитків у вигляді утраченої вигоди у зв'язку з порушенням права на оплату праці у розмірі106 099,20 грн у добровільному порядку через відсутність законних підстав для такої виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебувала в трудових відносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Кіровоградській області, далі - ГТУЮ у Кіровоградській області та працювала на посаді першого заступника начальника.
Наказом Міністерства юстиції України «Про звільнення» №4168/к від 23.12.2019, позивачку звільнено із займаної посади. Вважаючи даний заказ неправомірний ОСОБА_1 оскаржила його до суду.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №340/588/20 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №340/588/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №4168/к від 23.12.2019. Поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 27.12.2019. Стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 19.05.2021 в сумі 605 355,54 грн, що визначений без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.12.2021 касаційні скарги Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задоволено частково. Змінено резолютивну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №340/588/20, виклавши абзац шостий у такій редакції: «Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 19.05.2021 в розмірі 589 978,06 грн, що визначений без утримання податків й інших обов'язкових платежів». В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 залишено без змін.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 в судовому порядку оскаржено наказ ГТУЮ у Кіровоградській області №691/27 від 27.11.2019 в частині зменшення розміру надбавки за інтенсивність праці за листопад - грудень 2019 року.
Так, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі №340/6684/21 скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Кіровоградській області №691/27 від 27.11.2019 в частині зменшення розміру надбавки за інтенсивність праці за листопад - грудень 2019 року ОСОБА_1 , як першому заступнику начальника ГТУЮ у Кіровоградській області. Зобов'язано Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), як правонаступника ГТУЮ у Кіровоградській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену надбавку за інтенсивність праці за листопад - грудень 2019 року в розмірі 250 відсотків до посадового окладу, з урахуванням виплаченої суми. В іншій частині позову - відмовлено.
Листом від 28.07.2023 за вих. №30763/14.5-16 Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) повідомлено, що на виконання рішення суду ОСОБА_1 донараховано недоплачену надбавку за інтенсивність праці за листопад та грудень 2019 року в розмірі 250 відсотків до посадового окладу з урахуванням раніше виплаченої суми надбавки.
08.08.2023 ОСОБА_1 , отримала перерахування коштів у сумі 20790,90 грн на виконання рішення суду в справі №340/6684/21.
Отже, рішеннями у справах №340/588/20 та №340/6684/21 підтверджено неправомірність дій щодо невиплати ОСОБА_1 частини надбавки за інтенсивність праці за листопад і грудень 2019 року, що підтверджена постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.02.2023 у справі №340/6684/21 при цьому рішення у справі №340/6684/21 винесено після розгляду справи №340/588/20.
Суд звергає увагу, що після ухвалення рішення суду про поновлення її на відповідній посаді, їй нараховано та виплачено надбавку за інтенсивність праці за листопад 2019 року, місяць, що передував звільненню, і заробітна плата за який мала б бути врахована під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Дана невиплата частини заробітної плати (надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 року) спричинила зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах справи № 340/588/20.
Верховний Суд у постанові від 09.12.2021 у справі №340/588/20 вказав, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачки складає 589 978,06 грн, з яких: з 27.12.2019 по 24.01.2020 - 29 016,9 грн (18 робочих днів х 1612,05 грн); з 25.01.2020 по 11.12.2020 - 390 083,86 грн (222 робочих днів х 1612,05 х 1,09 грн); з 12.12.2020 по 19.05.2021 - 170 877,3 грн (106 робочих днів х 1612,05 грн).
Однак, з урахуванням незаконності зменшення розміру надбавки за інтенсивність праці, середній заробіток за час вимушеного прогулу у справі №340/588/20, який підлягав стягненню з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на мою користь мав становити 711 454,74 грн:
- з 27.12.2019 по 24.01.2020 - 34 991,46 грн (18 роб. дні х 1 943,97 грн);
- з 25.01.2020 по 11.12.2020 - 470 402,46 грн (222 роб. дні х 2 118,93 грн);
- з 12.12.2020 по 19.05.2021 - 206 060,82 грн (106 робочих днів х 1 943,97 грн).
