Дата документу 12.11.2025 Справа № 336/4541/25
Єдиний унікальний №336/4541/25 Головуючий у 1 інстанції Савеленко О.А.
Провадження № 22-ц/807/1958/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
12 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Кочеткової І.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - Лисенка Дмитра Вячеславовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2025 року представник позивача ТОВ «Українські фінансові операції» - Дідух Є.О. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з вищезазначеною позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що 07.02.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4365804 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За умовами договору відповідач отримав суму кредиту 10 000 грн. строком на 360 днів у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок відповідача. Відповідач зобов'язався провернути кредитні кошти, сплати відсотки. Договір укладений в електронній формі. Відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав. 23.09.2024 на підставі договору факторингу № 23/09/2024 ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4365804 від 07.02.2024 на суму заборгованості 72500 грн., яка складається з наступного: 10 000 грн. - за тілом кредиту, 57 500 грн. - за процентами, 5000 грн. - штрафні санкції. Зазначає, що у період воєнного стану штрафні санкції не стягуються. Вважає, що стягненню підлягає сума заборгованості 100 000 грн., а саме 10 000 грн. - за тілом кредиту, 57 500 грн. - відсотки, нараховані первісним кредитором, 32 500 грн. - відсотки, нараховані ТОВ «Українські фінансові операції» за 130 календарних днів.
Просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 100 000 грн. та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ТОВ «Українські фінансові операції» - Лисенко Д.В. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог дійшов висновку про те, що відповідач після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов'язання відповідно до укладеного договору не виконує, істотно їх порушує, до погашення заборгованості заходів не вживав, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. При цьому, суд дійшов висновку, що позивач не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Колегія суддів перевіривши доводи позивача та наявні у справі докази не може погодитись з висновками суду першої інстанції та погоджується з доводами позивача про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.02.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір № 4365804 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого сторони погодили, що відповідачу надається кредит в сумі 10 000 грн. строком на 360 днів на умовах строковості, зворотності, платності. Відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, встановлені договором. Детальні терміни повернення кредиту та сплати відсотків визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту (Графік платежів). Строк кредитування, а також термін повернення кредиту, встановлені договором, може бути змінений за письмовою згодою сторін, шляхом підписання сторонами додаткового договору до цього договору. У клієнта наявне право продовжити строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, на підставі звернення до ТОВ із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. Пунктом 1.4 визначено розмір та порядок сплати відсотків. Тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка - 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору. Денна процентна ставка - 2,5%. Знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах: якщо Клієнт до 26.02.2024 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. Денна процентна ставка у разі використання права на знижену ставку - 2,623%. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом - 100 000 грн., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 95 020 грн. Кредит надано на споживчі потреби. У разі затримання клієнтом сплати процентів та/або частини кредиту щонайменше як на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту строк виплати якого ще не настав (т. 1, а.с.34-35, 55,56).
Відповідач ознайомився з умовами договору, про що свідчить заява про прийняття пропозиції (т.1, а.с.33).
Крім того, відповідач ознайомлений з умовами кредитування, які викладені у паспорті споживчого кредиту (т. 1, а.с.57-61).
Правила надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна» затвердженні наказом директора ТОВ «Лінеура Україна» від 20.11.2023 № 101-ОД (т. 1, а.с.62-77).
Згідно з розрахунком заборгованості, здійсненим ТОВ «Лінеура Україна» за договором № 4365804 від 07.02.2024 станом на 23.09.2024 відповідач має заборгованість в сумі 72500 грн., яка складається з наступного: 10 000 грн - за тілом кредиту, 57 500 грн - за відсотками, 5000 грн - штрафні санкції (т. 1, а. с. 78-87).
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» за період з 24.09.2024 по 31.01.2025 сума заборгованості відповідача за відсотками склала 32 500 грн (т. 1, а.с.88-90).
Про відступлення права вимоги боржники були повідомлені в особистих кабінетах, про що свідчить лист ТОВ «Лінеура Україна» (т. 1, а.с.91-92).
12.03.2019 між ТОВ «Універсальні Платіжні рішення» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір про переказ коштів, за умовами якого ТОВ «Універсальні Платіжні рішення» зобов'язалось надавати послуги з переказу грошових коштів (т. 1, а.с.93-98).
23.09.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 23/09/2024, за умовами якого Фактор зобов'язався передати грошові копни в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. За договором здійснені узгоджені договором розрахунки (т. 1, а.с.99-116, 118).
У витязі з реєстру боржників від 23.09.2024, зазначено про відступлення права вимоги до відповідача за кредитним договором № 4365804. Витяг належним чином не засвідчений, містить підпис та печатку лише однієї сторони договору - ТОВ «Українські фінансові операції» (т. 1, а.с.117).
Згідно з інформацією, наданою АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку 07.02.2024 було зараховано платіж в сумі 10 000 грн (т. 1, а.с.218, 221).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте, суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.
У спорі, пов'язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України).
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Так, суд першої інстанції встановив, що між ТОВ «Лінеура Україна'та відповідачем ОСОБА_1 07.02.2024 року було укладено електронний кредитний договір №4365804 про надання споживчого кредиту, за яким позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 10 000 грн. При укладені кредитного договору сторонами були обумовлені усі істотні умови кредитного договору, зокрема стягнення процентів за користування кредитними коштами та їх розмір. Також судом встановлено неналежне виконання позичальником умов кредитного договору у зв'язку з чим у останнього виникла кредитна заборгованість.
23.09.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 23/09/2024, за умовами якого Фактор зобов'язався передати грошові копни в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. За договором здійснені узгоджені договором розрахунки (т. 1, а.с.99-116, 118).
У витязі з реєстру боржників від 23.09.2024, зазначено про відступлення права вимоги до відповідача за кредитним договором № 4365804. Витяг належним чином не засвідчений, містить підпис та печатку лише однієї сторони договору - ТОВ «Українські фінансові операції» (т. 1, а.с.117).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу.
Згідно із статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012).
Так, позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог до позовної заяви суду надано наступні докази (копії): Договір №4365804 про надання споживчого кредиту від 07.02.2024, укладеному між ТОВ «ЛінеураУкраїна» та ОСОБА_1 (т. 1, а.с.34-54); додаток №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №436504 від 07.02.2024 (т. 1, а.с.55); додаток №2 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №436504 від 07.02.2024 (т. 1, а.с.56); паспорт споживчого кредиту (а.с.57-61); розрахунок заборгованості за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №436504 від 07.02.2024 (т. 1, а.с.78-87); Договір факторингу №23/09/2024 від 23 вересня 2024 року, укладений між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура Україна» (т. 1, а.с.99-107); Акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу від 23 вересня 2024 року (т. 1, а.с.116); Повідомлення про відступлення прав вимоги направлене на електронну пошту позичальника (т. 1, а.с.91); Витяг з реєстру боржників - Додаток №1 до Договору факторингу від 23 вересня 2024 року щодо суми заборгованості ОСОБА_1 (т. 1, а.с.117).
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені у позовні вимоги.
Отже, наданими позивачем доказами, наявними в матеріалах справи доведено укладення між первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору в електронній формі, отримання позичальником кредитних коштів, в подальшому неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору по поверненню кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, укладення договору Факторингу між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура Україна» та відповідно перехід права вимоги за кредитним договором №4365804 до нового кредитора ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції що Витяг з реєстру боржників, який не засвідчений належним чином, а отже не є належним доказом отримання відповідачем права вимоги, оскільки Новий кредитор підтвердив наявність відповідача за номером 2708 серед 4493 боржників, за актом прийому передачі реєстру боржників (підписаний обома сторонами) за Договором факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024 р. на загальну суму заборгованості 73 665 798,15 грн. Також, варто зазначити, що позивачем долучено до матеріалів справи саме витяг з реєстру боржників, а не сам реєстр, що має містити підписи та печатки обох сторін.
Окрім цього, колегія суддів бере до уваги, що до позовної заяви був залучений лист Первісного кредитора від 24.09.2024 р. на адресу ТОВ «Українські фінансові операції» у якому повідомлено ТОВ «Українські фінансові операції», що 24.09.2024 11:10 засобом мобільного зв'язку (Номер на який відправлено повідомлення: 380732086530, Message Id: s110034648) повідомлено боржника (позичальника) за договором 4365804, про відступлення права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Українські фінансові операції»
Таким чином, оскільки, відповідач порушив умови договору, станом на дату звернення до суду відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 100 000 грн., а саме 10 000 грн. - за тілом кредиту, 57 500 грн. - відсотки, нараховані первісним кредитором, 32 500 грн. - відсотки, нараховані ТОВ «Українські фінансові операції» за 130 календарних днів право вимоги за яким належить ТОВ «Українські фінансові операції».
Відповідачем розрахунок заборгованості не спростовано, свого розрахунку заборгованості суду не надано.
Таким чином, колегія суддів на підставі наведеного вище, не може погодитись з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог в частині переходу прав вимоги від первісного кредитора до нового ТОВ «Лінеура Україна» та вважає такий висновок суду першої інстанції невірним, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, зробленим без належного дослідження наявних у справі доказів, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про повне задоволення позовних вимог.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (т.1, а.с.1), при подачі апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн (т.1, а.с.244), що разом складає 6056,00 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Окрім того, позивачем при подачі позову до суду були заявлені позовні вимоги про стягнення витрат на правничу у розмірі 10 000 грн.
На підтвердження цих позовних вимог до позовної заяви долучено Договір №01/088/2024-А про надання юридичних послуг від 01 серпня 2024 року, укладений між ТОВ «Українськ фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О. (т.1, а.с.170-173); Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, відповідно якому вартість наданих адвокатом послуг становить 10 000 грн. (т.1, а.с.21); Рахунок на оплату по замовленню від 24 березня 2025 року на 10 000 грн. (т.1, а.с.165).
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Згідно ст.ст.15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись уразі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначена правова позиція також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
Колегія суддів, беручи до уваги, що понесені стороною позивача витрати на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій підтверджені належними та допустимими доказами, які були подані суду своєчасно, разом з позовною заявою, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат, беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції задоволені в повному обсязі, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн. понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - Лисенка Дмитра Вячеславовича задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2025 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» суму заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 100 000 гривень 00 копійок (сто тисяч гривень 00 копійок), яка складається з: тіла кредиту 10 000 гривень 00 копійок (десять тисяч гривень 00 копійок); відсотків, нарахованих первісним кредитором 57 500 гривень 00 копійок (п'ятдесят сім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок); відсотків, нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» за 130 календарних днів 32 500 гривень 00 копійок (тридцять дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 056 гривень 00 копійок (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судові витрати пов'язані з отриманням правничої допомоги у розмірі 10 000 гривень 00 копійок (десять тисяч гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: