13 листопада 2025 року № 640/20050/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Ліквідаційної комісії Верховного Суду України про стягнення заборгованості з заробітної плати,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду України, в якому просила суд:
- стягнути з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 1071813 грн. 75 коп. заборгованості по заробітній платі, а також 24 898 грн. 45 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що з 09.03.1998 і по час звернення до суду перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України, однак з липня 2018 року відповідач протиправно не виплачує їй заробітну плату в установлені законодавством порядку та строки, сума заборгованості з липня 2018 року по липень 2020 року складає 1071813,75 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2020 позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, відповідно до якого Верховний Суд України просить суд задовольнити позовні вимоги, з тих підстав, що Державна казначейська служба України діє у порушення частини другої статті 19 Конституції України та перешкоджає функціонуванню Верховного Суду України, зокрема, в частині виплати заробітної плати. Відповідач зазначає, що заробітна плата планово-фінансовим управлінням Верховного Суду України позивачу нараховується, проте не виплачується у зв'язку з тим, що Державна казначейська служба України відмовляється опрацьовувати та повертає без розгляду платіжні документи Верховного Суду України для виплати заробітної плати її працівникам.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ було постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Крім того установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу № 640/20050/20 прийнято до свого провадження суддею Діскою А. Б. та вирішено проводити розгляд справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 15.04.2024 залучено до розгляду справи в якості співвідповідача Ліквідаційну комісію Верховного Суду України.
Ліквідаційною комісією Верховного Суду України було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що з 21.06.2018 до голови комісії з припинення ВСУ перейшли відповідні повноваження по управлінню юридичною особою та його представництва перед третіми особами.
Відповідач зазначає, що надані позивачем накази, довідки, та обрахунки, які долучені до позовної заяви підписані особами, які з моменту ліквідації втратили повноваження формувати, обраховувати та підписувати будь які документи від імені Верховного Суду України.
Рахунковою Палатою України складений акт від 16.12.2021 № 01-07-10/121 за результатами проведеного аудиту ефективності використання бюджетних коштів на здійснення заходів з ліквідації судів в України. За результатами проведеної перевірки, порушень у порядку нарахування заробітної плати та проведених розрахунків при звільненні працівників апарату Верховного Суду України не зафіксовано.
Також комісією з припинення Верховного Суду України надано суду копію наказу про звільнення ОСОБА_1 та копію акту про відмову працівника апарату Верховного Суду України від ознайомлення із наказом.
Ухвалою суду було відмовлено в задоволенні клопотання Верховного Суду про залучення до розгляду справи Верховного Суду в якості співвідповідача по справі.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , із 1998 перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України, з 20.12.2004 працювала на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, що не є спірним у цій справі.
На виконання вимог пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII з 21.06.2018 розпочато процес припинення діяльності Верховного Суду України.
Головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюком В.В. було видано наказ від 05.07.2018 № 52-K про звільнення ОСОБА_1 з 11.07.2018 у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України на підставі попередження про наступне вивільнення.
Позивач відмовилась від ознайомлення із наказом № 52-К, про що 11.07.2018 був складений відповідний акт.
У подальшому, спільним наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90-ОД «Про деякі питання, пов'язані з ліквідацією судів» затверджено новий склад ліквідаційної комісії Верховного Суду України, головою якої визначено Соловйову Л.В.
Позивач, вважаючи, що Верховний Суд України протиправно не виплачує їй заробітну плату за період з липня 2018 року по липень 2020 року, звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частинами 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання нарахування та виплати заробітної плати, під час перебування на державній службі регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 7 Закону №889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
За приписами ч. 2 ст. 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Згідно ч. 5 ст. 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
В силу ст. 89 Закону №889-VIII державний службовець зобов'язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно особі, уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов'язана прийняти справи і майно.
Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.
У разі якщо через невиконання обов'язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.
Таким чином, суд зазначає, що ліквідація державного органу є однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення. При цьому ліквідаційна комісія (ліквідатор) здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
На виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII Верховною Радою прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, в якому передбачено ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади - Верховного Суду.
З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаним Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
На виконання вищезазначеної законодавчої норми розпочато ліквідаційну процедуру щодо Верховного Суду України та 21 червня 2018 року до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедуру припинення щодо якого наразі не завершено.
Конституційний Суд України 18 лютого 2020 року ухвалив Рішення № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України.
Зазначеним пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до визнання його неконституційним в частині передбачалось, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалюючи таке рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом №1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом №1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, від 30 січня 2016 року №2-в/2016.
Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом №1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України».
Конституційний Суд України зазначив, що Закон №1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом №1401 продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».
Отже, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» неконституційними не визнавались, зокрема й в частині припинення діяльності Верховного Суду України, хоча в конституційному поданні питання про таку вимогу ставилось. Отже, таким Конституційний Суд України фактично визнав, що припинення діяльності Верховного Суду України є конституційним, крім того прямо вказав, що лише судді цього Суду мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду, зрозуміло ж у складі Верховного Суду.
З 21 червня 2018 року згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення.
Приписами ст. 105 Цивільного кодексу України чітко визначено, що саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.
Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через комісію з припинення діяльності управління, а дії комісії розглядаються, як дії самої юридичної особи.
Суд враховує, що наказом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України від 05.07.2018 № 52-K ОСОБА_1 було звільнено з 11.07.2018 у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи підстави для стягнення з Верховного Суду України невиплаченої заробітної плати, позивачка посилається на відомості довідки про заробітну плату №208 від 04.08.2020, що підписана в.о. голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. та головним бухгалтером.
Водночас, суд погоджується з доводами відповідача, що вказана довідка підписана не уповноваженою на те особою та не є належним доказом по справі, оскільки саме Ліквідаційна комісія з припинення Верховного Суду України відповідно до прийнятих на себе зобов'язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату Верховного Суду України. При цьому, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень саме Ліквідаційної комісії.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13.07.2021 у справі № 640/6432/19, від 08.09.2022 у справі № 640/14780/22 та від 28.04.2023 у справі № 640/6432/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Ліквідаційної комісії Верховного Суду України - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.