Рішення від 12.11.2025 по справі 260/6748/25

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/6748/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, третя особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представниці Німець Олени Михайлівни звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10) за №071750016522 від 16.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії від 09.07.2025.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 04.09.1989 по 13.06.1991, з 08.07.1994 по 28.02.1996, з 13.06.1991 по 01.07.1991 та з 10.11.2002 по 08.05.2003;

Стягнути судові витрати з відповідача.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач через електронний кабінет звернувся до пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на підтвердження страхового стажу надав визначені Порядком подання та оформлення документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 всі необхідні документи. В електронному кабінеті позивача з'явилося повідомлення про те, що його страховий стаж становить 34 роки 0 місяців 11 днів, а розмір пенсії становить 3210,05 грн. Звернувшись до Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області із заявою щодо отримання пенсійного посвідчення, позивачу повідомлено про те, що відповідно до рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області від 16.07.2025 року №071750016522 у призначення пенсії відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Так, відповідачем не зараховано окремі періоди роботи, оскільки записи в трудовій книжці не відповідають Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Представниця позивача вказує на те, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі було направлено йому через підсистему «Електронний суд» та вручено 27.08.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронно листа. У зв'язку із цим, суд, керуючись положеннями частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), вирішує справу за наявними матеріалами.

Водночас суд звертає увагу на положення частини 4 статті 159 КАС України, згідно змісту якої неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, які суд застосовує у цій справі, виходячи із повної процесуальної пасивності відповідачів.

Третя особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області подало до суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначило про те, що розглянувши документи подані для призначення пенсії ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області встановлено, що загальний стразовий стаж відповідно до ст. 24 Закону №1058 становить 29 років 11 місяців 20 днів. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком. Згідно ч. 1 ст. 26 Закону, право на призначення пенсії призначаються після досягнення 60 років. за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - 32 роки.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 09.07.2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся через електронний кабінет до Пенсійного Фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Автоматизованою системою для розгляду вказаної заяви було визначено Головне управління Пенсійного фонду у Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ у Хмельницькій області, відповідач).

За результатами розгляду поданої позивачем заяви від 09.07.2025 року, ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №071750016522.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, вік заявника становить 60 років 24 дні. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи з 04.09.1989 по 13.06.1991 та з 08.07.1994 по 28.02.1986, оскільки записи про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства;

- період роботи по трудовій угоді з 13.06.1991 по 01.07.1991, оскільки в записах трудової книжки не зазначено підстави прийому та звільнення з роботи. Трудову угоду не надано;

- період безробіття з 10.11.2002 по 08.05.2003, оскільки виплата матеріальної допомоги по безробіттю не підлягає соціальному страхуванню.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує на те. що позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки).

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058).

Спірні правовідносини в даній адміністративній справі виникли з приводу відмови органу Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону №1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви від 09.07.2025 року, ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №071750016522.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, вік заявника становить 60 років 24 дні. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 04.09.1989 по 13.06.1991 та з 08.07.1994 по 28.02.1986, оскільки записи про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства; період роботи по трудовій угоді з 13.06.1991 по 01.07.1991, оскільки в записах трудової книжки не зазначено підстави прийому та звільнення з роботи. Трудову угоду не надано; період безробіття з 10.11.2002 по 08.05.2003, оскільки виплата матеріальної допомоги по безробіттю не підлягає соціальному страхуванню.

Оцінюючи правомірність такого рішення органу Пенсійного фонду України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами У країни.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон від 09,07.2003 № 1058-ІV).

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV).

Згідно з вимогами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон від 05.11.1991 № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.

За доводами відповідача до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 04.09.1989 по 13.06.1991 та з 08.07.1994 по 28.02.1986, оскільки записи про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства, а також період роботи по трудовій угоді з 13.06.1991 по 01.07.1991, оскільки в записах трудової книжки не зазначено підстави прийому та звільнення з роботи.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд зазначає про наступне.

У спірних правовідносинах Порядок ведення трудових книжок було урегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162.

Зразок трудової книжки, що має містити на титульній сторінці печатку підприємства (установи, організації) та підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, було затверджено постановою Ради Міністрів СРСР та Всесоюзною Центральною Радою Професійних Спілок від 06.09.73 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців (далі Постанова № 656), яка набрала чинності 01.01.75.

Пунктами 5, 6 Постанови № 656 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника. Відомості про працівника (прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність) завіряються підписом спеціально уповноваженої особи і печаткою.

Відповідно до п. 2. 4 Інструкції №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, а також внесення до неї записів, є підприємство роботодавець.

Відповідно до висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18), положеннями Закону № 1058-IV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Отже, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Більше того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.93 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Так, позивач з 04.09.1989 по 13.06.1991 працював на посаді водія 3-го класу, згідно наказу 79-Л від 04.09.1989 прийнятий на роботу, а наказом №39/2 від 12.06.1991 звільнений за власним бажанням, що підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

З 13.06.1991 по 01.07.1991 працював на посаді водія відділу побуту генеральної дирекції концерну «Карпати» за трудовим договором, що підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

Також, з 08.07.1994 по 28.02.1996 працював на посаді водія 3-го класу, прийнятий на роботу відповідно до наказу №12 від 08.07.1994, а 28.02.1996 звільнений з роботи за власним згідно наказу № 4-п від 28.02.1996, що підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

Записи про спірний період роботи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки.

Тому, посилання відповідача, що записи про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, оскільки не зазначено повне найменування підприємства та не зазначено підстави прийому та звільнення з роботи не є тими недоліками, які можуть стати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, а відтак період трудової діяльності згідно трудової книжки позивача має бути зарахований йому до загального страхового стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року по справі №490/123 92/16-а.

Відтак, суд встановив, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про трудову діяльність, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження спірних періодів страхового стажу позивача, а недоліки на які посилається відповідач носять формальний характер.

Щодо періоду безробіття з 10.11.2002 року по 08.05.2003 року, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_2 : 10.11.2002 року призначено виплату матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до ст. 28 п.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" наказ №220 від 11.11.2002 року; 08.05.2003 року припинено виплату матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до ст. 31 п. 1.12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" наказ №81 від 08.05.2003 року.

Суд бере до уваги, що за приписами пункту "ж" частини першої статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року № 803-XII (надалі - Закон № 803-XII, чинного на час отримання позивачкою матеріальної допомоги) було встановлено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу.

З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю, однак гарантує включення періодів їх отримання до трудового стажу.

Стаття 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" також передбачала, що до стажу роботи зараховується період одержання допомоги по безробіттю, не встановлюючи винятків щодо видів допомоги по безробіттю.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено такі види забезпечення за цим Законом:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" було визначено, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України від 25.03.2005 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон №2505-IV) частину 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом такого змісту:

«Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу».

Зазначеним законом також виключено абзац 5 частини 1 статті 7 та статтю 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", тобто всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю.

Однак на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми, зокрема, пункт "ж" частини першої статті 4 Закону № 803-XII, передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу.

Відтак періоди отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю з 10.11.2002 року по 08.05.2003 року підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, та безпідставно не зараховані відповідачем.

Аналізуючи наведене, суд приходить до переконання, що спірне рішення Головного управління ПФУ в Хмельницькій області №071750016522 від 16.07.2025 про відмову у призначенні пенсії підлягає скасуванню.

Водночас, суд звертає увагу, що позбавлення позивача права на призначення пенсії за вислугу років, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в його право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зарахування спірного періоду роботи позивача до його страхового стажу, а також вимога про повторний розгляд заяви про призначення пенсії також підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то в силу вимог частини 1 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницькій області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 72-76, 242 -246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, третя особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд. 10, код ЄДРПОУ: 21318350) за №071750016522 від 16.07.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд. 10, код ЄДРПОУ: 21318350) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) періоди його роботи з 04.09.1989 по 13.06.1991, з 08.07.1994 по 28.02.1996, з 13.06.1991 по 01.07.1991 та з 10.11.2002 по 08.05.2003

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд. 10, код ЄДРПОУ: 21318350) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 09.07.2025 року, з урахування висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд. 10, код ЄДРПОУ: 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.А. Гебеш

Попередній документ
131769607
Наступний документ
131769609
Інформація про рішення:
№ рішення: 131769608
№ справи: 260/6748/25
Дата рішення: 12.11.2025
Дата публікації: 17.11.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (12.11.2025)
Дата надходження: 21.08.2025
Предмет позову: про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії