Справа № 303/3805/25
2/303/1319/25
13 листопада 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Мукачево в порядку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Позов обґрунтовано тим, що 12.08.2021 року близько 19 год. 30 хв. на автодорозі М-06 сполученням «Київ-Чоп» біля с. Кольчино Мукачівського району Закарпатської області (769 км.) ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_1 , під час здійснення маневру обгону автомобіля марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки «DАF», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , та в подальшому допустив зіткнення з автомобілем марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений, зокрема, транспортний засіб марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 . Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2022 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На дату вчинення вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_1 , був забезпечений чинним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ПрАТ СК «ПЗУ Україна». Так, враховуючи наявність договору страхування, ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування проте отримав відмову у виплаті з підстав пропуску строку звернення до страхової компанії. У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернувся до суду та рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2023 року його позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 38101,09 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Разом з тим, суд відмовив в частині позову до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» з підстав пропуску строку звернення із заявою про страхове відшкодування.
Таким чином ОСОБА_1 вважає, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди йому завдано матеріальної шкоди в розмірі 165501,09 грн., частину з яких, а саме 38101,09 грн., вже стягнуто з винуватця дорожньо-транспортної пригоди відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2023 року, а тому решта, а саме 127400,09 грн., не зважаючи на те, що він втратив право на відшкодування від страховика, має бути стягнуто винуватця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 .
Відтак ОСОБА_1 , із посиланням на практику Верховного Суду, вважає, що в будь-якому випадку він має право на відшкодування завданої дорожньо-транспортною пригодою шкоди саме винуватцем дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 127400,09 грн. Також просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
Ухвалою суду від 26.05.2025 року позов залишено без руху у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України.
04.06.2025 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позову (сформована в системі «Електронний суд» 03.06.2025 року), так представником позивача на виконання ухвали про залишення позову без руху було усунуто недоліки позову.
Ухвалою суду від 10.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 09.07.2025 року, відкладено на 10.09.2025 року та на 02.10.2025 року.
Ухвалою суду від 02.10.2025 року підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті. Судове засідання призначено на 13.11.2025 року.
22.06.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» з розміром відповідальності 130000,00 грн. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, стягнуто 38101,09 грн. Решта суми, а саме 127400,09 грн., є в межах ліміту страхового відшкодування, а тому покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах розміру страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Додатково представник відповідача вказує на те, що звіт, яким позивач підтверджує розмір заподіяної шкоди, не відповідає вимогам законодавства. Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі в якій також просить позов задовольнити у повному обсязі з наведених в ньому підстав.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи без її участі в якій також просить в задоволенні позову відмовити із зазначених у відзиві на позовну заяву підстав.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 12.08.2021 року близько 19 год. 30 хв. на автодорозі М-06 сполученням «Київ-Чоп» біля с. Кольчино Мукачівського району Закарпатської області (769 км. +120 м) ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_1 , під час здійснення маневру обгону автомобіля марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки «DАF», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , та в подальшому допустив зіткнення з автомобілем марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений, зокрема, транспортний засіб марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 .
Постановою від 22.04.2022 року кримінальне провадження за фактом цієї дорожньо-транспортної пригоди закрито у зв'язку відсутністю складу кримінального правопорушення.
Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2022 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. При цьому суд встановив, що ОСОБА_2 12.08.2021 року близько 19 год. 30 хв. на автодорозі М-06 сполученням «Київ-Чоп» (769 км), керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_1 , під час здійснення маневру обгону автомобіля марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки «DАF», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , та в подальшому допустив зіткнення з автомобілем марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений, зокрема, транспортний засіб марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно з полісом від 31.03.2021 року № ЕР.203389706 з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб, у розмірі 130000,00 грн., франшиза 2600,00 грн.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, яка визначає підстави звільнення від доказування, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
З огляду на це та відповідно до положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2021 року, згідно з засадами інституту доказування у цивільному судочинстві.
Таким чином, наявність вини в діях ОСОБА_2 у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 21.07.2021 року, додатковому доказуванню не підлягає. Встановлені обставини також не оспорюються і сторонами.
Згідно з наданим позивачем звітом № 36.23 про оцінку розміру матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу (КТЗ), ринкова вартість автомобіля марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , до пошкодження становила 182001,10 грн., вартість відновлюваного ремонту - 526863,40 грн. (з урахуванням ПДВ 20%).
З огляду на те, що вартість відновлюваного ремонту вказаного КТЗ перевищує його ринкову вартість величина розміру матеріального збитку визначена оцінювачем такою, що дорівнює ринковій вартості цього КТЗ на момент пошкодження, тобто 182001,10 грн. Вартість його утилізації становить 16500,01 грн.
Сторона позивача вважає, що розмір заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоди становить 165501,09 грн. (182001,10 грн. - 16500,01 грн.). При цьому, заявляючи позов, вважають, що саме ОСОБА_2 , як винуватець дорожньо-транспортної пригоди, має відшкодувати завдану шкоду.
Крім того, судом також встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2023 року (справа № 303/6072/23) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» було задоволено частково. На час розгляду цієї справи судове рішення набрало законної сили. Зі змісту цього судового рішення встановлено, що ОСОБА_1 просив суд стягнути на відшкодування завданих збитків з ОСОБА_2 40001,09 грн. та з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», як страховика винуватця дорожньо-транспортної пригоди, 130000,00 грн. Суд, розглядаючи цей спір, зробив висновок про відсутність підстав для стягнення з ПрАТ СК «ПЗУ Україна» 130000,00 грн. страхового відшкодування у зв'язку з пропуском строку звернення із заявою про страхове відшкодування. При цьому суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 38101,09 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, як різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, ключовим питанням в цьому спорі, на яке суд має дати відповідь, є те, чи можливим є відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в межах суми страхового відшкодування.
Суд нагадує, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно з полісом від 31.03.2021 року № ЕР.203389706 з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб, у розмірі 130000,00 грн.
Позивачем ОСОБА_1 в іншому спорі було заявлено вимогу до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування від страховика порушника у розмірі 130000,00 грн., проте судом було в такому відмовлено.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16.06.2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09ж.2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 зазначеної статті).
У ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ч. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у спірному випадку врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції Закону від 01.07.2004 року № 1961-IV.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі №147/66/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) Велика Палата акцентувала увагу на тому, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Також Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові чітко зазначила про те, що враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2808цс15, від 14.09.2016 року у справі № 6-725цс16, від 26.10.2016 року у справі №6-954цс16). З огляду на зазначене, в уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149, 150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
У підсумку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зроблено висновок про те, що принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За наведеного слід зробити висновок про те, що обов'язок щодо відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкодив межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.
При цьому суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, п.п. 40, 41).
Підсумовуючи суд відзначає, що заявлена до стягнення сума відшкодування (127400,09 грн.) не перевищує страхової суми (130000,00 грн.), а тому обов'язок щодо відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, в цьому випадку ПрАТ СК «ПЗУ Україна», спір з яким вже попередньо вирішено судом. Додатково суд зауважує, що факт відмови ОСОБА_1 у стягненні з ПрАТ СК «ПЗУ Україна» страхового відшкодування (рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2023 року, справа № 303/6072/23) жодним чином не породжує в нього права на відшкодування завданої шкоди у відповідача ОСОБА_2 за встановлених судом обставин.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 127400,09 грн. на відшкодування завданої дорожньо-транспортною пригодою шкоди, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 289, 354-355 ЦПК України, ст. 15, 16, 22, 997, 999, 1166, 1187, 1191, 1994 ЦК України суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Представник позивача: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).
Представник відповідача: Мушак Катерина Михайлівна ( АДРЕСА_4 ).
Суддя А.М.Заболотний