Справа № 947/41487/25
Провадження № 1-кс/947/16889/25
13.11.2025 м.Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю адвоката ОСОБА_3 , старшого слідчого відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , процесуального керівника - начальника відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши матеріали справи за скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_3 на повідомлення про підозру від 28.08.2025 в рамках кримінального провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 ,
31.10.2025 до Київського районного суду м.Одеси скарга захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_3 на повідомлення про підозру від 28.08.2025 в рамках кримінального провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури
ОСОБА_10 скарзі адвокат ОСОБА_3 просить скасувати повідомлення про підозру від 28.08.2025 в рамках кримінального провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , наводячи певні мотиви.
В обґрунтування скарги адвокат ОСОБА_3 зазначив, що повідомлення про підозру ОСОБА_8 від 28.08.2025 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, необґрунтоване, відсутності достатні та об'єктивні докази для її оголошення, у тому числі доказів, які б формували склад злочину за даною статтею, а також внаслідок невідповідності повідомлення про підозру фактичним обставинам, що стали підставою для відкриття кримінального провадження.
Сторона захисту наполягає на тому, що відсутні фактичні дані, які вказують на наявність складу злочину за інкримінованою статтею й слідчий суддя в даному випадку повинен враховувати імперативну позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Ходорковський проти Росії», згідно з якою суддя повинен заснувати свої рішення тільки на доказах в юридичному сенсі.
Відповідно до ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено
обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Підозра, обвинувачення не
можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стороною обвинувачення не доведено наявність обґрунтованої підозри, а вся
позиція обвинувачення базується виключно на припущеннях та на змісті заяви "потерпілої" сторони про вчинення злочину. Сторона обвинувачення не досліджувала та не розглядала суті юридичних взаємовідносин, що трапилися між ОСОБА_11 та
заявниками у даному кримінальному провадженні, оскільки вони є виключно
господарськими, цивільними та регулюються відповідними нормами ЦПК та ЦК України.
Також важливим моментом являється факт, що ОСОБА_8 є офіційно зареєстрованою Фізичною особою-підприємцем та веде свою діяльність вже тривалий час спільно із колегою та партнером ОСОБА_12 . Дана підприємницька діяльність здійснюється ними через сайт, що функціонує по цей день.
Також підтвердженням цивільно-правових стосунків заявника підозрюваному у даному провадженні є постійні протоколи зустрічі вищезгаданих осіб, метою яких було виведення бізнесу із кризи.
Далі захисник наводить кваліфікуючи ознаки шахрайства. Зокрема, шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, кваліфікується за ч.5 ст.190 КК України.
Особливістю предмета шахрайства с те, що ним може бути як чуже майно так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо.
Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодіти майном аби придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний в тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважатися добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжки, а одержання права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсна угода (ст.ст. 51, 52, 54, 55 ЦК].
Способами вчинення шахрайства є обман і зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання прав на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний характер (умисне замовчування юридичне значимої інформації). У другому випадку для наявності шахрайства необхідні встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності передачі майна (права на майно] шахраєві, було причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодівав чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона ні сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством.
Змістом обману, як способу шахрайства, можуть бути різноманітні обставини стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), з тому числі конклюдентних.
Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.
До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують в об'єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг.
Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винним використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомств, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати як отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу) укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути.
Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом корисливим мотивом.
Далі захисник у скарзі наводить, що аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак статті, що інкримінована ОСОБА_8 , свідчить про відсутність складу злочину за вказаною статтею.
Зокрема, передача коштів між фігурантами кримінального провадження мала виключно цивільно-правовий характер. Гроші були надані для розвитку бізнесу - запуску та розкрутки магазину косметики - тобто, як інвестиція в господарську діяльність. Між сторонами фактично існували цивільні відносини, що підтверджується добровільністю передачі коштів, усвідомленістю ризиків ведення підприємницької діяльності та наявністю домовленостей щодо їх використання. Підозрюваним жодного разу не заперечувався факт передачі йому коштів. Заявник у даному кримінальному провадженні регулярно отримував дохід від вищевикладених інвестицій, що підтверджує цивільно-правовий характер даних взаємовідносин. Більше того, заявник у даному кримінальному провадженні жодного разу офіційно не звертався із письмовою вимогою про повернення грошових коштів до ОСОБА_8 . Потерпілому було відомо про кризовий стан речей у даному бізнесі, оскільки ними спільно приймалися різного роду програми про ведення бізнесу та регулярно отримувалися девіденти, що підтверджується протоколом допиту ОСОБА_13 , протоколом допиту ОСОБА_8 .
Ключовим елементом шахрайства є попередній злочинний умисел на заволодіння майном шляхом обману чи зловживання довірою. Жодних доказів існування такого умислу не наведено. Підозрюваний не приховував мету отримання коштів, не вводив інвестора в оману, кошти були використані на реальну господарську діяльність, що повністю виключає ознаки обману чи фіктивності угоди. Сам факт економічних втрат чи невдалого бізнесу не є і не може бути доказом шахрайства.
Судова практика також неодноразово підтверджує, що невиконання або неналежне виконання зобов'язань у договірних чи інвестиційним правовідносинах є предметом цивільно-правового врегулювання, а не кримінального переслідування.
Якщо інвестор вважає, що його права порушено, він має право звертатися до суду з цивільним позовом, а не ініціювати кримінальні провадження з метою тиску на підприємця. Кримінально-правові норми не можуть підміняти собою механізм вирішення господарських спорів.
Той факт, що бізнес зазнав збитків, не свідчить про намір заволодіти коштами, оскільки господарська діяльність за своєю природою пов'язана з ризиком, що загальновідомим і зрозумілим будь-якій особі, яка добровільно інвестує кошти.
Відсутність результату або прибутку - це економічний ризик, а не ознака злочину.
На підставі наведеного вище, з метою запобігання порушення права ОСОБА_8 на справедливий суд, задля утвердження принцип законності під час досудового розслідування кримінального провадження, та недопущення безпідставного обмеження прав та свобод ОСОБА_8 , адвокат ОСОБА_3 просить скасувати повідомлення про підозру від 28.08.2025 в рамках кримінального провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_14 .
Захисник підозрюваного ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_3 , приймаючи участь в судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в скарзі, просив скаргу задовольнити і скасувати повідомлення про підозру.
Слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги сторони захисту, зазначив про обґрунтованість та законність повідомленої ОСОБА_8 підозри.
На переконання слідчого повідомлення про підозру здійснено за наявності достатніх доказів, які давали можливість дійти до переконання в тому, що ОСОБА_8 причетний до вчинення кримінального правопорушення за обставин, зазначених у повідомленні про підозру. Про підозру ОСОБА_8 повідомлено з дотриманням порядку, встановленого КПК України.
Крім того, слідчий пояснив, що досудове розслідування триває.
Крім того слідчим були надані матеріали кримінального провадження для дослідження в судовому засіданні, копії яких долучені до матеріалів справи за скаргою.
Процесуальний керівник - начальник відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_15 у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги сторони захисту. Наполягав на обґрунтованості та законності повідомленої ОСОБА_8 підозри.
На думку прокурора повідомлення про підозру здійснено за наявності достатніх доказів, які давали можливість дійти до переконання в тому, що ОСОБА_8 причетний до вчинення кримінального правопорушення за обставин, зазначених у повідомленні про підозру. Про підозру ОСОБА_8 повідомлено з дотриманням порядку, встановленого КПК України, а досудове розслідування триває.
Представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , приймаючи участь в судовому засіданні, також заперечив проти задоволення карги сторони захисту, навівши письмові доводи цього.
На обґрунтування своєї позиції адвокат ОСОБА_7 у запереченнях зазначив, що повідомлення на підозру від 28.08.2025 у кримінальному проваджені є таким, що складено та вручене ОСОБА_8 із додержанням вимог КПК України, за наявності достатніх підстав та доказів.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо.
Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті ) так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
Таким чином, повідомлення про підозру на підставі пункту 3 частини 1 статті КПК передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)».
У цьому контексті необхідно з'ясувати яким є рівень цього стандарту саме з метою повідомлення особі про підозру.
Рівень обґрунтованості, доведеності підозри (обвинувачення) має корелювати зі ступенем обмеження права в свобод підозрюваного, що випливають із прийняття відповідного процесуального рішенням, чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. При цьому стандарти доказування (переконання) поступово зростають: перебігом ефективного розслідування та потребують більш глибокого обґрунтування, ще повною мірою узгоджується із об'єктивним розширенням можливостей стороні обвинувачення в цьому напрямку.
Таким чином, рівень такого стандарту доказування і відповідно його перевірки слідчим суддею залежить від рівня обмеження прав, свобод та інтересів людини внаслідок повідомленням її про підозру та терміну здійснення ефективного розслідування.
У разі, коли повідомлення про підозру спричинює лише виникнення обов'язків підозрюваного, які передбачені пунктами 1 та 3 частини 7 статті 42 КПК та не тягне для нього інших обмежень, то і наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення повинна досягати мінімального рівня відповідного стандарту доказування (переконання), необхідного для виправдання зазначеного вище втручання в права, свободи і законні інтереси людини.
Крім того, з моменту повідомлення особі про підозру, вона набуває статус підозрюваного. Оскільки обсяг процесуальних прав підозрюваного (стаття 42 КПК) значне більший, ніжу особи, якій таке повідомлення ще не вручене (хоча фактичні обставини можуть свідчити про подібну перспективу), вона набуває можливостей активно себе захищати, відстоювати свою позицію в кримінальному провадженні, з моментом повідомлення особі пре підозру фактично пов'язується початок реалізації принципу змагальності в кримінальному) процесі.
Саме у зв'язку із зазначеним вище п.3 ч.1 ст.276 КПК закріплює обов'язок, а не право здійснити повідомлення про підозру. Адже неповідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення при наявності достатніх доказів для цього тягне порушення таких загальних засад кримінального провадження, як забезпечення права на захист та змагальність сторін.
Із урахуванням цього, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для мети повідомлення особі про підозру є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», адже останній згідно до п.1 ч.3 ст.132 КПК використовується для обґрунтування необхідності значно серйознішого обмеження прав, свобод і законних інтересів людини через, зокрема, застосування заходів забезпечення кримінального провадження та не зумовлює наділення підозрюваного додатковими правами.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві.
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частини 5 етапі 9 КПК).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі Fox. Campbell and Hartley v. the United Kingdom від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86)) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йойкало протії України» (заява № 42310/04)).
Враховуючи, що стандарт «достатніх підстав (доказів)» є нижчим ніж стандарт «обґрунтована підозра», можливо зробити висновок, що для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Слід враховувати, що відповідно до пунктів 4, 5 ч.5 ст.214 КПК до ЄРДР вносяться короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела, а також попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Поняття «попередня правова кваліфікація» свідчить про те, що кваліфікація не є статичною, це динамічний процес, який у цьому аспекті розпочинається з правової кваліфікації, яка є саме попередньою і яка, зокрема, у ході ефективного досудового розслідування може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. Так, на початку досудового розслідування наявний лише обмежений обсяг відомостей про події. У ході досудового розслідування кількість, обсяг та якість виявлених відомостей збільшуються, і на момент завершення досудового розслідування справи відповідний суб'єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними й достатніми даними про скоєне діяння (поведінку).
Раніше повідомлена підозра може бути змінена шляхом внесення корективів як у фактичну сторону розслідуваного кримінального правопорушення, так і в юридичну оцінку вчиненого та виражатися, у тому числі через уточнення або зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення, зокрема, через уточнення форми діяння, передбаченого ст.190 КК України.
Далі представник потерпілого зазначає, що врученню повідомлення про підозру передувало проведения значної кількості слідчих (розшукових) дій.
Зокрема, у кримінальному провадженні відбувались допити потерпілих, здійснені негласні слідчі розшукові дії, проведено аудіо-, відеоконтроль особи відносно громадянина ОСОБА_16 , та ОСОБА_8
07.05.2025 11:24 годин за адресою м.Київ, вул.Кільцева дорога 110 А, під час зустрічі між ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 відбулась розмова, в ході якої ОСОБА_8 в досить однозначних висловлюваннях підтвердив ОСОБА_6 та ОСОБА_17 факт отримання від них грошових коштів одразу з наміром на їх витрачання не на закупівлю товару та розвиток спільного бізнесу, а на власні потреби, в тому числі, покупку земельних ділянок в Київський області, погашення боргових зобов'язань перед іншими особами.
На думку адвоката, ОСОБА_8 підтвердив загальний обсяг коштів якими він заволодів шахрайським шляхом від потерпілих користуючись їхньою довірою, який складає 700000 доларів США.
Також він розповів про обставини введення потерпілих в оману, а саме як він, отримуючи від них певну суму її частину витрачав на закупівлю товару, щоб не виникли питання, а іншу частини привласнював. Наприклад, отримавши 50 тисяч доларів США, він на 20 тисяч доларів США закуповував товар, а 30 направляв на власні потреби.
14.05.2025 10:53 годин за адресою м.Київ, вул.Кільцева дорога 110 А, під час зустрічі між ОСОБА_16 та ОСОБА_6 . ОСОБА_16 фактично підтвердив деякі деталі ведення бізнесу разом з ОСОБА_8 , що підтверджувало шахрайський характер його дій відносно потерпілих.
Таким чином, на думку адвоката ОСОБА_7 , результатами НСРД недвозначно підтверджується наявністю усіх складових складу злочину за ч.5 ст.190 КК України в діях підозрюваного ОСОБА_8 , що є достатньою підставою для вручення відповідного повідомлення про підозру та продовження здійснення досудового розслідування з метою можливого уточненні остаточного формулювання підозри та прийняття процесуальних рішень у провадженні.
В завершення представник потерпілого зазначив, що під час складання та врученя оскаржуваного повідомлення про підозру будь-яких порушеннь вимог КПК України слідчий і прокурор не допустили.
Вивчивши доводи скарги, вислухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, який виключає розголошення таємниці слідства, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Згідно п.10 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Слідчим суддею встановлено, що станом на момент розгляду скарги кримінальне провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, не закрито, обвинувальний акт до суду не направлявся, тобто, досудове розслідування триває.
Аналіз положень п.10 ч.1 ст.303 КПК України дає підстави вважати, що в ході розгляду скарги на повідомлення про підозру підлягають з'ясуванню дотримання під час повідомлення про підозру Глави 22 КПК України.
Слідчим суддею встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №120251600000000385 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.190 КК України.
В межах вказаного кримінального провадження 28.08.2025 складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , повідомлення про підозру, яка в подальшому, 28.08.2025 вручено під розписку підозрюваному та його захиснику.
Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частинами 1, 2 ст.22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.26 КПК України).
Процесуальна процедура повідомлення про підозру регулюється положеннями глави 22 КПК України: порядок повідомлення про підозру передбачено ст.278, випадки повідомлення про підозру передбачені ст.276, зміст повідомлення про підозру ст.277 вказаного закону.
Отже підставою оскарження вказаного процесуального рішення є недотримання або порушення вище вказаних процесуальних норм.
Так, відповідно до положень ст.276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов'язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов'язані детально роз'яснити кожне із зазначених прав.
Згідно із ст.277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст.278 КПК України). У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор (ст.279 КПК України).
В тому разі, якщо підставою скасування повідомлення про підозру є порушення вказаних процесуальних норм, то можна зробити висновок про недійсність повідомлення про підозру з моменту його (повідомлення) здійснення.
Оскаржуване стороною захисту повідомлення про підозру по формі і за змістом відповідає ч.1 ст.277 КПК України, зокрема, повідомлення про підозру містить обов'язкові відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підписи слідчого, прокурора.
Повідомлення про підозру складено, підписано і затверджено належними суб'єктами.
Повідомлення про підозру було вручено підозрюваному і його захиснику в день складання повідомлення про підозру - 28.08.2025.
Разом з тим, слідчим суддею встановлено що у слідчого і прокурора не було наявності достатніх доказів для повідомлення особі підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
В цій частині доводи захисника є слушними і такими, що заслуговують на увагу. Тому названі захисником доводи (у т.ч. наявність між сторонами цивільно-правових відносин) кладуться в основу рішення слідчого судді про необхідність скасування оскаржуваного процесуального рішення.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед прокурором у певний момент досудового розслідування кримінального провадження.
Дотримання належної правової процедури здійснення повідомлення про підозру має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
Щодо обґрунтованості повідомлення про підозру слідчий суддя, виходячи із загальних засад кримінального провадження, закріплених у ст.7 КПК України, вважає, що предметом судового контролю слідчим суддею під час розгляду скарги на повідомлення про підозру є: обґрунтованість підозри, оскільки перевірка слідчим суддею саме обґрунтованості підозри є бар'єром для необґрунтованого кримінального переслідування і засобом належної реалізації загальних завдань кримінального провадження щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура; форма і зміст документу повідомлення про підозру, а також порядок повідомлення про підозру (наявність повноважень у особи, яка здійснила таке повідомлення, тощо).
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також, чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Крім того, при вирішенні питання про обґрунтованість слід виходити з тих міркувань, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідчий суддя (суд), оцінюючи докази на предмет наявності обґрунтованої підозри, повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення.
За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин».
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, в якому суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Крім того, у справі "K.F. проти Німеччини" "обґрунтована підозра" передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
У рішенні від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи (рішення від 30.08.1990 р. у справі «Fox, Campbell and Hartly проти Сполученого Королівства»). Обґрунтованість підозри не може встановлюватися in abstracto або ґрунтуватися на суб'єктивних припущеннях, а має підкріплюватися у кримінальному провадженні конкретними доказами. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Слідчий суддя в жодному випадку не повинен встановлювати причетність особи поза розумним сумнівом, втім, обґрунтована підозра має підтверджуватися конкретними фактами та обставинами, що можуть переконати об'єктивного спостерігача, тобто не професіонала у сфері права, в існуванні зв'язку між діями особи та подією. Такі фактичні обставини повинні бути чіткими та зрозумілими і знайти своє відображення у відповідному рішенні компетентного органу.
Отже обґрунтованість підозри містить у собі два аспекти, перший стосується питання права: підозра має стосуватися правопорушення, передбаченого законом, другий стосується питання факту: мають бути доведені обставини, які за розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до певного кримінального правопорушення.
Згідно оскаржуваного повідомлення про підозру від 28.08.2025 року стосовно ОСОБА_8 останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживанням довірою (шахрайство), вчиненого в умовах воєнного стану та в особливо великих розмірах.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.190 КК України, з суб'єктивної сторони характеризується прямим умислом. В повідомленні про підозру вказано про те, що ОСОБА_8 заволодів майном ОСОБА_6 та ОСОБА_17 шляхом зловживанням довірою, та мав умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживанням довірою.
Однак, з досліджених матеріалів кримінального провадження вбачається, що обґрунтованість повідомлення про підозру та наявність в діях підозрюваного ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, не доведена, оскільки передача коштів мала виключно цивільно-правовий характер.
Ключовим елементом шахрайства є попередній злочинний умисел на заволодіння майном шляхом обману чи зловживання довірою. Жодних доказів існування такого умислу не наведено.
Підозрюваний не приховував мету отримати коштів, не вводив інвестора в оману, кошти були використані на реальну господарську діяльність, що повністю виключає ознаки обману чи фіктивності угоди. Сам факт економічних втрат чи невдалого бізнесу не є і не може бути доказом шахрайства.
Гроші, були надані ОСОБА_8 для розвитку бізнесу - запуску та розкрутки магазину косметики - тобто як інвестиція в господарську діяльність. Між сторонами фактично існували цивільні відносини, що підтверджується добровільністю передачі коштів, усвідомленістю ризиків ведення підприємницької діяльності та наявністю домовленостей щодо їх використання.
ОСОБА_8 не заперечує факту передачі йому коштів, а також складання ним розписки про отримання грошей, як гарантії їх повернення.
Потерпілий у даному кримінальному провадженні отримував дохід від вищевикладених інвестицій, що підтверджує цивільно-правовий характер даних взаємовідносин.
Більше того заявник у даному кримінальному провадженні жодного разу офіційно не звертався із письмовою вимогою про повернення грошових коштів до ОСОБА_8 .
Потерпілому було відомо про кризовий стан речей у даному бізнесі, оскільки ними спільно приймалися різного роду програми про ведення бізнесу та регулярно отримувалися девіденти ОСОБА_18 , вищевикладене підтверджується протоколом допиту ОСОБА_13 , протоколом допиту ОСОБА_8 , протоколами допиту батьків підозрюваного.
Невиконання або неналежне виконання зобов'язань у договірних чи інвестиційним правовідносинах є предметом цивільно-правового врегулювання, а не кримінального переслідування.
Якщо інвестор вважає, що його права порушено, він має право звертатися до суду з цивільним позовом, а не ініціювати кримінальні провадження з метою тиску на підприємця.
Кримінально-правові норми не можуть підміняти собою механізм вирішення господарських спорів.
Той факт, що бізнес зазнав збитків, не свідчить про намір ОСОБА_8 заволодіти коштами, оскільки господарська діяльність за своєю природою пов'язана з ризиком, що загальновідомим і зрозумілим будь-якій особі, яка добровільно інвестує кошти. Відсутність результату або прибутку - це економічний ризик, а не ознака злочину.
Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадженій була застосована належна правова процедура.
Згідно ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь «Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом див. в Рішенні Конституційного Суду №12-рп/2011 від 20.10.2011р.» У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Положення ч.2 ст.8 КПК України зобов'язують суди, прокуратуру, органи досудового розслідування під час здійснення кримінального провадження застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі Суд), який діє на основі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), що стала частиною національного законодавства.
Принцип верховенства права передбачає, що особа повинна бути захищена від свавілля суб'єктів владних повноважень, тобто втручання суб'єктів владних повноважень має бути піддано ефективному судовому контролю.
Ст.13 Конвенції встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положення кримінально-процесуального законодавства не містять визначенні
змісту поняття «підозра», проте системний аналіз змісту норм КПК України свідчити, що підозра с складовим елементом процедури притягнення до кримінальна
відповідальності, оскільки саме з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення розпочинається кримінальне переслідування такої особи (п.14 ч.1 ст.3 КПК України). Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.5 ст.9 КПК України).
Так згідно з практикою ЄСПЛ «підозра» є частиною більш широкого поняття
«обвинувачення», яке відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України являє собою
твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України
про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод зі
тлумаченням ЄСПЛ вміщено концепцію терміну «кримінальне обвинувачення», які
характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером (справа
«Девеєр проти Бельгії», рішення від 27.02.1980р., скарга №6903/75). У справі «Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини» (рішення від 15.07.1982р, скарга
№8130/78) ЄСПЛ констатував, що кримінальне обвинувачення може бути визначені
як «офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона
підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення». Розвиваючи зазначену
концепцію ЄСПЛ у справі «Фоті та інші проти Італії» (рішення від 10.12.1982р.) навів ширше витлумачення цього визначення, включивши до нього також «інші підстави, що підтверджують це звинувачення, і які можуть спричинити серйозні наслідки, що можуть ускладнити становище підозрюваного». Комісія та Суд визнали, що такими підставами, які можуть спричинити серйозні наслідки, можуть бути видача ордеру на арешт, обшук приміщення чи особистий обшук.
З огляду на вищезазначене, підозра с певним етапом обвинувачення, оскільки під час підозри висувається припущення про можливе скоєння особою кримінального правопорушення, а відтак має відповідати загальним вимогам, які характеризують
зміст обвинувачення. Враховуючи, що підозра є припущенням про вчинення
конкретною особою кримінального правопорушення, то існування підозри нерозривно пов'язане із наявністю підозрюваного.
З огляду на те, що поняття "обґрунтована підозра" не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", слідчим суддям слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справ "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якої "термін обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проте Сполученою Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п. 55, Serifs А, N 300-А). Однак вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не ложе бути жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі "Чоботарі проти Молдови", № 35615/06, н. 48, від 13 листопада 2007 року
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваною певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечиш засуджені але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування бо висунення звинувачення.
Таких доказів стороною обвинувачення не надано.
В цій частині доводи представника потерпілого про те, що матеріали НСРД підтверджують обґрунтованість підозри, спростовуються, оскільки позиція даного учасника кримінального провадження ґрунтується виключно на інтересах потерпілого, окремі фрази розмови між фігурантами кримінального провадження сприймаються цією стороною суб'єктивно і тлумачаться у вигідному для неї ракурсі.
За таких обставин, з метою досягнення балансу інтересів партнерів по бізнесу, забезпечення права на справедливий суд, задля дотримання принципу законності під час досудового розслідування кримінального провадження, та недопущення безпідставного обмеження прав учасників кримінального провадження, необхідно скасувати повідомлення про підозру від 28.08.2025 в рамках кримінального провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_14 .
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.111, 112, 277-278, 303, 305-307, 309, 371, 372 КПК України, слідчий суддя, -
Задовольнити скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_3 на повідомлення про підозру від 28.08.2025 в рамках кримінального провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_14 .
Скасувати повідомлення про підозру від 28.08.2025 в рамках кримінального провадження №12025160000000358 від 16.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, складеного і підписаного старшим слідчим відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , погодженого процесуальним керівником - начальником відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_14 .
Зобов'язати прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12025160000000358 від 16.04.2025, виключити з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань інформацію про повідомлення про підозру від 28.08.2025 ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м.Одеси протягом п'яти діб з дня отримання копії судового рішення.
Учаснику судового засідання, який не був присутнім у судовому засіданні копію ухвали направити не пізніше наступного дня після її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1