Як вбачається з фактичних обставин справи №340/588/20 в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу мені виплачено - 605 355,54 грн, тобто різниця, недоотримана частина середнього заробітку, становить - 106 099,20 грн.
Отже, належний захист прав ОСОБА_1 має бути здійснено шляхом врахування обставин незаконної невиплати надбавки за інтенсивність праці, підтверджених правовим висновком Третього апеляційного адміністративного суду у справі №340/6684/21 та подальшим відшкодуванням недоотриманої частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 19.05.2021.
Судом встановлено, що для відновлення своїх прав позивач звернулась до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із обґрунтованою заявою щодо відшкодування ОСОБА_1 у добровільному порядку частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 106 099,20 гривень.
29.01.2024 засобами електронного зв'язку позивач отримала відповідь №6344/14.5-16 від 29.01.2024 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), до якої долучено копію відповіді Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 06.12.2023 №51285/14.5-25, де зазначено, що у міжрегіонального управління відсутні правові підстави для виплати частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 106 099,20 гривень.
Не погоджуючись з даною відмовою, позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Судом встановлено, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що спірні правовідносини, які розглядаються у справі № 340/1214/24 вже вирішені судом у справі № 340/588/20 та на стадії виконання судового рішення були завершені у зв'язку з фактичним виконанням цього рішення та посилається на те, що дані позовні заяви являються тотожними.
Дослідивши обставини зазначені в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Змістом даної позовної заяви підтверджується, що окрім посилань на обставини публічно-правового спору, який розглядався в межах справи №340/588/20, в якості підстав звернення до суду із цим позовом ОСОБА_1 зазначала про незаконне зменшення їй надбавки за інтенсивність праці за два місяці до звільнення з посади, що було предметом розгляду у справі №340/6684/21. Позивач указує, що рішенням у справі №340/588/20 підтверджене її незаконне звільнення, а у справі №340/6684/21 - незаконна невиплата заробітної плати в частині надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 року; остання обставина не могла була бути врахована під час обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах справи №340/588/20.
У зв'язку з цим, як зазначає ОСОБА_2 , вона звернулася до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Південного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із відповідною заявою щодо відшкодування у добровільному порядку частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на що отримала відмову.
Отже, в площині цього публічно-правового спору існує, окрім іншого, відмова Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), правомірність якої встановлюється, поряд із іншими обставинами, крізь призму визначення ознак тотожності підстав, предмету спору у справах №340/588/20, №340/6684/21 та 340/1214/24.
Суд звертає свою увагу на те, що підставами позову у справі №340/588/20 були обставини незаконності звільнення позивача з посади першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області у зв'язку з реорганізацією органу державної влади на підставі відповідного наказу Міністерства юстиції України, не пропонування іншої вакантної посади державної служби.
Підставами позову у справі №340/1214/24 є фактично спричинення позивачеві збитків у вигляді частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які вона недоотримала внаслідок незаконного зменшення надбавки за інтенсивність праці перед звільненням.
При цьому незаконність дій щодо зменшення надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 у листопаді 2019 року підтверджена висновком суду (№340/6684/21), що наданий після розгляду справи №340/588/20 про поновлення.
Враховуючи зазначене, суд відхиляє доводи відповідача в частині того, що позивач звертається з новим адміністративним позовом у справі № 340/1214/24, який зводиться до перерахунку вже визначеного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в справі № 340/588/20.
Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ч.1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень під час розгляду справ в адміністративних судах.
