Справа № 676/4708/25
Номер провадження 2/676/2610/25
(з а о ч н е)
13 листопада 2025 року м. Кам'янець-Подільський
Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області
в складі головуючого судді Гладій Л.М.,
за участі секретаря судового засідання Сенчишеної Р.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання особи, що втратила право користування житлом, -
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Олійник Т. В. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовує тим, згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано 16.01.2007 року державним нотаріусом Першої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори, позивачка є власником частини квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 , який заявлений третьою особою без самостійних вимог, є співвласником вищевказаної квартири, йому належить на праві спільної часткової власності частина вказаної квартири. Крім того, за вказаною адресою також зареєстрований син позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак з січня 2009 року ОСОБА_4 в даній квартирі не проживає та не користується нею, не приймає ніякої участі в утриманні квартири, в проведенні поточних ремонтів, в оплаті комунальних послуг. В квартирі відсутні будь-які речі ОСОБА_5 , також не вбачається будь-яких дій зі сторони ОСОБА_4 , які б вказували, що він має намір в подальшому повернутися в місто та проживати у вказаній квартирі. Крім того, відомо, що відповідач проживає на території рф. В 2011 році відповідач уклав шлюб з громадянкою відповідної країни, в 2018 році отримав паспорт громадянина рф, зареєструвався на постійне місце проживання на території рф (с. Белавіно, Вишнєполоцького району Тверської області), в 2011 році свідоцтвом про встановлення батьківства, яке видане органом рф його визнано батьком відносно сина, який народився на території рф. В 2012 році ОСОБА_4 взятий на облік в податковому органі за місцем проживання відповідної країни. Між позивачкою, відповідачем та іншими співвласниками кварти ніякої домовленості не було та не укладалися будь-які договори на збереження за ОСОБА_4 права користування вказаною квартирою.
Не зняття з реєстрації відповідача позивачка вимушена нести додаткові витрати по утриманню будинку та сплаті комунальних платежів, не може отримати субсидію на оплату комунальних послуг, даний факт суттєво порушує її право та створює перешкоди в користуванні її власністю, а тому, на підставі ст.405 ЦК України просила визнати ОСОБА_4 , таким, що втратив право на користування вказаним житловим приміщенням.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник не були присутніми, представник подала заяву, в якій просила суд розглядати справу без її та позивачки участі, на позовних вимогах наполягає, щодо заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_4 , який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи через оголошення на сайті суду, в судове засідання повторно не з'явився, відзив на позов не подавав.
Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просить справу слухати у його відсутності, щодо задоволення позовних вимог не заперечує.
Враховуючи вимоги ст.280 ЦПК України, а також беручи до уваги згоду позивача по справі, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі тих доказів, які є в матеріалах справи.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 25.12.2000 року відділом приватизації державного житлового фонду міськвиконкому згідно розпорядження № 906 та зареєстрованого в Кам'янець-Подільському БТІ 29.12.2000 року за р.№44-16038 (17339199), квартира за адресою: АДРЕСА_2 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , та членам його сім'ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано 16.01.2007 року державним нотаріусом Першої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори, Стигизим Е.К., після смерті ОСОБА_8 , успадкувала 1/3 його частину квартири.
Згідно витягу про право власності на нерухоме майно № 13785914 від 05.03.2007 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину /3-37/ від 16.01.2007 Першої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори на праві приватної спільної часткової власності є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до домової книги для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_2 , в даній квартирі з 08.01.2008 року зареєстрований відповідач ОСОБА_4 .
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 18.11.2024 року складеного головою правління ОСББ «Молодіжна-27» Ростецьким Б.Б. в квартирі АДРЕСА_1 , з січня 2009 року, зареєстрований ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ньому не проживає.
Як вбачається з паспорта російської федерації НОМЕР_1 виданого 23.01.2018 року код підрозділу 690-010 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.06.2011 року уклав шлюб з ОСОБА_9 , громадянкою рф, в ВЗАЦС адміністрації Удомельського району Тверської області актовий запис № 110 (що також підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 18.06.2011), та 01.12.2018 року зареєстрований за адресою місцепроживання: АДРЕСА_3 .
Свідоцтвом про встановлення батьківства серії НОМЕР_3 від 11.06.2011 року актовий запис № 260 виданим ВАЦС адміністрації Удомельського району Тверської області, ОСОБА_4 визнаний батьком дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та присвоєно дитині прізвище « ОСОБА_11 ».
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 11.06.2011 року актовий запис № 260 виданим ВЗАЦС адміністрації Удомельського району Тверської області ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_12 , батьком якого записано ОСОБА_4 .
Як вбачається з свідоцтва про постановку на облік фізичної особи в податковому органі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поставлений на облік у відповідності до Податкового кодексу рф з присвоєнням 19.01.2012 року ІПН 692002220908.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).
У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №454/2025/15-ц.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач по справі є родичом позивача, а саме сином.
Також актом від 18.11.2024 року складеним мешканцями будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_13 (кв. АДРЕСА_5 ), ОСОБА_14 (кв. АДРЕСА_6 ), ОСОБА_15 (кв. АДРЕСА_7 ), які є сусідами позивачки ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_8 ), підписи яких засвідчено головою правління ОСББ «Молодіжна - 27» Ростецьким Б.Б. підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 2009 року в квартирі АДРЕСА_8 не проживає.
Крім того, позивачкою надано документи, а саме: паспорт рф виданий на ім'я ОСОБА_4 , в якому зазначено укладення шлюбу з громадянкою рф, прописка на території рф, свідоцтва про визнання батьківства та народження сина на території рф, свідоцтва про постановку на облік ОСОБА_4 в податковому органі рф, які можуть бути вагомими підставами для визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, на що може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд погоджується з доводами позивачки про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивачкою доведено, що відповідач протягом тривалого часу в спірній квартирі не проживає, у 2011 році виїхав до рф, де створив сім'ю і офіційно зареєстрований за місцем проживання в АДРЕСА_3 з 01.12.2018 року, і з того часу на Україну не повертався, тобто спірним житлом не цікавився, що відповідно до частини другої статті 405 ЦК України свідчить про втрату відповідачем права користування цим житлом, тому припинення права користування відповідачем спірним житлом відповідає пропорційності втручання у право в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а саме, що відповідач тривалий час не проживає в спірній квартирі, не користується нею, не приймає ніякої участі в її утриманні, в проведенні поточних ремонтів, в оплаті комунальних послуг, що дає підстави вважати, що ОСОБА_4 не має наміру ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, що свідчить про втрату ним інтересу до такого жилого приміщення, суд доходить висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На стягненні судових витрат позивач не наполягає. Користуючись принципом диспозитивності, визначеним ч.1 ст.13 ЦПК України, суд не виходить за межі заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 65, 71, 72 ЖК України, ст.47 Конституції України, ст.ст.81, 141, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: 32312, Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: рф, Тверська область, Вишнєпольцький район, с. Белавіно, паспорт рф НОМЕР_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Л.М. Гладій