12 листопада 2025 року (14:30)Справа № 280/7854/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним наказ в частині та зобов'язання вчинити певні дії,
09.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправним наказ відповідача №402 від 17.06.2025 «Про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах» в частині прийняття рішення про виплату Старшому солдату ОСОБА_1 , оператору групи обліку офіцерів запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 500 000,00 грн. (підпункт 1.1. пункту 1);
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити Старшому солдату ОСОБА_1 , оператору групи обліку офіцерів запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразову грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно довідки від 17.05.2025 №1563/2993 позивач брав безпосередню участь в бойових діях 353 дні. Станом на день звернення з даним позовом, відповідачем одноразова грошова винагорода в розмірі 1 млн. грн. не виплачена. Наказом відповідача №402 від 17.06.2025 «Про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах», наказано організувати виплату позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 500 000,00 гривень. Позивач не згодний з такою виплатою та вважає, що за тривалість проходження служби в бойових умовах згідно п.4 постанови КМУ від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройний силах під час дії воєнного стану» сума виплати має становити 1 млн. грн.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
02.10.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№49567), в якому останній зазначає, що позивач мотивуючи своє право на отримання одноразової грошової винагороди у сумі 1 000 000,00 грн. мотивує довідкою від 17.05.2025 №1563/2993 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. У відзиві відповідач звертає увагу суду на наявність у матеріалах справи Акту попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_3 (о/р № НОМЕР_3 ) від 28.04.2025, який був складений відповідачем на підставі зазначеної довідки та зазначав суму виплати одноразової грошової винагороди у 1 млн.грн. Цей акт не був затверджений військовою частиною НОМЕР_4 , оскільки у результаті перевірки було встановлено, що при знаходженні останнього в АДРЕСА_3 позивач фактично не брав участь у бойових діях, оскільки на вказаній території бойові дії не велись. Підтвердженням зазначеного є відповідні накази Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій, які додаються до цього відзиву. Згідно вказаних наказів населений пункт Березове Синельниківського району Дніпропетровської області не входить до території на яких проводились бойові дії. Таким чином просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
Так, позивач у спірний період проходив службу на посаді старшого механіка відділення технічного взводу обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення ВЧ НОМЕР_5 .
Відповідно до акту від 28.04.2025 №1314/20/613/9396 попередньої перевірки нарахування одноразової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 , комісією ВЧ НОМЕР_4 не прийняті документи на суму 1000000,00 грн. з причини: розділити кожен період по населеним пунктам, громадам, районам, областям; вказати бойові завдання (бойове розпорядження, журнал бойових дій), які виконував у Синельниківському районі Дніпропетровської області (а.с.16-17).
Актом попередньої перевірки нарахування одноразової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 , комісією ВЧ НОМЕР_4 від 09.06.2025 №613/12363 позивачу погоджено виплату у розмірі 500000,00 грн. (а.с.15-16).
Відповідно до Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.06.2025 №402 «Про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах», відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», рапорту підполковника ОСОБА_2 від 17.04.2025, акту попередньої перевірки нарахування одноразової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.06.2025 №613/12363 наказано виплатити позивачу 500000,00 грн. (а.с.14-15).
Згідно довідки ВЧ НОМЕР_5 від 17.05.2025 №1563/2993 про безпосередню військовослужбовця в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, позивач, колишній старший механік відділення технічного взводу обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення ВЧ НОМЕР_5 , дійсно брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи:
з 23.06.2022 по 28.04.2022 в н.п. Времівка, Велика Новосілка Волноваського району Донецької області;
з 22.05.2022 по 08.08.2022 в н.п. Времівка, Велика Новосілка Волноваського району Донецької області;
з 04.09.2022 по 18.10.2022 в н.п. Березове Синельниківського районі Дніпропетровської області;
з 24.10.2022 по 18.12.2022 в н.п. Березове Синельниківського районі Дніпропетровської області;
з 29.12.2022 по 27.03.2023 в н.п. Березове Синельниківського районі Дніпропетровської області;
з 02.04.2023 по 13.05.2023 в н.п. Березове Синельниківського районі Дніпропетровської області;
з 10.06.2023 по 20.06.2023 в н.п. Березове Синельниківського районі Дніпропетровської області.
У вказаній довідці зазначено, що позивач всього брав участь в бойових діях 353 дні (а.с.19).
Спірним у цьому спорі є питання безпосередньої участі позивача у бойових діях н.п. Березове Синельниківського районі Дніпропетровської області, оскільки, як зазначено у відзиві, вказаний населений пункт не входив до території, на яких проводились бойові дії.
В свою чергу позивач, вважаючи що має право на отримання винагороди у розмірі 1 млн. грн., а не 500 тис. грн., звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
-посадовий оклад, оклад за військовим званням;
-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
-одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни:
-Постановою КМУ №387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в “Урядовому кур'єрі»);
-Постановою КМУ №942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в “Урядовому кур'єрі»).
Абзацом другим пункту 2 Постанови №153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Пунктом 3 Постанови №153 визначено, що: учасниками експериментального проекту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;
1) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
2) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 року) було встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Таким чином, приписи Постанови КМУ №153 встановлюють 5 (п'ять) обов'язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:
1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;
3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64;
4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;
5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року);
(абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року) у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).
Як встановлено судом, спірним питання є безпосередня участь позивача у бойових діях в н.п. Березове Синельниківського районі Дніпропетровської області.
Так, на виконання ухвали суду про витребування доказів від 09.10.2025, відповідачем надано суду накази Головнокомандувача ЗСУ щодо визначення районів ведення воєнних (бойових) дій.
Дніпропетровську область визначено районом проведення воєнних (бойових) дій відповідно до Наказів Головномандувача ЗСУ:
від 01.10.2022 №262 - у період з 01.09.2022 по 30.09.2022 (а.с.66)
від 01.11.2022 №282 - у період з 01.10.2022 по 31.10.2022 (а.с.67);
від 02.12.2022 №311 - у період з 01.11.2022 по 30.1.2022 (а.с.60);
від 02.01.2023 №1 - у період з 01.12.2022 по 31.12.2022 (а.с.60, зворотній бік).
Відповідно наказів Головнокомандувача ЗСУ від 02.02.2023 №26, від 01.03.2023 №52 Дніпропетровська область не визначалась районом проведення воєнних (бойових) дій у січні та лютому 2023 року (а.с.41-43).
Відповідно до наказів Головнокомандувача ЗСУ від 01.04.2023 №89, від 01.05.2023 №111, від 01.06.2023 №174, від 01.07.2023 №183 Великомихайлівська сільська територіальна громада Синельниківського району Дніпропетровської області визначена районом проведення воєнних (бойових) дій у період з березня 2023 року по червень 2023 року (а.с.44-51).
Н.п. Березове відноситься до Великомихайлівської сільської територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області.
Отже, вказаний населений пункт не визначався районом проведення воєнних (бойових) дій у період з 01.01.2023 по 28.02.2023 (59 днів).
Згідно довідки ВЧ НОМЕР_5 від 17.05.2025 №1563/2993 про безпосередню військовослужбовця в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, позивач брав участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій 353 дні (а.с.19). При цьому, у період з 01.01.2023 по 28.02.2023 н.п. Березове Синельниківського району Дніпропетровської області не відносився до району проведення бойових дій. Тому, з огляду на Накази Головнокомандувача ЗСУ від 02.02.2023 №26, від 01.03.2023 №52, сукупна кількість днів, у які позивач брав безпосередню участь у воєнних (бойових) діях становить 294 дня.
Як зазначено вище, пунктом 4 Постанови №153 визначено право на отримання винагороди у розмірі 1 млн. гривень у разі проходження військову службу та безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців.
Сукупна кількість днів, у які позивач брав безпосередню участь у воєнних (бойових) діях становить 294 дня, що перевищує 6 місяців.
Відтак, позивач має право на отримання винагороди у загальному розмірі 1 млн. грн., відповідно до Постанови №153.
В той же час, відповідно до наказу відповідача №402 від 17.06.2025 позивачу наказано виплатити 500000,00 грн., відповідно до Постанови №153.
Отже, за цим судовим рішенням, сума доплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби позивачу, що передбачена постановою №153 має становити 500000,00 грн.
При цьому, суд вважає недоречним скасування наказу №402 від 17.06.2025 «Про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах» в частині прийняття рішення про виплату позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 500 000,00 грн., оскільки вказаний наказ не порушує права позивача.
Натомість, для відновлення порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в загальному розмірі 1 млн.грн., та, відповідно, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн., з урахуванням раніше виплаченої винагороди у розмірі 500 000,00 грн.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним наказ в частині та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у загальному розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у загальному розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153, з урахуванням раніше нарахованої одноразової грошової винагороди у розмірі 500000 грн, відповідно до Наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.06.2025 №402.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 12.11.2025.
Суддя Ю.В. Калашник