Справа № 683/1796/25
2/683/1103/2025
06 листопада 2025 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої судді Кутасевич О.Г.,
з участю секретаря судового засідання Братенка В.В.,
представника позивача ОСОБА_1 адвоката Вонсовича М.М.,
представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кравчука В.М.
розглядаючи у судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинові цивільну справу №683/1796/25, 2/683/1103/2025 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,
У червні 2025 року адвокат Вонсович М.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування 25902,30 грн матеріальної та 20000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також просив стягнути судові витрати у справі.
В обґрунтування позову вказував, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталося 04 березня 2025 року по вул. Героїв Небесної Сотні, винуватцем якої постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2025 року визнано відповідачку ОСОБА_2 , пошкоджено автомобіль марки «Peugeot 3008» державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивачка.
На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Євроінс Україна», відповідно до полісу № 226287483 від 05 січня 2025 року та яке 16 травня 2025 року в порядку прямого врегулювання збитків виплатило позивачці страхове відшкодування згідно з актом № 267501/1/2025 в розмірі 17981,25 грн.
Відповідно до копії звіту № 49469 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Peugeot 3008, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість вказаного транспортного засобу становить 358 629,78 грн, вартість відновлювального ремонту - 43 883,55 грн (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ - 20527,50 грн, а без його урахування - 17981,25 грн, яка і була виплачена позивачці в якості страхового відшкодування.
Відтак відповідно до ст.ст.988, 1194 ЦК України уважав, що з огляду на недостатність для повного відшкодування завданої шкоди страхової виплати у розмірі вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, винна особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а саме решту вартості відновлювального ремонту в сумі 25902,30 грн.
Крім того у зв'язку із вчиненням відповідачкою ДТП, позивачка зазнала моральної шкоди, яка полягала в душевних стражданнях через пошкодження її майна, небажання відповідачки на досудове врегулювання спору. Внаслідок протиправної поведінки відповідачки порушений звичайний уклад її життя, вона знервована та вимушена відстоювати свої права в судовому порядку, а тому враховуючи страждання та незручності, завдані неправомірними діями відповідачки, вважає, що ОСОБА_2 зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 20000 грн.
У судовому засіданні представник позивачки адвокат Вонсович М.М. позовні вимоги уточнив: просив стягнути з відповідачки матеріальну шкоду в розмірі 21585,30 грн, тобто різницю між відшкодованим їй розміром матеріального збитку та загальною вартістю відновлювального ремонту без урахування ПДВ (сума якого відповідно до п.п. «а» п.193.1 ст. 193 Податкового кодексу України становить 20% від бази оподаткування, тобто 4317 грн). Також просив стягнути на користь позивачки 8000 грн витрат на правову допомогу, попередній розрахунок яких надавались ним разом із позовною заявою.
Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Кравчук В.М. позовні вимоги не визнав та уважав, що стягнення з відповідачки на користь позивачки різниці між отриманим останньою страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу буде поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, що існував до ДТП. Між тим, автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача, що не передбачено законом. Відповідно до статей 22, 1192 ЦК України, власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку, вартість якого визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу. Оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до ДТП, уважав, що правові підстави для стягнення на користь позивачки будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку, немає, що відповідає позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Крім того, на переконання представника відповідача, розмір моральної шкоди в сумі 20000 грн, визначеної позивачкою не відповідає глибині та тривалості її страждань та будь-якими доказами не підтверджується.
Також у разі задоволення позову, просив зменшити витрати на правову допомогу адвоката, оскільки, на переконання представника відповідача, заявлений до відшкодування розмір витрат не відповідає складності справи та часу, затраченому адвокатом на надання правової допомоги.
Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до постанови Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2025 року у справі №683/760/25 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст.124 КУпАП, зокрема в тому, що вона, керуючи належним їй транспортним засобом марки «Ford Escape», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись заднім ходом, не впевнилася в безпечності та скоїла наїзд на припаркований автомобіль марки «Peugeot 3008» державний номерний знак НОМЕР_1 , власницею якого є ОСОБА_1 внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як власника наземного транспортного засобу, була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Євроінс Україна» відповідно до полісу № 226287483 від 05 січня 2025 року.
Відповідно до системи прямого врегулювання збитків страховик потерпілої особи організовує проведення страхової виплати потерпілому в ДТП, з яким такий страховик уклав внутрішній договір страхування, який є чинним на момент ДТП (Положення про пряме врегулювання страхових випадків, затверджене протоколом Президії МТСБУ від 27.12.2024 №617/2024). Пряме врегулювання збитків застосовується у разі, коли ДТП сталося за участю виключно двох наземних ТЗ і при цьому завдано шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення транспортного засобу.
У межах прямого врегулювання збитків позивачка звернулася до страховика, де була застрахована її цивільно-правова відповідальність як власника наземного транспортного засобу, із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування.
16 травня 2025 року ПрАТ СК «Євроінс Україна» виплатило позивачці 17981,25 грн страхового відшкодування.
Відповідно до копії звіту № 49469 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Peugeot 3008, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість вказаного транспортного засобу становить 358 629,78 грн, значення коефіцієнта фізичного зносу встановлено на рівні 0,7000 вартість відновлювального ремонту - 43 883,55 грн (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ - 20527,50 грн, без його урахування - 17981,25 грн.
Вартість відновлювального ремонту в розмірі 43 883,55 грн підтверджується також ремонтною калькуляцією №267501/1, у якій відображено перелік деталей транспортного засобу, які підлягали заміні, що відповідають характеру пошкоджень, зазначених в протоколі огляду транспортного засобу.
У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні (ст.18 зазначеного Закону)
У разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю лише двох забезпечених транспортних засобів або за участю лише двох транспортних засобів, з яких забезпеченим є транспортний засіб, власником якого є потерпіла особа, і в якій потерпілій особі заподіяно шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення такого транспортного засобу, потерпіла особа має право на пряме врегулювання страхового випадку.
Пряме врегулювання страхового випадку передбачає виконання страховиком потерпілої особи визначених цим Законом прав і обов'язків страховика відповідальної особи щодо розгляду заяви про страхову виплату, прийняття рішення за результатами її розгляду та здійснення страхової виплати в разі прийняття відповідного рішення (ст.19 Закону).
У разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов'язані, зокрема з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи (ст.26 Закону).
Страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов'язаних із :
1) відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті;
2) евакуацією (доставкою) транспортного засобу в межах 150 кілометрів (якщо інша відстань не погоджена між страховиком (МТСБУ) та потерпілою особою) від місця дорожньо-транспортної пригоди на території України до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки на території України, або до місця здійснення відновлювального ремонту на території України, а також від місця проживання потерпілої особи або місця стоянки на території України до місця здійснення відновлювального ремонту на території України;
3) оплатою послуг стоянки, якщо транспортний засіб з поважних причин необхідно перемістити на стоянку, але не більше ніж до дати отримання страхової виплати.
Витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.
Відповідно до ч.3 ст.27 цього Закону вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:
1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб'єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;
2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.
Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п'ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов'язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.
Під час ремонту транспортного засобу не допускається встановлення складових частин (деталей), що призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Відповідно до п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п.7.38 вказаної Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює 0 для нових складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема, 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7 ( п.7.41 Методики).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Як установлено судом вина відповідачки у ДТП та отримання позивачкою від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 17981,25 грн сторонами не оспорюється. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди та недостатність, на думку позивачки, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6- 691 цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідачки, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_2 , як винної особи, на користь позивачки підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Аналогічні висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі
№ 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
Як убачається з копії звіту № 49469 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Peugeot 3008, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту - 43 883,55 грн (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), вартість матеріального збитку з урахуванням зносу та з урахуванням ПДВ - 20527,50 грн, а без його урахування - 17981,25 грн.
Страховиком виплачено ОСОБА_1 17981,25 грн.
Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц вказав, що у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування.
Таким чином різниця між відшкодованим розміром матеріального збитку та загальною вартістю відновлювального ремонту становить 25902,30 грн (43883,55-17981,25=25902,30) з урахуванням ПДВ, з яких ПДВ становить 4317 грн (25902,3/6=4317).
Отже з відповідачки на користь позивачки без урахування ПДВ підлягає до стягнення 215875,30 грн (25902,30-4317 =21585,30).
При вирішенні питання про відшкодування завданої позивачці моральної шкоди суд зважає на таке.
За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до усталеної судової практики під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. У рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі» Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Ураховуючи, що пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_1 завдана матеріальна шкода, вона не мала можливості користуватись належним їй майном, вимушена була відстоювати свої права в судовому порядку, враховуючи страждання та незручності, завдані неправомірними діями відповідачки, їх тривалість, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що моральна шкода в розмірі 8000 грн. буде для нею належною сатисфакцією, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надані: договір про надання правничої допомоги № 15/25-цс від 23 квітня 2025 року, укладений позивачкою з адвокатом Вонсовичем М.М., п.6.1 якого передбачено гонорар в розмірі 8000 грн.
Суд уважає, що доводи представника відповідача про те, що заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу сумі 8000 грн не відповідає складності справи, обсягу та часу, затраченного адвокатом на надання правової допомоги заслуговують на увагу, а тому зменшує такий до 6000 грн.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на правничу допомогу у разі часткового задоволення позову, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачкою було сплачено 1211,20 грн судового збору, ціна позову становила 45902,30 грн, позов задоволено на суму 29585 грн (21585,30 грн матеріальної та 8000 грн моральної шкоди) тобто на 64,45%, а тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 780,62 грн судового збору та 3867 грн витрат на правову допомогу адвоката (6000 *64,45%).
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 21585,30 грн матеріальної та 8 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 780,62 грн та 3867 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складено 13 листопада 2025 року.
Суддя: