12 листопада 2025 р. Справа № 120/16554/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці заяву Державної установи "Центр пробації" про відстрочення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/16554/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації".
Рішенням суду від 03.03.2025 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи "Центр пробації" щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.10.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік". Зобов'язано Державну установу "Центр пробації" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та доплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів) за період з 29.01.2020 до 31.10.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025 апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 ? без змін.
23.10.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника Державної установи "Центр пробації" про відстрочення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 120/16554/24.
Представник відповідача зазначає, що в установи відсутні кошти на рахунку за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", оскільки передбачений у кошторисі на 2025 рік обсяг бюджетних асигнувань для виконання судових рішень вичерпано, а додаткове фінансування Міністерством юстиції України у поточному бюджетному році не передбачено, що істотно ускладнює виконання судового рішення.
Відтак заявник просить відстрочити виконання рішення суду у цій справі до затвердження кошторису Центру пробації на 2026 рік та надходження відповідних бюджетних призначень, орієнтовно до 01.03.2026.
Ухвалою суду від 29.10.2025 вказану заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 11:00 год 12.11.2025 з викликом учасників справи.
04.11.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява, в якій представник позивача заперечує щодо задоволення заяви від 23.10.2025 та просить зазначену заяву розглянути без участі позивача та його представника.
В судове засідання сторони не з'явилися, хоча повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується документально.
Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Крім того, за приписами ч. 2 ст. 378 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
З огляду на викладене та враховуючи достатність наявних у справі доказів, суд вважає можливим провести розгляд заяви про відстрочення рішення суду за відсутності сторін (у письмовому провадженні).
Визначаючись щодо наявності підстав для відстрочення виконання рішення суду від 03.03.2025, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
У свою чергу, питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення визначає стаття 378 КАС України.
Так, відповідно до частини першої, третьої зазначеної статті за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), ? встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи ? тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 378 КАС України).
Тобто, наведена вище норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
При цьому, під час розгляду заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому таке розстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
У постанові від 06.12.2019 у справі № 2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (постанова Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 819/150/17).
У рішенні від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав на те, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України також зазначено, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Крім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Суд також бере до уваги пункт 70 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", у мовиться про те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Як уже було зазначено судом вище, при розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого строку не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Отже, відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від його виконання, натомість відтерміновує його на певний час до настання певних обставин.
Звертаючись до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення, заявник зазначив про те, що ним вживаються заходи для виконання рішення суду, однак необхідні для цього кошти на бюджетному рахунку установи відсутні.
Заявник також просить врахувати, що він звернувся до Міністерства юстиції України, як головного розпорядника коштів, із листом щодо внесення змін до кошторису та виділення додаткового фінансування по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" для виплати коштів за рішенням суду, на який було надано відповідь про неможливість внесення таких змін.
Разом з тим суд вважає, що наведені обставини не звільняють відповідача від обов'язку виплатити стягувачу присуджені суми, навіть якщо це обов'язок обумовлений вчиненням дій іншими суб'єктами (розпорядником бюджетних коштів).
Суд наголошує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов вживати усіх заходів для найшвидшого поновлення порушених, але захищених судом прав позивача, тоді як відстрочення виконання рішення суду призведе до необґрунтованого продовження відповідного порушення.
При цьому суд зауважує, що подана заява не містить достатніх і переконливих даних вважати, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, жодних зобов'язань щодо цього, зокрема, підтвердження розпорядником вищого рівня про виділення необхідних для цього коштів на наступний рік, заявником не надано.
Крім того, заявником не наведено вмотивованих пояснень того, яким чином відстрочення виконання судового рішення у цій справі забезпечить його фактичне виконання після закінчення терміну відстрочення і яких саме конкретних заходів вжито установою для підтвердження можливості виконати рішення суду після цього.
Необґрунтованим суд також вважає строк відстрочення до 01.03.2026, адже будь-які пояснення такого строку у заяві відсутні.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви боржника про відстрочення виконання судового рішення.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 378, 294, 295 КАС України, суд
У задоволенні заяви Державної установи "Центр пробації" про відстрочення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 120/16554/24 ? відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сало Павло Ігорович