Суд звертає свою увагу на те, що суть позовних вимог ОСОБА_1 зводиться до стягнення з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністретсва юстиції (м. Дніпро) частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як зазначено вище, рішенням по суті справи №340/588/20 підтверджено незаконне звільнення 26.12.2019 ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області. Неправомірність дій щодо невиплати (зменшення) частини заробітної плати (надбавки за інтенсивність праці за листопад і грудень 2019 року) першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області ОСОБА_1 підтверджена остаточною постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 у справі №340/6684/21. Рішення суду №340/6684/21, яким підтверджено протиправність дій суб'єктів владних повноважень щодо зменшення розміру заробітної плати ОСОБА_1 , ухвалено після винесення рішення суду у справі №340/588/20 про поновлення на займаній посаді.
Як вбачається з фактичних обставин справи №340/588/20, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 в розрахунку на 1 робочий день становить 1 612,05 грн, хоча з урахування незаконної невиплати надбавки за інтенсивність праці така сума мала бути 1943,97 грн.
Вказана обставина підтверджується довідкою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.09.2023 №347/145 . Так, відповідно до довідки Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.09.2023 №347/145 розмір заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень 2019 року - 41 404,32 грн, за листопад 2019 року (з урахуванням рішення №340/6684/21) - 34 410,47 грн. Кількість робочих днів у жовтні 2019 року - 22, у листопаді 2019 року - 17. З урахуванням цього, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 в розрахунку на 1 робочий день становить 1 943,97 грн.
Отже, невиплата частини заробітної плати (надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 року) призвела до незаконного зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах справи №340/588/20.
Так, з урахуванням висновків Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі №340/588/20, середньоденний заробіток ОСОБА_1 в розрахунку на 1 робочий день мав би виглядати так: з 27.12.2019 по 24.01.2020 становить 1 943,97 грн; з 25.01.2020 по 11.12.2020 з урахуванням коефіцієнта 1,09% становить 2 118,93 грн = (1 943,97 грн х 1,09); з 12.12.2020 - становить 1 943,97 грн.
Таким чином, середній заробіток позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів за період з 27.12.2020 по 19.05.2021 мав би складати 711 454,74 грн: з 27.12.2019 по 24.01.2020 - 34 991,46 грн (18 роб. дні х 1 943,97 грн); з 25.01.2020 по 11.12.2020 - 470 402,46 грн (222 роб. дні х 2 118,93 грн); з 12.12.2020 по 19.05.2021 - 206060,82 грн (106 робочих днів х 1 943,97 грн).
Як вбачається з фактичних обставин справи №340/588/20 в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу мені виплачено - 605 355,54 грн, тобто різниця, недоотримана частина середнього заробітку, становить - 106 099,20 грн.
При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пунктів 2, 5, 8 цього Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Суд звертає увагу на те, що преюдиціально встановлені факти неправомірних дій роботодавця, направлених на неналежну і несвоєчасну виплату частини заробітної плати (надбавки за інтенсивність) за листопад і грудень 2019 року, як причина, потягли за собою наслідок - розгляд справи №340/588/20, винесення рішень в ній в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу без врахування вказаної надбавки та без коригування середньоденного заробітку.
Отже, належним захистом прав позивача буде врахування обставин незаконної невиплати надбавки за інтенсивність праці, підтверджених правовим висновком Третього апеляційного адміністративного суду у справі №340/6684/21, та подальшого відшкодування частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з доводами позивача, про те, що вона має право на стягнення частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 106 099,20 гривень, як різниці між нарахованим та виплаченим розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 19.05.2021: у сумі 605 355,54 гривень відповідно до рішення суду у справі №340/588/20, і тим доходом, який я могла б реально одержати, якби суб'єкти владних повноважень не порушили її права на отримання надбавки за інтенсивність у листопаді 2019 року, що мала би бути врахована при обрахунку середнього заробітку відповідно до Порядку №100: у сумі 711 454,74 гривень.
Стосовно посилання відповідача на те, що надбавка за інтенсивність не є складовою заробітною плати, суд зазначає наступне.
Так, частиною другою статті 50 та абзацом восьмим пункту 14 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII визначено структуру заробітної плати державного службовця, яка складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії (у разі встановлення), а також додаткових стимулюючих виплат, які встановлюються державним службовцям керівниками державної служби у межах економії фонду оплати праці на підставі відповідного Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 Положення №15 до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належить, зокрема, надбавка за інтенсивність праці.
Доводи відповідача про неможливість передбачити розмір надбавки за інтенсивність праці позивача у період з 27.12.2019 по 19.05.2021 є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Оскільки, предметом цього спору не є встановлення чи невстановлення надбавки за інтенсивність праці в періодах після звільнення. Надбавка за інтенсивність праці в цей період і не могла бути встановлена. Мова йде про правильність визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який, відповідно до законодавства, обчислюється виходячи із заробітної плати за два місяці, що передували звільненню.
У справі №340/6684/21 суд визнав незаконним зменшення надбавки за інтенсивність праці за листопад - грудень 2019 року ОСОБА_1 . Саме ці місяці підлягали врахуванню при обчисленні середньоденної заробітної плати, що використовується для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, доводи відповідача про гіпотетичні зміни розміру надбавки у 2020- 2021 роках взагалі не мають значення для даного спору.
Щодо посилань відповідача на незастосування норм цивільного законодавства до спірних правовідносин, які виникли у справі, суд зазначає наступне.
За приписами статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Субсидіарне застосування норм цивільного законодавства є як способом подолання прогалин (так звана «міжгалузева аналогія»), так і правовим засобом економії нормативного матеріалу. Субсидіарність норм цивільного законодавства розглядається як прийом законодавчої техніки, при якому за допомогою бланкетних чи відсильних норм законодавець поширює дію поряд з тими суспільними відносинами, на які вони безпосередньо розраховані, на суспільні відносини, зокрема, трудового права, які прямо не передбачені в гіпотезі правової норми й наділені певною спільністю, а також однорідністю методів правового регулювання.
Відносно основного акта цивільного законодавства - ЦК України - принцип субсидіарного застосування цивільного законодавства дістав втілення у колізійній нормі статті 9 останнього.
Відповідно, частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею Кодексу законів про працю України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Недоотримання державним службовцем заробітної плати, єдиного доходу останнього, через неправомірні дії роботодавця (відповідача), порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу є додатковою статтею Конвенції.
Слід відмітити, що відповідно до вказаних приписів кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції.
Таким чином, враховуючи основоположні принципи цивільного законодавства, а також конвенційні приписи, працівник, якому протиправно та протягом тривалого часу не виплачували належну йому частину доходу, має право на отримання належної компенсації.
При цьому відповідно до фактичних обставин справи ОСОБА_1 займала посаду державного службовця в органі державної виконавчої влади, тобто проходила публічну службу.
Спірні правовідносини виникли, зокрема, через: протиправну невиплату надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 року у встановлений строк, що підтверджено рішенням суду у справі №340/6684/21; розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування протиправно невиплаченої частини заробітної плати; не сплати відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з їх невиплатою.
Оскільки вимоги позивача є пов'язаними з проходженням публічної служби та звільненням з цієї служби, а також у зв'язку з тим, що трудовим законодавством не врегульовано відносини щодо відшкодування майнової шкоди, такі вимоги мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також, суд зазначає, що не враховує доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду з даною позовною заявою, з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю.
Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно- правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки враховуючи, що період, за який позивач просить стягнути частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу, це часовий проміжок з 27.12.2019 по 19.05.2021, то суд приходить до висновку, що вона має право звернутись до суду без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.,ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (проспект Дмитра Яворницького, 21 А, м. Дніпро, 49027 ЄДРПОУ 43314918) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) ( 49027, м. Дніпро, прос. Яворницького, 21 А, код ЄДРПОУ: 43315529) про стягнення частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо невиплати ОСОБА_1 частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 106 099,20 гривень.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (проспект Дмитра Яворницького, 21 А, м. Дніпро, 49027, ЄДРПОУ 43314918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 106 099,20 гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА