Номер провадження: 22-ц/813/5384/25
Справа № 509/1587/25
Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.
Доповідач Сегеда С. М.
04.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Заліпаєва Ю.В.,
представника ОК «АРТ ВІЛЛЬ» - адвоката Гаврилюк Х.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Заліпаєва Юрія Валерійовича, діючого в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Козирського Є.С., про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» про розірвання договору та стягнення коштів,
встановив:
31.03.2025 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до ОК «АРТ ВІЛЛЬ» про розірвання договору та стягнення коштів.
Крім того, 16.04.2025 року ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Заліпаєва Ю.В., звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт на грошові кошти ОК «АРТ ВІЛЛЬ» у межах суми позовних вимог 1 055 222,00 грн. до прийняття рішення у справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивачів зазначав, що вжиття заходів забезпечення позову є необхідним та обґрунтованим, оскільки воно спрямоване на захист прав позивачів та гарантування реального виконання судового рішення в майбутньому.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.04.2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено (т.1, а.с.190-192).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Заліпаєв Ю.В. ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та прийняття нового судового рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.1-5).
У відзиві на апеляційну скаргу ОК «АРТ ВІЛЛЬ» просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.2, а.с.23-25).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про день та час слухання справи (т.2, а.с.42-43).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не було наведено обґрунтованих підстав для забезпечення позову та обраний позивачами вид забезпечення позову, а саме, накладення арешту на рахунки відповідача, призведе до порушення прав відповідача у користуванні належних йому коштів (а.с.190-192).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
За змістом п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Так, із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу розірвання персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу № АВ-20-06/0006а, укладеного 28.12.2020 року між ОК «АРТ ВІЛЛЬ» та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , а також про стягнення коштів (т.1, а.с.1-13).
В заяві про забезпечення позову представник позивачів просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОК «АРТ ВІЛЛЬ», в межах ціни позову, що знаходяться на рахунку ОК «АРТ ВІЛЛЬ», а також на інші рахунки, які можуть бути виявлені під час розгляду справи у суді.
Заява обґрунтована тим, що відповідач порушив умови договору та відмовляється добровільно повернути кошти, сплачені позивачами. Зазначене свідчить про ухилення відповідача від виконання від своїх зобов'язань, що створює ризики ускладнення виконання майбутнього судового рішення на користь позивачів (т.1, а.с.174-180).
Проте, заява позивачів про забезпечення позову не зазначає належних та допустимих доказів щодо реальних ризиків та потенційної неможливості виконання своїх грошових зобов'язань відповідачем в разі ухвалення рішення на їх користь.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 914/1570/20 від 18.04.2021 року зазначено, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі, зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Відповідно до постанови Верховного Суду по справі № 915/772/23 від 08.01.2024 року умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду тощо.
У постанові Верховного Суду по справі №61-12266ав22 від 16.02.2023 року зазначено, що при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених процесуальним кодексом.
Таким чином, обов'язковою умовою при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки сторони спору, є належні та допустимі докази наявності реальних ризиків ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення.
Однак, усі доводи заявника апеляційної скарги фактично зводяться до голослівних припущень, які не підтверджуються жодними доказами та не відображають дійсні наміри відповідача та його реальний фінансовий стан.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №753/22860/17 від 15.09.2020 року.
Більше того, задоволення заяви про забезпечення позову за відсутності доказів існування ризиків ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення призведе до процесуального свавілля, адже тоді кожен, чий позов є завідомо необґрунтованим матиме можливість арештовувати рахунки своїх контрагентів - така ситуація є неприпустимою, оскільки повністю нівелює роль і значення заходів забезпечення позову у цивільному процесі.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб'єкта можуть призвести до незворотних наслідків (постанова Верховного Суду у справі № 910/1455/23 від 18.01.2024 року).
Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивачів у забезпеченні позову, суд першої інстанції також обґрунтовано виходив із того, що накладення арешту на рахунки відповідача є заходом, який призведе до суворих обмежень для власника рахунків у їх користуванні та може порушити права відповідача на користування належних йому коштів, а також інших осіб, на чиї грошові кошти відповідачем будується багатоквартирний житловий будинок.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що необґрунтований арешт банківських рахунків (рахунка) ОК «АРТ ВІЛЛЬ» призведе до неможливості виконання таких зобов'язань своєчасно, так як внаслідок зупинення господарської діяльності можливе погіршення майнового стану відповідача, що аж ніяк не сприятиме виконанню судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивачів.
З врахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу адвоката Заліпаєва Юрія Валерійовича, діючого в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 квітня 2025 року про відмову у забезпеченні позову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 13.11.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева