Справа № 127/20766/25
Провадження № 22-ц/801/2373/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.
Доповідач:Матківська М. В.
12 листопада 2025 рокуСправа № 127/20766/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Голоти Л. О., Сопруна В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
Рішення ухвалила суддя Бессараб Н. М.
Рішення ухвалено в порядку письмового провадження у м. Вінниця
Дата складення повного тексту рішення - 15 вересня 2025 року,
Встановив:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, починаючи стягнення з дати подання позову і до закінчення донькою навчання - 30 червня 2028 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають повнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем та є студенткою Комунального закладу вищої освіти «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж». Повнолітня донька навчається на денній формі навчання, стипендії не отримує, не має самостійного заробітку, тому потребує матеріальної допомоги. Відповідач офіційно працевлаштований, отримує пенсію, може надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, тому позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, починаючи стягнення з дня звернення до суду з позовом, тобто з 03 липня 2025 року, на період навчання ОСОБА_3 у Комунальному закладі вищої освіти «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж», а саме до 30 червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення 23-річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.
У задоволенні решти суми позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе функції адвоката відповідача, переконуючи останнього не визнавати позов. При цьому суд проігнорував обставину, що відповідач уже сплачував аліменти на утримання доньки до досягнення нею повноліття в розмірі 30 % від усіх своїх доходів. Попри це, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначення розміру аліментів у сумі 1/4 частки (25 %) від доходу відповідача для утримання дитини, яка продовжує навчання, є для нього надмірним. Разом з тим відповідач не заявляв жодних клопотань про зменшення розміру аліментів, визначених у позовній заяві.
Суд першої інстанції не надав оцінки тим обставинам, що 1/6 частка від доходів відповідача є мізерною в порівнянні з тими витратами, які несе на навчання доньки вона. При цьому матеріальний стан відповідача є дуже хорошим, адже він окрім пенсії та зарплати мав на праві власності декілька об'єктів нерухомого майна та декілька транспортних засобів.
У встановлений судом строк відзив відповідача ОСОБА_2 не надходив.
Разом з тим 28 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» відповідач ОСОБА_2 подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, у якому просив врахувати зазначені у документах факти і обставини під час розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , де батьком зазначено відповідача ОСОБА_2 (а. с. 11).
Повнолітня донька ОСОБА_3 зареєстрована та проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру Гніванської територіальної громади від 02 серпня 2024 року та відомістю про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданого Гніванською міською радою від 25 червня 2025 року (а. с. 14, 16).
Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 листопада 2007 року визнано мирову угоду від 05 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , згідно якої сторони дійшли до взаємної згоди про те, що ОСОБА_2 сплачує щомісячно на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 30% від заробітку (доходу), починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму доходів громадян, також на утримання ОСОБА_4 в розмірі 400 грн., з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною віку трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 відшкодовує ОСОБА_4 понесені нею судові витрати на правову допомогу в розмірі 500,00 грн. Провадження в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - закрито (а. с. 17).
Дитина сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 досягла повноліття і як наслідок аліментні зобов'язання ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлені вказаною ухвалою суду, припинені.
Повнолітня донька сторін ОСОБА_3 є студенткою І курсу філологічного факультету Комунального закладу вищої освіти «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж». Стипендію не отримує. Термін навчання з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року, що підтверджується довідкою навчального закладу № 427/25 від 02 червня 2025 року (а. с. 15).
З відповіді Головного управління ДПС у Вінницькій області від 11 серпня 2025 року ОСОБА_2 працює в регіональній філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та отримує заробітну плату.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив із засад розумності і справедливості, а також найкращого забезпечення інтересів дитини, беручи до уваги її потребу в матеріальній допомозі з боку батька, реальні і розумні потреби щодо належного утримання повнолітньої доньки, а також враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на день ухвалення рішення - 3028,00 грн. та з урахуванням того, що на утриманні відповідача перебуває ще одна неповнолітня дитина і дана обставина доказуванню не підлягає, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача з відповідача слід стягнути аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, починаючи стягнення з дня звернення до суду з позовом, тобто з 03 липня 2025 року, на період навчання ОСОБА_3 у Комунальному закладі вищої освіти «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж», а саме до 30 червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення нею 23-річного віку.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 Сімейного Кодексу України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 20 постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно вимог частин 1 - 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або у твердій грошовій сумі.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд дійшов висновків, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Колегія суддів вважає встановленим той факт, що у зв'язку із навчанням ОСОБА_3 потребує матеріальної допомоги, яку мають надавати батьки.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти на повнолітню доньку, яка продовжує навчання. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір аліментів, що підлягає стягненню в розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходів) відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе функції адвоката відповідача, переконуючи останнього не визнавати позов, а також твердження про те, що відповідач не заявляв жодних клопотань щодо зменшення розміру аліментів, визначених у позовній заяві, апеляційний суд відхиляє як безпідставні.
По-перше, матеріали справи не містять жодних доказів визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі. Водночас відсутність заперечень щодо самого факту необхідності сплати аліментів на дитину, яка продовжує навчання, не свідчить про безумовне визнання запропонованого позивачем розміру аліментів.
По-друге, подані до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення та документи підтверджують, що відповідач погоджується з рішенням суду першої інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що обставина сплати відповідачем аліментів на утримання доньки до досягнення нею повноліття у розмірі 30 % від усіх доходів не має значення для вирішення даної справи.
Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 листопада 2007 року було затверджено мирову угоду від тієї ж дати, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , згідно з якою розмір аліментів у 30 % від усіх доходів відповідача визначено за домовленістю між сторонами та сплачувався ним до досягнення донькою повноліття.
Позивач ОСОБА_1 помилково ототожнює аліменти на утримання дитини, яка продовжує навчання, з аліментами на утримання дитини до досягнення нею повноліття.
Суттєва відмінність полягає в тому, що визначення розміру аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, має ґрунтуватися на реальному обсязі витрат, пов'язаних із навчанням, наявність яких матеріалами справи не підтверджено.
Апеляційний суд також звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували участь будь-кого з батьків, а не лише відповідача, у фактичному утриманні доньки, яка продовжує навчання і потребує відповідної допомоги.
Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що 1/6 частка від доходів відповідача є мізерною порівняно з витратами, які, на думку позивача, вона несе на навчання доньки, є нічим не обґрунтованим твердженням, що має характер припущення.
Крім того, посилання на «дуже хороший» матеріальний стан відповідача без надання будь-яких доказів або належного відображення власних доходів позивача свідчить про упередженість і є неприйнятним у межах судового розгляду.
Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними, зводяться до довільного тлумачення чинного законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки доказів та не спростовують правильність і законність рішення суду першої інстанції.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЛ. О. Голота
В. В. Сопрун