Справа № 2-550/2010
10 грудня 2010 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Пономаренко І.П.
при секретарі Некрасовій А.В.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Кравцова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» про захист прав споживача та про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, суд,-
Позивач звернувся з позовом до відповідача про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 06.08.2008 року між ним та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» було укладено договір кредиту № 6706804 (далі Договір кредиту), згідно умов якого банк надав позивачу кредит у сумі 15143,00 доларів США зі сплатою 7,77 відсотків річних, які згідно п.3.3 Договору кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту.
На забезпечення виконання боргових зобов»язань за Договором кредиту між позивачем та банком було укладено договір застави транспортного засобу № 6736963 від 06.08.2008 року, відповідно до умов якого він передав банку в заставу транспортний засіб «Хюндай-Акцент» 2008 року випуску.
Стверджує, що чинний ЦК України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання, а відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст.524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний Банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь - яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином стверджує, що єдиним законним способом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами а території України є гривня.
Вважає, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні відповідачем ст.2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім того, на день укладання вищевказаного кредитного договору іноземний курс валюти становив 1 долар США = 4,62 грн. та станом на 19.04.2010 року становить 1 долар США = 7,99 грн. Вважає, що існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв'язку з чим значно погіршився фінансовий стан позивача. Просить визнати договір кредиту № 6706804 та договір застави № 6736963 від 06.08.2008 року недійсними, а також стягнути на його користь судові витрати в сумі 120 грн.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на вищезазначені вимоги, а також суду пояснив, що він укладав договір в доларах США добровільно, тому, що в доларах було менше платити, з умовами договору був ознайомлений. Сплачує кредит та відсотки в гривнях відповідно до курсу долара США, при цьому безпосередньо готівкового долару не отримував та не передавав, а здійснював всі платежі лише в гривні. Тому просить суд позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на вищезазначене, а також суду пояснив, що позивачеві надали кредит не в доларах США, а перерахували кошти на рахунок автосалону, у якому було придбано авто безготівковим розрахунком у гривнях, тому у позивача не було наміру укладати договір в іноземній валюті. Вважає, що для надання кредиту в доларах США відповідач повинен мати індивідуальну ліцензію. Пояснив також, що вважає, що долар США не є платіжним засобом, а банк не має права видавати кредит у іноземній валюті, тому договір надання кредиту в іноземній валюті є незаконним. При цьому змінив позовні вимоги в усній формі, просив визнати договір недійсним тільки в частині нарахування та сплати відсотків в іноземній валюті.
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував посилаючись на те, що здійснюючи кредитування в іноземній валюті за зазначеним договором відповідач керувався нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року N 2121-III та іншими нормативно-правовими актами України. Зазначив, що Національний Банк України видав ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» банківську генеральну ліцензію № 8, дозвіл № 8-1 та додаток до дозволу № 8-1 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 1-4 частини другої та частини статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл № 8-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» з валютними цінностями. Таким чином вважає, що посилання позивача на необхідність отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції, відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є помилковим. На підставі вищевикладеного просив у позові відмовити у повному обсязі.
Представник третьої особи - Національний Банк України в судове засідання не з'явився, але надав суду пояснення, відповідно до яких просив суд розглянути справу за їх відсутності, а також проти позову заперечував посилаючись на те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті резидентам-позичальникам здійснюється на підставі генеральної ліцензії і письмового дозволу, та не потребує одержання індивідуальної ліцензії. Правовідносини, які виникають у зв'язку з погашенням позичальником основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, не можна розглядати ізольовано від надання кредиту позичальнику.
Суд вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Згідно ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний Банк України» і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
У відповідності до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.
Ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» також встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Згідно ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного Банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку в сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.
В судовому засіданні встановлено, що 06.08.2008 року між позивачем та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» було укладено договір кредиту № 6706804, згідно умов якого банк надав позивачеві кредит у сумі 15143,00 доларів США зі сплатою 7,77 відсотків річних, які згідно п.3.3 Договору кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту. Також додатком до зазначеного договору сторонами було узгоджено графік погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а.с.10-12, 13-14).
На забезпечення виконання боргових зобов»язань за Договором кредиту між позивачем та банком було укладено договір застави транспортного засобу № 6736963 від 06.08.2008 року, відповідно до умов якого позивач передав банку в заставу транспортний засіб «Хюндай-Акцент» 2008 року випуску (а.с.15-19).
В обґрунтування позовних вимог щодо визнання недійсними договорів позивач та його представник посилались на положення законодавства, за якими враховуються лише положення щодо виконання грошових зобов'язань у гривнях, і не враховуються інші положення законодавства, зокрема ч.3 ст.533 ЦК України, яка допускає можливість виконання зобов'язань у іноземній валюті, а також положень ст.99 Конституції України, якою встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Крім того, законодавчі акти, зокрема ст. 35 Закону України «Про Національний Банк України», Національний Банк України, хоча і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак й не містять заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що здійснюючи кредитування в іноземній валюті за кредитним договором № 6706804 від 06.08.2008 року ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» керувався нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III та іншими нормативно-правовими актами України з огляду на наступне.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-III: банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми; банківська ліцензія - документ, який видається Національним Банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
Згідно до п.3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-III на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном «кошти» відповідно до ст. 2 даного закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Частиною 1 ст.49 цього Закону передбачено, що розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
Також, згідно п.1 ч.2 ст.47 цього Закону, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.
Ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Таким чином, наявність у банку генеральної ліцензії надає йому право на здійснення валютних операцій, за винятком тих, які згідно із п.4 ст.5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного Банку України.
Згідно зі ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
П.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного Банку України від 30.05.2007 року № 200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за № 656/13923 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного Банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного Банку на здійснення валютних операцій.
У відповідності до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 17.07.2001 року № 275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за № 730/5921 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 за N 15-93.
Таким чином п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачено право ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в т.ч. надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, зокрема позивачу та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Вищевказане підтверджується також листом Національного Банку України від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612, який є чинним на момент розгляду справи.
Встановлено, що Національний Банк України видав ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» банківську ліцензію № 8 від 02 жовтня 2006 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
Невід'ємною частиною цієї ліцензії є дозвіл № 8-1 від 02.10.2006 року з додатком до дозволу № 8-1 від 02.10.2006 року, на право здійснювати банківські операції, визначені пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» з валютними цінностями.
Таким чином, посилання предстанивка позивача на необхідність отримання ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції, відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є необґрунтованими.
Відповідно до п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Встановлено, що на момент укладення кредитного договору № 6706804 від 06.08.2008 року та надання (одержання) кредиту законодавством України не було встановлено меж щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких зобов'язувало отримувати індивідуальні ліцензії на здійснення такої валютної операції.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Вищевикладене свідчить про відсутність підстав для отримання ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» індивідуальної ліцензії відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Зазначене підтверджується також листом Національного Банку України від 29.05.2001 року № 28-313/2178 та від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612.
Відповідно до п.г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.04 № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Відповідно до п.1.4 зазначеного Положення, ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», уповноважений банк - це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного Банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення кредитного договору № 6706804 від 06.08.2008 року та на час його виконання, ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» мав статус уповноваженого банку, мав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які дозволяли йому, при укладенні цього кредитного договору та його виконанні, використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції відповідно до п.г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Таким чином, при укладенні та виконанні кредитно-заставного договору № 6706804 від 06.08.2008 року не було порушено чинне законодавство, зокрема положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Цивільного Кодексу України, а твердження позивача та його представника щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав так чи інакше пов'язаних з тим, що валютою кредитування є долари США, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Також не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній валюті, оскільки Декрет КМУ від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не містить такої заборони.
Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці - гривні. Сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання повинно виконуватися в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, та вирішуючи вимоги позивача до відповідача, щодо визнання недійсним кредитного договору, а також окремих його пунктів, суд виходить з того, що за наслідком укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем, сторони взяли на себе певні зобов'язання, зокрема, відповідач взяв на себе зобов'язання надати позивачу кредит, а позивач - повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у порядку, розмірах, строки та валюті, встановлені умовами кредитного договору.
Однак під час розгляду даного спору у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт того, що воля позивача та відповідача була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які були передбачені кредитним договором, оскільки валюта кредиту не змінює в будь-якому випадку форму правочину та не створює інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, які встановлюються кредитним договором.
При цьому суд також враховує, що відповідач мав право на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, а також те, що вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом угоди.
Отже, виходячи з того, що при укладенні удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином, крім того, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, тому в позовних вимогах позивачеві слід відмовити.
Також суд не може прийняти до уваги зміни позовних вимог представника позивача, заявлені ним в усній формі під час розгляду справи по суті, оскільки вони порушують вимоги ч.2 ст.31 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 99 Конституції України, ст.ст.192, 202, 235, 524, 533, 1054 ЦК України, ст.44 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст.2, 47, 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.10, 11, 27, 31, 60, 88, 179, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» про захист прав споживача та про визнання кредитного договору та договору застави недійсними відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 8 (вісім) грн 50 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський міський суд в порядку, передбаченому ст.ст.294, 295 ЦПК України на протязі десяти днів з дня проголошення рішення.
Повне рішення суду складено 14 грудня 2010 року.
Головуючий: