Справа № 947/30768/25
Провадження № 2/947/5309/25
13.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
представника позивача адвоката Гузя Г.В.
представника відповідача Славинського А.Ю.
розглянувши за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про звільнення нерухомого майна з під арешту -
До Київського районного суду м. Одеси, шляхом формування в системі «Електронний суд» 18.08.2025, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської міської ради про звільнення квартири АДРЕСА_1 з під арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 1998 року в якості забезпечення позову за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та розподілу спільного майна , яка зареєстрована Першою державною нотаріальною конторою м. Одеси, реєстраційний номер обтяження від 10 листопада 2008 року № 816792151223644.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що після смерті ОСОБА_3 , позивач як єдиний спадкоємець звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але під час з'ясування спадкової маси нотаріусом було встановлене зазначене обтяження нерухомого майна яке є спадковим майном , при звернення до суду було встановлено що вказана справа не збереглась у звязку із спливом часу тому подати заяву про скасування арешту в рамках судового провадження не можливо, забезпечення позову було здійснено за заявою самої ОСОБА_4 тому в якості відповідача позивач не може визначить себе, а враховуючи що у відповідності до вимог ст. 1277 Цивільного Кодексу України територіальна громада може мати інтерес до спадщини у випадку якщо вона не буде прийнята спадкоємцями саме Одеська міська рада визначена відповідачем.
У судовому засіданні представник позивачки підтримав заявлені вимоги та пояснив що іншого способу захисту прав позивачці не існує.
Представник Одеської міської ради заперечував проти задоволення позовних вимог саме до Одеської міської ради, так як вважає що Одеська міська рада є неналежним відповідачем а задоволення позову може привести до необґрунтованого виникнення обов'язків відповідача по оплаті судових витрат.
Як встановлено судом ОСОБА_5 з 09 липня 1994 року знаходилася у шлюбі з ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у звязку із чим відкрилась спадщина у вигляді частині квартири АДРЕСА_1 ( квартира є спільним майном подружжя).
При зверненні до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини стало відомо , що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 1998 року (суддя Губа Є.І.) на квартиру накладений арешт. Виконання ухвали було покладено на Першу державну нотаріальну контору м. Одеси, якою арешт зареєстровано 10 листопада 2008 року, реєстраційний номер обтяження 8167921.
Одеським державним нотаріальним архівом надана копія ухвали від 26 серпня 1998 року, на підставі якої накладений арешт на квартиру. За змістом ухвали вбачається що арешт накладено по цивільної справі , номера якої не зазначено, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та розділу спільного майна. Позивач стверджує що дійсно подавала такий позов але його так і не було розглянуто.
Згідно відповіді Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2025 року №817, перевіркою алфавітних покажчиків за 1998 рік встановлено, що справа, учасником якої були - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в архіві суду не знайдено.
Як учасник справи ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, однак, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року у справі №947/29344/25, клопотання ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про розірвання шлюбу та поділ майна повернуто заявникові у звязку із неможливістю без номеру справи та повних даних учасників справи встановити наявність такої справи на розгляді суду а також факт того що заявник є тою самою позивачкою по вказаній справі та роз'яснено заявникові, що вона не позбавлена права пред'явити відповідний позов про звільнення майна з-під арешту.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Згідно вимог Цивільного процесуального кодексу України (затвердженого 18.07.1963 року) , на момент винесення ухвали про забезпечення позову від 26 серпня 1998 року, містив наступні підстави для забезпечення позову.
Суд чи суддя на просьбу осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення суду ( стаття 149 ).
Статтею 155 визначалось, що ухвала про забезпечення позову може бути скасована судом, який розглядає справу.
Питання про скасування забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розглядові питання про скасування забезпечення позову.
Якщо в позові буде відмовлено, вжиті заходи по забезпеченню позову зберігаються до набрання рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з постановленням рішення або після цього постановити ухвалу про скасування забезпечення позову.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону 9 ч.2 ст. 5 ЦПК України).
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини ( ч.10 ст. 10 ЦПК України).
У даному випадку при розгляді вимог виникає питання можливості скасування арешту у спосіб не врегульований законом ( відсутність можливості скасування у порядку судового провадження та відсутність виконавчого провадження) а також питання належності відповідача.
Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).
Згідно п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
У даному випадку, боржника ( ОСОБА_3 ) немає, оскільки останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Єдиним спадкоємцем після його смерті є ОСОБА_1 , оскільки тільки вона звернулася із заявою про прийняття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року по справі № 641/683/23 (провадження № 61-15387св23) зазначено, що: «задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеним факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком понад п'ять років, у період з 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до дня його смерті. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з недоведеності заявником своїх вимог. Разом із цим суд не врахував, що факт оскарження рішення місцевого суду заінтересованою особою - Харківською міською радою, доводи її апеляційної скарги, свідчить про існування спору про право. Пославшись на те, що від часу відкриття спадщини ще не минув рік, а тому Харківська міська рада не може порушувати питання про визнання спадщини відумерлою, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні скарги по суті заявлених вимог не звернувши уваги на те, що з моменту відкриття спадщини відповідно до статті 1277 ЦК України Харківська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна. Ураховуючи наведене, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з матеріалів справи встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження».
У даної справі також з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 відповідно до ст.1277 ЦК України Одеська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна, оскільки через рік після відкриття спадщини може порушувати питання про визнання спадщини відумерлою.
При розгляді даної справи суд також враховує що наявність протягом тривалого часу (27 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій стягувача, та і взагалі за відсутності будь-яких відомостей стосовно наявного рішення про вирішення спору для забезпечення якого було накладено арешт, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Таким чином суд приходить до висновку що обраний позивачем спосіб захисту порушеного право у вигляді скасування арешту майна , накладеного ухвалою суду у порядку забезпечення позову , шляхом позовних вимог до Одеської міської ради , є ефективним способом захистити права власника ( спадкоємця) щодо порушення його прав із визначенням єдиного можливого відповідача у даної категорії способу захисту.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання6 АДРЕСА_2 ) до Одеської міської ради ( код ЄДРПОУ 26597691, місцезнаходження: м. Одеса, площа Біржова, буд. 1) про звільнення нерухомого майна з під арешту.
Зняти арешт на квартиру АДРЕСА_1 з під арешту, накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 1998 року в якості забезпечення позову за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та розподілу спільного майна , яка зареєстрована Першою державною нотаріальною конторою м. Одеси, реєстраційний номер обтяження від 10 листопада 2008 року № 816792151223644.
Повний текст рішення складено 13.11.2025.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. О. Луняченко