12.11.25
22-ц/812/1938/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 487/10118/24
Номер провадження: 22-ц/812/1938/25 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
12 листопада 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Крамаренко Т.В.,
суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
за участю представника позивача - адвоката Островської О.В., представника відповідача - адвоката Єнової Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Колективного підприємства «Миколаївліфт», подану в його інтересах
адвокатом Єновою Лілією Миколаївною
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді - Кузьменка В.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Миколаївліфт» (надалі - КП «Миколаївліфт») про стягнення заробітної плати,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 в інтересах якої діяла адвокат Островська О.В. звернулася до суду з позовом до КП «Миколаївліфт», в якому просила стягнути заробітну плату у розмірі 74 400 грн та 4 989,45 грн компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 2009 року та по теперішній час працює в КП «Миколаївліфт» на посаді провідного інженера експертно-виробничо-технічного відділу.
Починаючи з 15 квітня 2024 року відповідачем не виплачується заробітна плата та необхідні платежі для зарахування страхового стажу працівнику.
Звернення ОСОБА_1 щодо врегулювання спору в досудовому порядку до директора підприємства та до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишилися без результатів.
Посилаючись на викладене та на те, що з 24 січня 2025 року ОСОБА_1 звільнена з посади провідного інженера експертно-виробничо-технічного відділу, остаточно уточнивши позовні вимоги позивачка просила суд стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за період з липня 2024 року по січень 2025 року у розмірі 88 419,97 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 серпня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з КП «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 88 419,97 грн та 1 211,20 грн судового збору.
Суд першої інстанції задовольняючи позов, вважав доведеним наявність перед позивачем заборгованості по заробітній платі у розмірі 88 419,97 грн.
Не погодившись із рішенням суду представник КП «Миколаївліфт» - адвокат Єнова Л.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, недоведеність предмету позову, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з'ясовано характер трудових відносин у період з 2022 року по 2025 рік, не встановлено чи був простій та які норми трудового законодавства діють в такий період. Крім того, не було досліджено чи виконувала ОСОБА_1 роботу за фактичний період, не враховано обмеження ст. 113 КЗпП (2/3 окладу у період простою), а також не перевірено питання строків звернення до суду за ст. 233 КЗпП України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Островська О.В. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на невиплату їй заробітної плати КП «Миколаївліфт» за період з липня 2024 року до 24 січня 2025 року - день звільнення.
Так, відповідно до статті 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що з 19 жовтня 2009 року ОСОБА_1 працювала в КП «Миколаївліфт» на різних посадах, а з 21 грудня 2020 року займала посаду провідного інженера експертно-виробничо-технічного відділу.
Згідно наказу від 24 січня 2025 року №1-Л ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 24 січня 2025 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін.
Як вбачається з довідки виданої КП «Миколаївліфт» 24 січня 2025 року, за період з липня 2024 року по січень 2025 року включно розмір заборгованості по виплаті заробітної плати з урахуванням невикористаної відпустки у загальному розмірі на момент звільнення становить 88 419,97 грн.
Отже, задовольняючи позов суд першої інстанції вірно вважав доведеним розмір заборгованості по заробітній платі у сумі 88 419,97 грн.
В апеляційній скарзі, представник відповідача КП «Миколаївліфт» вважав розмір заборгованості по заробітній платі таким, що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 за період з 2022 року по 2025 роки було сплачено 282 000 грн поворотної фінансової допомоги в якості заробітної плати.
Так, на підтвердження заборгованості надано довідку про суми нарахованої та виплаченої заробітної плати за 2022-2025 роки, згідно якої з січня 2022 року по січень 2025 року включно ОСОБА_1 було нараховано заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку з утриманням податків у розмірі 335 101,59 грн, з яких було сплачено 10 000 грн заробітної плати за січень 2022 року та 282 000 грн поворотної фінансової допомоги. До виплати станом на 24 січня 2025 року нарахована та невиплачена заробітна плата з обов'язковими відрахуваннями становить 43 101, 59 грн.
Між тим, доказів про згоду позивачки на отримання поворотної фінансової допомоги саме в якості заробітної плати матеріали справ не містять.
Крім того, представник позивачки під час апеляційного розгляду заперечувала про отримання ОСОБА_1 будь-яких грошових коштів в якості заробітної плати.
За такого, враховуючи межі позовних вимог, суд дійшов вірного висновку про розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати у сумі 88 419,97 грн, що підтверджується наданою КП «Миколаївліфт» довідкою від 24 січня 2025 року.
Інших доказів щодо розрахунку нарахованої та невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 липня 2024 року по 24 січня 2025 року, окрім довідки КП «Миколаївліфт» від 24 січня 2025 року матеріли справи не містять.
Згідно відповіді №1980205 від 06 листопада 2025 року з Державного реєстру фізичних осіб-платників про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, з липня 2024 року по січень 2025 року КП «Миколаївліфт» не здійснювало перерахування податків та обов'язкових платежів стосовно ОСОБА_1 .
Разом з тим, судом першої інстанції в рішенні суду не зазначено період за який стягується нарахована та невиплачена заробітна плата, а також не зазначено про те, що сума заборгованості по заробітній платі стягується без утримання податків та обов'язкових платежів, справляння яких є обов'язком роботодавця та працівника.
За таких обставин, рішення суду на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом стягненняз КП «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 01 липня 2024 року по 25 січня 2025 року з урахуванням невикористаної відпустки у загальному розмірі 88 419,97 грн без утримання обов'язкових платежів та податків.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано обмеження ст. 113 КЗпП (2/3 окладу у період простою) не заслуговують на увагу, оскільки наказу про оголошення простою за період з липня 2024 року по січень 2025 року КП «Миколаївліфт» матеріали справи не містять.
Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно не з'ясування питання строків звернення до суду за ст. 233 КЗпП, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Обов'язком суду є перевірка дотримання строку звернення до суду (стаття 233 КЗпП України), оскільки такі строки у трудових спорах перевіряються незалежно від доводів (заяв про це) сторін.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21 (провадження № 61-15004св24).
Як установлено, 27 серпня 2024 року та 19 вересня 2024 року позивачка зверталася до директора КП «Миколаївліфт» з вимогою про виплату заробітної плати, однак відповіді не отримала.
Також, 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 була змушена звертатися за захистом порушеного права до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відповідь про неможливість здійснення перевірки плати від якого отримано 31 жовтня 2024 року
З позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Островська О.В. звернулася до суду через систему «Електронний суд» 19 листопада 2024 року.
Отже, наведене свідчить про те, що позивачкою не пропущено строк для звернення до суду з позовом про виплату нарахованої та невиплаченої заробітної плати.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 294, 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу Колективного підприємства «Миколаївліфт», подану в його інтересах адвокатом Єновою Лілією Миколаївною - задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 серпня 2025 року - змінити.
Стягнути з Колективного підприємства «Миколаївліфт» (ЄДРПОУ 05472620) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній плати за період з 01 липня 2024 року по 25 січня 2025 року з урахуванням невикористаної відпустки у загальному розмірі 88 419,97 гривень без утримання обов'язкових платежів та податків.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 13 листопада 2025 року.