про відмову у відкритті провадження у справі
13 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/13306/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Стецик Н.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління міністерства юстиції в якому просить:
1.Визнати протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо не зняття арешту нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 :
реєстраційний номер обтяження: 10246701, дата реєстрації: 14.09.2010 17:04:52 за №10246701, тип обтяження: арешт нерухомого майна; заявник: Перший відділ ДВС ЛМУЮ, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження б/н від 13.09.2010, винесена державним виконавцем Першого відділу ДВС ЛМУЮ Філюком С.П.;
2.Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт нерухомого майна квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 :
реєстраційний номер обтяження: 10246701, дата реєстрації: 14.09.2010 17:04:52 за №10246701, тип обтяження: арешт нерухомого майна; заявник: Перший відділ ДВС ЛМУЮ, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження б/н від 13.09.2010, винесена державним виконавцем Першого відділу ДВС ЛМУЮ Філюком С.П.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що згідно відомостей з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було накладено арешт:
реєстраційний номер обтяження: 10246701, дата реєстрації: 14.09.2010 17:04:52 за №10246701, тип обтяження: арешт нерухомого майна; заявник: Перший відділ ДВС ЛМУЮ, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження б/н від 13.09.2010, винесена державним виконавцем Першого відділу ДВС ЛМУЮ Філюком С.П.
04.11.2025 позивач звернулася до начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із відповідною заявою у якій просила зняття арешту з нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із погашенням заборгованості перед Департаментом соціальної політики.
У відповіді від 06.11.2025 №159882 Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомив, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено, що на майно ОСОБА_1 накладено арешт за реєстраційним номером 2934439. Підставою для накладення арешту вказано постанову про відкриття виконавчого провадження б/н винесену 13.09.2010 державним виконавцем Філюком С.П.
Позивач стверджує, що наявність арешту на нерухоме майно порушує її конституційне право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №761/12676/17, від 29.08.2018 у справі №807/719/15 та від 27.06.2018 у справі №815/6945/16, Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 910/4286/20.
Згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до адміністративного суду у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження.
Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII(далі - Закон № 1404-VIII) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Згідно з статтею 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Статтею 59 Закону № 1404-VIII встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Судом встановлено, що арешт нерухомого майна було накладено за реєстраційним номером обтяження 10246701 від 14.09.2010; заявник - Перший відділ ДВС ЛМУЮ; об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно; підстава - постанова про відкриття виконавчого провадження б/н від 13.09.2010, винесена державним виконавцем Першого відділу ДВС ЛМУЮ Філюком С.П.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України(далі -ЦПК України) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Так, відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №813/1341/15 та у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №540/2725/21.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 №904/51/19.
Таким чином, оскільки підставами та предметом поданої позовної заяви є захист майнових прав заявника щодо законності подальшого обтяження у вигляді арешту її майна, накладеного в рамках виконавчого провадження, у якому ОСОБА_1 була боржником, то в даному випадку заявником може бути реалізовано право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Отже, заявлений позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 19,170,243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Роз'яснити позивачу, що дану справу віднесено до юрисдикції цивільного суду, який видав виконавчий документ.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н. В. Стецик