12 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/16437/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській від 28.04.2025 № 241670084750 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 22.09.1994 по 30.01.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 26.05.1986 та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 15.06.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 21.04.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком. За принципом екстериторіальності рішення приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке 28.04.2025 відмовило у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки. Позивач вважає відмову протиправною, оскільки недоліки в оформленні трудової книжки не повинні впливати на зарахування стажу. Він стверджує, що факт його зайнятості у спірні періоди підтверджений, зокрема період роботи з 22.09.1994 по 30.01.1998 на посаді менеджера Спільного українсько-американського ТОВ "Фірма Укма", який підлягає врахуванню. Позивач посилається на те, що відповідальність за правильність записів у трудовій книжці лежить на роботодавці, а не на ньому. Він також зазначає, що формальні неточності не можуть обмежувати його конституційне право на пенсійне забезпечення. Позивач вважає, що має достатній стаж для призначення пенсії, і просить суд зобов'язати зарахувати спірні періоди та призначити пенсію з 15.06.2025.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що позивач 21.04.2025 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, але за результатами розгляду 28.04.2025 було відмовлено через відсутність 32 років страхового стажу. Підтверджений стаж становить 29 років 07 місяців 10 днів. Відповідач вказав, що не зараховано періоди роботи з 22.09.1994 по 30.01.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 26.05.1986, оскільки міститься не засвідчене підписом відповідальної особи виправлення в даті при прийнятті та звільненні; періоди роботи з 01.11.2004 по 25.02.20025, з 01.07.2006 по 30.12.2006 з 01.03.2022 по 30.06.2022, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня сплата.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
21.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності, яким 28.04.2025 прийнято рішення № 241670084750 про відмову у призначенні пенсії, оскільки наявний страховий стаж становить 29 років 07 місяців 10 днів при необхідному 32 роки. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 22.09.1994 по 30.01.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 26.05.1986, оскільки міститься виправлення в даті при прийнятті та звільненні, які не засвідчені підписом відповідальної особи; періоди роботи з 01.11.2004 по 25.02.2005, з 01.07.2006 по 30.12.2006 з 01.03.2022 по 30.06.2022, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня сплата.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV).
Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У відповідності до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як свідчать матеріали справи, на ОСОБА_1 оформлено трудову книжку серії НОМЕР_1 від 26.05.1986.
За приписами статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції № 162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162).
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 22.09.1994 по 30.01.1998, оскільки міститься не засвідчене підписом відповідальної особи виправлення в даті при прийнятті та звільненні; періоди роботи з 01.11.2004 по 25.02.2005, з 01.07.2006 по 30.12.2006 з 01.03.2022 по 30.06.2022, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня сплата.
Згідно з вказаною трудовою книжкою позивач у період з 22.09.1994 по 30.01.1998, працював на посаді менеджера Спільного українсько-американського ТОВ "Фірма Укма".
Суд зазначає про те, що в трудовій книжці позивача зазначені періоди роботи з посиланням на накази, згідно з якими позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача зазначених в трудовій книжці до його страхового стажу.
Отже, суд констатує формальний характер зауважень до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що містить відомості про стаж позивача в періоди його роботи.
Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що трудова книжка позивача містить належні записи щодо роботи позивача з 22.09.1994 по 30.01.1998 на посаді менеджера Спільного українсько-американського ТОВ "Фірма Укма", тому суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 22.09.1994 по 30.01.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 26.05.1986.
Суд також зауважує, що відповідачем при розгляді заяви позивача не враховано періоди роботи з 01.11.2004 по 25.02.2005, з 01.07.2006 по 30.12.2006 з 01.03.2022 по 30.06.2022, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків.
Правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Так, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді даної справи.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.
Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно з законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно з частиною 2 статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4-6, 9, 10 статті 20 Закону № 1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законом.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків Законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство - страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Суд зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату, повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Отже, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 09.09.2019 у справі № 242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі № 235/7373/16, від 06.07.2020 у справі № 242/2179/17, від 09.10.2020 у справі № 341/460/17, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 31.03.2021 у справі № 242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі № 242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі № 383/102/14-а, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20.
З урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що невраховані періоди роботи позивача з 01.11.2004 по 25.02.2005, з 01.07.2006 по 30.12.2006 з 01.03.2022 по 30.06.2022 повинні також бути зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача.
Щодо вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком з 15.06.2025 як способу відновлення прав позивача суд зазначає, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Закону № 1058-IV, Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Як вже встановлено судом, сукупний страховий стаж позивача становить більше 32 років, що свідчить про наявність права призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15.06.2025 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
За наведених обставин у їх сукупності, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ 13559341), про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28.04.2025 № 241670084750 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 15.06.2025, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 22.09.1994 по 30.01.1998, з 01.11.2004 по 25.02.2005, з 01.07.2006 по 30.12.2006 та з 01.03.2022 по 30.06.2022.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (однієї тисячі двохсот одинадцяти гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 12 листопада 2025 р.
12.11.25