Справа № 127/28818/25
Провадження № 22-ц/801/2377/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.
Доповідач:Шемета Т. М.
13 листопада 2025 рокуСправа № 127/28818/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач),
суддів Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
учасники справи:
стягувачка (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,
боржник ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Антонюк Юлією Михайлівною, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року, постановлену у складі судді Іщук Т. П., в м. Вінниці, дата складення повного судового рішення відповідає даті постановлення ухвали,-
У вересні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Антонюк Ю. М., звернулася до суду із заявою до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня подання заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття. Також просила стягнути з боржника на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
15 вересня 2025 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 12 вересня 2025 року.
25 вересня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Антонюк Ю. М., подала до Вінницького міського суду Вінницької області заяву про винесення додаткового судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь витрат, пов'язаних наданням правничої допомоги в розмірі 5 000 грн.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі додаткового судового наказу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції мотивував її тим, що при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності сторін, застосування якого не передбачено розділом ІІ «Наказне провадження». Відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження, а у справах наказаного провадження, з урахуванням процесуальних особливостей розгляду цих справ, такі витрати не відшкодовуються. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року в справі № 607/1219/18, за змістом якої відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише у справах позовного провадження. Порядок розгляду справ наказного провадження не передбачає відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ці вимоги не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Не погодившись із такою ухвалою, 06 жовтня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Антонюк Ю. М., подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати, пов'язані із наданням правничої допомоги при зверненні із заявою про видачу судового наказу, в розмірі 5 000 грн.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального та матеріального права та проігноровано норму п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, згідно якої у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. Сторона захисту звертає увагу апеляційного суду на судовий наказ № 759/8018/22 від 19 липня 2022 року, виданий Святошинським районним судом м. Києва, судовий наказ № 127/13087/22 від 05 липня 2022 року, виданий Вінницьким міським судом Вінницької області, в яких суди видали судовий наказ не лише про стягнення аліментів, але й стягнули судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги.
23 жовтня 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Основними доводами відзиву є те, що суд першої інстанції вірно послався на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 25 березня 2020 року в справі № 607/1219/18, в якій йдеться про те, що сторони є учасниками справи у справах позовного провадження, тоді як справа, в якій прийнято оскаржувану ухвалу, розглянута у наказному провадженні, учасниками якої є стягувач та боржник, а ніяк не сторони, що зазначені у ч. 1 ст. 42 ЦПК України. Натомість у ч. 1 ст. 137 ЦПК України чітко зазначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а не боржник, який є учасником справи, а не стороною по справі.
Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 1частини першої статті 353 цього Кодексу (відмова у видачі судового наказу), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене у справі судове рішення відповідає зазначеним вимогам.
По справі встановлено наступне:
- 12 вересня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Антонюк Ю. М., звернулася до суду із заявою до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня подання заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття. Також просила стягнути з боржника на її користь витрати на професійно-правничу допомогу в розмірі 5 000 грн (а.с. 1 - 3);
-адвокат Антонюк Ю. М., яка представляє інтереси ОСОБА_1 разом із заявою про видачу судового наказу подала попередній розрахунок судових витрат від 08 вересня 2025 року, згідно якого між нею та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги № 37. В зв'язку із виконанням умов вказаного договору про надання правничої допомоги ОСОБА_1 , адвокатом Антонюк Ю. М. були виконані наступні роботи: консультування клієнта та визначення обсягів доказової бази - 1 год. 10 хв.; попереднє опрацювання матеріалів наданих клієнтом - 45 хв.; оформлення та направлення адвокатських запитів - 2 год.; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні питання, а також підготовка і складання заяви з додатками до неї - 2 год. Загальна кількість часу витраченого адвокатом щодо надання правничої допомоги ОСОБА_1 складає - 5 год. 55 хв. Гонорар у фіксованому розмірі складає 5 000 грн (а. с. 11);
- згідно платіжної інструкції № PS25233182 Самойлюк О. М. сплатила за надання професійної правової допомоги адвокату Антонюк Ю. М. 5 000 грн (а.с. 12);
-15 вересня 2025 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 12 вересня 2025 року (а.с. 15);
-25 вересня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Антонюк Ю. М., подала до Вінницького міського суду Вінницької області заяву про винесення додаткового судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь витрати пов'язані із наданням правничої допомоги в розмірі 5 000 грн (а.с. 17 - 18);
-ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу щодо стягнення витрат на професійно правничу допомогу (а.с. 22 - 23).
Глава 9 Розділу ІІІ ЦПК України визначає види судових рішень, порядок їх ухвалення, вимоги до змісту, порядок проголошення, набрання законної сили, роз'яснення, тощо.
Згідно статті 258 ЦПК України, судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Вжиті законодавцем в Главі 9 Розділу ІІІ ЦПК України дефініції свідчать про те, що в ряді статей використовується поняття «судове рішення», що охоплює всі види судових рішень (наприклад, стаття 268 «Проголошення судового рішення», стаття 269 «Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні», стаття 271 «Роз'яснення судового рішення», тощо), натомість в статті 270 ЦПК України «Додаткове рішення суду» використана дефініція «рішення суду», з чого випливає, що можливим є виключно ухвалення додаткового рішення, а не додаткової ухвали, додаткового судового наказу, тощо.
Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення (пункт 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження").
За однією заявою видається судом один судовий наказ, приписами ЦПК України не передбачено можливості за однією заявою видавати два судових накази, додатковий судовий наказ, тощо.
Цивільний-процесуальний Кодекс, хоча й відносить витрати на правничу допомогу до судових витрат, а саме витрат, пов'язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України), однак виокремлює підстави, порядок їх розподілу (статті 137, 141 ЦПК України), застосовуючи принцип пропорційності тільки до судового збору (частина 1 статті 141 ЦПК України).
Так, за загальним правилом, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 137 ЦПК України).
Сторони є учасниками справи у позовному провадженні (частина 1 статті 42 ЦПК України, тоді як у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (частина 2 статті 42 ЦПК України).
Отже, виходячи з аналізу змісту статей 42, 137 ЦПК України, суд першої інстанції вірно виснував, що в цій справі, яка є справою наказного провадження, немає підстав стягувати з боржника судові витрати заявника, понесені ним на правничу допомогу.
Суд першої інстанції вірно послався та застосував висновки, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2020 року в справі № 607/1219/18, в якій Суд вказав на необхідність зважати на вид судового провадження та на процесуальний статус учасників того чи іншого провадження.
Дійсно в пункті 6 частини 1 статті 168 ЦПК України зазначено, що в судовому наказі серед іншого зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на користь боржника.
Однак слід зауважити, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору встановлюється законом (частини 1-2 статті 133 ЦПК України). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).
Тому, виходячи з комплексного аналізу пункту 6 частини 1 статті 168, статті 133, статей 42 та 137 ЦПК України, враховуючи особливість наказного провадження (яке передбачає можливість видачі судового наказу у випадках, зазначених в частині 1 статті 161 ЦПК України, перелік яких є вичерпним), - слід виснувати, що при видачі судового наказу можуть бути стягнуті лише ті судові витрати, розмір яких закріплений в законі (судовий збір) і при розподілі якого діє законодавчо закріплене правило пропорційності (частина 1 статті 141 ЦПК України), тобто на які не розповсюджується обов'язок однієї сторони довести їх розмір, а в іншої, відповідно, виникає право заперечувати проти заявленого розміру (інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає доведенню, а інша сторона вправі його заперечувати, надаючи аргументи для цього, тобто при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу діє принцип змагальності (додаткова постанова ВП ВС від 13.02.2024 у справі № 910/12155/22, постанова КГС ВС від 31.01.2024 у справі № 916/192/22, постанова ВП ВС від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, постанова ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та ін.).
Відтак, з огляду на суть наказного провадження, в якому учасники справи не повідомляються про розгляд, не викликаються в судове засідання, в ході якого відсутня змагальність сторін, - стягнення витрат на правничу допомогу, розмір яких визначається в довільному розмірі між замовником таких послуг та адвокатом, - є неможливим.
В апеляційній скарзі стягувачка посилається на те, що існує судова практика, коли суди, видаючи судові накази про стягнення аліментів, вирішують питання витрат на правничу допомогу. Дійсно така практика існує, однак наразі апеляційний суд переглядає ухвалу суду першої інстанції , якою відмовлено у видачі додаткового судового наказу і з вищевикладених підстав вважає таку ухвалу правильною, постановленою з дотриманням норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують постановлену у справі ухвалу суду першої інстанції, яка винесена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому апеляційну скаргу стягувачки слід залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 379-383, 389 ЦПК України апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Антонюк Юлією Михайлівною, залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді О. С. Панасюк
Т. Б. Сало