Справа №485/1278/24
Провадження № 1-кп/485/36/25
13 листопада 2025 року м. Снігурівка
Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ( в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадженні № 62024150010000204 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовозобов'язаного,
за ч.5 ст.407 КК України,
встановив:
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався у порядку, передбаченому законодавством України та діє по теперішній час.
Обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.01.2023 за № 7, був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 НЦ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 09.03.2023 № 61, ОСОБА_4 , який прибув з військової частини НОМЕР_4 , призначено на посаду номера обслуги 3 відділення морської піхоти 1 взводу морської піхоти 1 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти у військовому званні "матрос", зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення, справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно з п.1,3 ч.4 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проходячи військову службу, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.2,4,6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримутися вимог статутів Збройних Сил України.
Однак вищезазначених нормативно правових актів ОСОБА_4 не дотримав.
Так, у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 17.11.2023 №314 матрос ОСОБА_4 вибув у відпустку за сімейними обставинами та з інших поважних причин у АДРЕСА_1 строком на 8 (вісім) діб та 2 (дві) доби на дорогу з 17 по 26 листопада 2023 року.
Проте, 27.11.2023 о 08 год. 00 хв. матрос ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_3 , діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків з військової служби в умовах воєнного стану, не з'явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно перебував поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 20.05.2024.
20.05.2024 о 11 год. 00 хв., матрос ОСОБА_4 усвідомлюючи протиправність та помилковість своїх дій, добровільно прибув до Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, із щирим каяттям, та повідомив про себе, як про військовослужбовця, що ухиляється від проходження військової служби.
Своїми умисними діями, які виразились у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, військовослужбовець за мобілізацію ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав.
Захисник ОСОБА_5 у кінці судового розгляду повторно заявив клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК з підстав, передбачених ч. 5 ст. 401 КК, і просив закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
На переконання захисника, у справі стосовно ОСОБА_4 наявні всі підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК відповідно до ч. 5 ст. 401 КК.
Зокрема, захисник наголошує, що ОСОБА_4 під час дії воєнного стану вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК, добровільно повернувся до військової частини для подальшого проходження служби.
Обвинувачений клопотання захисника підтримав.
Прокурор заперечив проти клопотання захисника, мотивуючи відсутністю згоди командира військової частини на продовження проходження обвинуваченим військової служби.
Заслухавши думки учасників справи, дослідивши докази по справі, суд прийшов до такого.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі й повинні відповідати їй.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2024, справедливість це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Суд здійснює розгляд справи з дотриманням принципу справедливості, забезпечуючи об'єктивність, неупередженість та рівність сторін, а також захист прав і законних інтересів учасників провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КПК зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального процесу, серед яких - верховенство права.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
07 вересня 2024 року набув чинності Закон України від 20 серпня 2024 року № 3902-IX "Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану".
Указаним Законом, крім іншого, ст. 401 КК доповнено ч. 5 такого змісту: особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Також цим Законом унесено зміни до КПК, зокрема: абз. 2 ч. 2 ст. 286 та абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, відповідно до яких у разі наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 401 КК прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим, а в разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 401 КК, суд своєю ухвалою зобов'язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов'язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.
З наведеного вбачається, що ч. 5 ст. 401 КК передбачає як матеріальні умови звільнення особи від кримінальної відповідальності, так і процедурний порядок реалізації такого звільнення. Зокрема, питання щодо застосування цієї норми перебуває у взаємозв'язку з абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, який регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Отже, умови та процедура, визначені зазначеними нормами, у сукупності утворюють механізм звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності.
Відповідно до наказу № 153 від 01 червня 2024 року камандира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) ОСОБА_6 , матроса ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні камандира військової частини НОМЕР_3 вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків з самовільного залишення військової частини з 31 травня 2024 року, поновити його на військовій службі та зарахувати до списків особового складу військової частини (а.п.32).
Таким чином, з установлених судом обставин ОСОБА_4 01 червня 2024 року до того часу коли набув чинності Закон № 3902-IX, після самовільного залишення військової частини добровільно повернувся до місця тимчасової дислокації військової частини, був зарахований наказом командира № НОМЕР_5 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та продовжував проходити військову службу.
Такі дії ОСОБА_4 свідчать про реалізацію ним наміру добровільно повернутися на військову службу шляхом продовження її проходження, що за правовою природою відповідає змісту вимоги про добровільне звернення, передбаченої ч. 5 ст. 401 КК.
Щодо наявності письмової згоди командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби, то ні ч.5 ст.401, ні статті 286 та 287 КПК не містять вимог щодо конкретної форми письмової згоди командира на продовження проходження особою військової служби (лист, наказ чи розпорядження).
Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_4 після добровільного повернення до місця тимчасової дислокації військової частини наказом командира № 153 від 01 червня 2024 року був зарахований до списків особового складу військової частини, то цей наказ є належним письмовим підтвердженням згоди командира на проходження військової служби.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Отже, зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що встановлені судом умови - добровільне повернення ОСОБА_4 до військової частини і продовження проходження ним військової служби та наявність письмової згоди командира у вигляді наказу № 153, з урахуванням того, що ОСОБА_4 уперше під час воєнного стану притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, - дають підстави для його звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 5 ст. 401 КК.
Також встановлено, що на даний час ОСОБА_4 військову службу не проходить. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 12 лютого 2025 року ОСОБА_4 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 12 лютого 2025 року (а.п.44).
Разом з тим, відповідно до висновку Верховного Суду висловленого у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі №484/3679/23, стосовно процедурного порядку для реалізації звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, який регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, то вказані положення не є перешкодою до реалізації судом приписів ч. 5 ст. 401 КПК у їх взаємозв'язку із вимогами ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності.
Зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не вчиняв кримінальних правопорушень, передбачених статтями 407, 408 КК України, під час дії воєнного стану, добровільно висловив своє бажання продовжити проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 , до якої був зарахований за наказом командира даної військової частини, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України, та закриття кримінального провадження.
Керуючись ч. 5 ст. 401, ч. 5 ст. 407 КК України, ст. ст. 284-286, 372 КПК України, суд
постановив:
Клопотання захисника задовольнити.
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № № 62024150010000204 від 01 лютого 2024 року, - закрити, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Снігурівський районний суд Миколаївської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1