13 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/14429/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова, в якому просить:
Визнати протиправними дії , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII при обчисленні, починаючи з 18.12.2021 по 31.12.2021 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 року.
Зобов'язати перерахувати , починаючи з 18.12.2021 по 31.12.2021 включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2021 року в розмірі 2270 гривень.
Визнати протиправними дії , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII при обчисленні, починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року.
Зобов'язати перерахувати , починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 гривень.
Визнати протиправними дії , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774 при обчисленні , починаючи з 01.01.2023 по 19.05.2023, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-ІХ на 01.01.2023.
Зобов'язати перерахувати починаючи з 01.01.2023 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 гривень.
Зобов'язати виплатити недоплачені протягом 2021 - 2023 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 18.12.2021 по 19.05.2023.
Зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач встановив та виплачував грошове забезпечення в період з 18.12.2021 по 19.05.2023 з врахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, що призвело до виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення у значно меншому розмірі.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позов відповідач просить позов залишити без задоволення. Вказує, оскільки Додатки 1 і 14 до постанови №704 затверджені 30.08.2017, а пункт 4 цієї ж постанов змінено 21.02.2018 на підставі постанови №103, пріоритетними є положення саме пункту 4 Постанови №704. Примітки не є нормою права.
Суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, у зв"язку з пропуском позивачем строку звернення з позовом, оскільки позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 наказом від 28.02.2025, а з позовом позивач звернувся 28.05.2025, тобто з дотриманням тримісячного строку.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Встановлено, що у спірний період позивач проходив службу у Житомирському військовому інституті ім. С.П.Корольова.
Згідно наданих довідок та грошового атестата, посадовий оклад позивача становив за 33 тарифним розрядом 6340 грн., оклад за військовим званням 1410 грн.
Відповідачем не заперечується, що у спірний період при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням позивача застосовано розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що призвело до виплати у 2021-2023 роках грошового забезпечення та додаткових та одноразових видів грошового забезпечення у меншому розмірі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, пов'язані, зокрема, із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Отже, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).
Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин (станом на 01.01.2019) пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
У той же час, судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Відповідачем не заперечується, що у період з 18.12.2021 по 19.05.2023 при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням позивача застосовано розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що призвело до виплати у 2021-2023 роках грошового забезпечення , в тому числі, додаткових та одноразових видів, у меншому розмірі.
В той же час, п.4 постанови № 704 зі змінами, внесеними постановою КМУ №481 від 12.05.2023 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704", яка набрала чинності 20.05.2023, визначено установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 18.12.2021 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 є протиправними.
З урахуванням викладене, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов"язання відповідача провести перерахунок позивачу за період з 18.12.2021 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зауважує на таке.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов наступного висновку:
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тим часом, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі № 21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17.
Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати, враховуючи, що грошове забезпечення нараховане не вірно, в судовому порядку позивачем такі обставини доведені, а тому в тому числі позивачу підлягає виплаті компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова (просп. Миру, 22,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10004. ЄДРПОУ 08183359), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії Житомирського військового інституту ім.С.П.Корольова щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 18.12.2021 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, та належних у вказаний період виплат, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов"язати Житомирський військовий інститут ім. С.П.Корольова провести перерахунок ОСОБА_1 за період з 18.12.2021 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов"язати Житомирський військовий інститут ім. С.П.Корольова нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення починаючи з 18.12.2021 по день фактичної виплати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
13.11.25