Справа № 466/13383/23 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/3714/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
про повернення апеляційної скарги
10 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді: Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
вирішуючи питання відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвокатата Манькута Андрія Юрійовича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства Львівське територіальне медичне об'єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», з участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що спричинило смерть фізичної особи,-
встановив:
Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Манькута А.Ю. про призначення судово-медичної експертизи з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, а саме причин виникнення захворювання у новонародженої ОСОБА_4 , правильності та своєчасності його діагностування, повноти і адекватності надання медичної допомоги, а також можливого причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_1 і настанням смерті новонародженої.
Не погоджуючись з даною ухвалою Данков О.В., апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Манькут А.Ю., оскаржив таку в апеляційному порядку.
Проте, за поданою апеляційною скаргою апеляційне провадження не може бути відкрито, з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (ст. 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо призначення експертизи.
Відтак, ухвала суду першої інстанції про відмову у призначенні експертизи не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення.
За правилами ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Тобто, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду по суті спору.
Разом з тим, згідно із п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року у справі № 638/1514/19 (провадження № 61-18246св19) зазначено, що повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави та порядок забезпечення доказів, а також подання учасниками справи та їх представниками заяви про забезпечення доказів та її розгляду судом, враховуючи певні особливості їх отримання, передбачені ст. 116, 117, 118 ЦПК України і законодавцем виділено окремо параграфом 8 в главі 5 «Докази та доказування». З матеріалів справи вбачається, що відповідачем чи її представником до суду не подавалися заяви про забезпечення доказів у розумінні ст. ст. 116, 117, 118 ЦПК України з оплатою судового збору. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для окремого від рішення суду апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у призначенні експертизи від 31 липня 2019 року.
Зміст оскаржуваної ухвали свідчить про те, що третя особа ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції саме із клопотанням про призначення експертизи в порядку ст. 103 ЦПК України, а не в порядку ст. 116 ЦПК України (підстави та порядок забезпечення доказів), без оплати судового збору.
Визначення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду по суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема права на апеляційне оскарження ухвал про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи), до подання апеляційної скарги на рішення суду по суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не згаданих у ч. 1 ст. 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.
Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, яка за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
З огляду на зазначене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокатата Манькут Андрія Юрійовича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року не приймається до розгляду і повертається апелянту.
Керуючись ст. ст. 353, 357 ЦПК України, -
ухалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатата Манькут Андрія Юрійовича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року - повернути апелянту.
Копії матеріалів апеляційної скарги направити до Шевченківського районного суду м. Львова для долучення до цивільної справи №466/13383/23.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня підписання, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк