Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 листопада 2025 року Справа№200/5596/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність, яка полягала у не проведенні відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 грошової компенсації для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, який був утриманий у розмірі 11020,93 гривні з суми індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, що виплачена їй на виконання рішення суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24;
- стягнення відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 грошову компенсацію для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 11020,93 грн, який був утриманий з суми індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, що виплачена їй на виконання рішення суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24;
- визнання протиправною бездіяльність, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті компенсації втрат доходів за період з 27.09.2016 по 19.03.2025, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;
- стягнення компенсації втрат доходів за період з 27.09.2016 по 19.03.2025, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, в розмірі 42630,14 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 27.09.2016 по 22.06.2022 проходила військову службу на посадах ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період з 27.09.2016 по 28.02.2018 відповідач не проводив позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 200/976/24 ухвалено: «Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу». 19.03.2025 на банківський рахунок позивача було зараховано кошти в розмірі 47145,11 гривень на виконання рішення суду від 23.04.2024 у справі № 200/976/24.
Позивач звернувся за правовою допомогою та на адресу відповідача було надіслано адвокатський запит №АЗ/03/2025-24 від 29.03.2025 з наступними вимогами: повідомити чи була проведена позивачу при виплаті заборгованості за рішенням суду від 23.04.2024 у справі № 200/976/24 грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, яка має здійснюватися одночасно з виплатою грошового забезпечення (боргу з виплати індексації грошового забезпечення) на підставі та у порядку, що передбачений Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; повідомити чи проводився розрахунок та виплата компенсації втрат частини доходів позивачу при виплаті коштів на виконання рішення суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24 відповідно до норм Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 про Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати при виплаті вищезазначених сум.
Відповідач листом № 09/02/581 від 18.04.2025 повідомив, що оскільки дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду, виплачується фізичній особі - звільненому військовослужбовцю, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу, і військовим збором на загальних підставах.
Також відповідачем повідомлено, що немає можливості провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів позивачу, оскільки в затвердженому кошторисі відповідача відсутні бюджетні асигнування на здійснення таких видатків як компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за грошові доходи, які отримані за рішенням суду.
Вважає, що його права порушені, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не погодившись з доводами позивача, викладеними у позовній заяві надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
19.03.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 року у справі №200/976/24 ІНФОРМАЦІЯ_3 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.09.2016 року по 28.20.2018 року у загальній сумі 47145,11 грн. При цьому було утримано із 5 нарахованої на виконання рішення суду суми: податок на доходи фізичних осіб 18%; військовий збір 5%.
Оскільки дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду, виплачується ОСОБА_1 , яка не є військовослужбовцем та була звільнений з військової служби, у зв'язку з чим сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень п. 168.5 ст.168 Кодексу, і військовим збором на загальних підставах.
З набранням судовим рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/976/24 законної сили, останнє виконано Відповідачем в частині зобов'язання здійснити виплату індексації грошового забезпечення. З надходженням цільових коштів за наданою заявкою, 19.03.2025 року індексація грошового забезпечення за період з 27.09.2016 року по 28.02.2018 року виплачена позивачу в повному обсязі.
Закон 2050-ІІІ в редакції до 26.02.2021 року не містив таких виплачених доходів, як індексація грошових доходів громадян.
Спірний період виплати індексації грошового забезпечення був з 27.09.2016 року по 28.02.2018 рік, отже в частині спірного періоду діяв Закон 2050-ІІІ в редакції від 11.02.2003 року та виключав грошовий дохід - індексацію, а отже право на отримання компенсації втрати частини доходів за цей період у позивача - відсутнє.
Беручи до уваги зазначене, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума їй ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає вину Відповідача у несвоєчасному перерахунку індексації грошового забезпечення.
Право на виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків здійснення перерахунку індексації грошового забезпечення позивачем не доведено.
Також позивач вказав, що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.
Проти встановлення судового контролю заперечував.
З огляду на зазначені обставини відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 200/976/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів перерахунок індексації грошового забезпечення позивача у загальному розмірі 47145,11 грн.
Вказану суму виплачено позивачу 19.03.2025.
Як встановлено судом, при нарахуванні вказаної виплати позивач утримав податок на доходи з фізичних осіб, та військовий збір.
Відомостей щодо нарахування відповідачем компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення матеріали справи не містять.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
За ст. 1 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Так, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм убачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Суд вказує, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 200/976/24 не створено нових правовідносин між позивачем та відповідачем, а лише поновлено права позивача в частині розрахунку індексації її грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування компенсації втрати частини доходу має відбуватись на загальних підставах.
З огляду на наявність факту невиплати позивачу перерахованої індексації грошового забезпечення суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованої індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція висловлена й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17.
Розрахунки позивача щодо розміру компенсації суд до уваги не приймає, оскільки їх здійснення віднесено до дискреційних повноважень відповідача.
Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, що виплачена їй 19.03.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24.
Щодо компенсації утриманого ПДФО.
Як вже зазначалось судом вище, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 200/976/24 не створено нових правовідносин між позивачем та відповідачем.
На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив перерахунок індексації грошового забезпечення позивача за період проходження нею військової служби.
Таким чином, в даних правовідносинах позивач виступає саме як військовослужбовець, а не фізична особа, звільнена з військової служби.
Таким чином, здійснюючи розрахунок індексації грошового забезпечення позивача, відповідач мав керуватись чинними на момент проходження позивачем військової служби нормами законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (Далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку (тут і далі - редакція від 13.04.2016) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.
В подальшому Пункт 2 Порядку викладено в наступній редакції: «Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.»
Пунктом 3 Порядку було встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктом 4 Порядку було встановлено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до п. 5 Порядку грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд вказує, що зазначені норми в частині регулювання спірних у цій справі правовідносин в подальшому змін не зазнавали.
Таким чином, невиплата компенсації ПДФО, нарахованої на суми індексації грошового забезпечення позивача за період з 27.09.2016 по 28.02.2018 є протиправною.
Порядок нарахуванні та утримання військового збору із вказаних вище сум позивачем не оскаржується.
Щодо неналежного підписанта позовної заяви, суд зазначає наступне.
В силу вимог ст. 4, ст. 12 КАС України, вказана справа є справою незначної складності.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 КАС України, у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позовну заяву підписано Біленком Є.І., який діє в інтересах позивача на підставі довіреності від 11.02.2024 в електронній формі, на яку накладено кваліфікований електронний підпис.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено «Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Пунктами 30, 31, 32, 35 частини 2 Розділу III вказаного положення визначено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства. Надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного. Довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення). Довіреність в електронній формі дійсна до моменту її скасування довірителем або протягом строку, на який вона видана. При втраті чинності довіреності в електронній формі автоматично скасовуються також усі її похідні довіреності, що видані в порядку передоручення.
Таким чином, право Біленка Є.І. представляти інтереси позивача підтверджено належним чином.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню
Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний спосіб буде належним та достатнім для відновлення порушених прав позивача.
Щодо подання звіту, суд зазначає наступне.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до частин першої вказаної статті суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку із чим питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, вищезазначеними нормами КАС України передбачено, зокрема, що компенсації підлягають витрати на правничу допомогу лише адвоката.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 дійшла висновку, що "поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 906/906/21.
Позовну заяву від імені позивача подано Біленком Євгеном Леонідовичем.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Біленко Є. Л. є адвокатом. Таких доказів і не здобуто судом, оскільки в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація, що Біленко Є.Л. є адвокатом.
Доказів понесення витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.
Таким чином суд відмовляє у стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не проведенні ОСОБА_1 відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 грошової компенсації для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, який був утриманий у розмірі 11020 (одинадцять тисяч двадцять) грн 93 коп. з суми індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, що виплачена їй на виконання рішення суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 грошову компенсацію для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 11020 (одинадцять тисяч двадцять) грн 93 коп., утриманого із сум індексації її грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, що виплачена на виконання рішення суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрат доходів за період з 27.09.2016 по 19.03.2025, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, що виплачена їй 19.03.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 28.02.2018, що виплачена їй 19.03.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №200/976/24.
Повний текст рішення складено та підписано 13 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Олішевська