Справа № 127/33224/25
Провадження № 3/127/7003/25
13.11.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., дослідивши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 17.10.2025 о 21.30 год по вул. Соборна, 52 в м. Вінниці ОСОБА_1 не виконав законну вимогу поліцейського згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про національну поліцію», а саме пред'явити у період воєнного стану та під час мобілізації військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, у спосіб, що дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у документах.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак його захисник в судовому засіданні зауважив, що його підзахисний не може прибути до місця розгляду справи у зв'язку зі значним віддаленням місця його проживання. У зв'язку з наведеним захисник вважав за доцільне здійснити судовий розгляд справи за відсутності його підзахисного.
Вирішуючи питання щодо можливості здійснення судового розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185 КпАП розглядаються протягом доби (з часу їх надходження до суду). Крім того, відповідно до вимог статті 268 КпАП, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185 КпАП присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов'язковою та в разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді міського суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
Згідно з частиною першою статті 277-2 КпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Суд враховує, що судом були вжиті заходи, спрямовані на виконання наведених вище приписів, однак останні не надали відповідного результату - прибуття особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в судове засідання. Тому суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на підставі наданих суду матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З диспозиції статті 185 КпАП випливає, що відповідальність за даною нормою настає у разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 8 від 26.06.1992 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» (далі - Постанова № 8) дане роз'яснення, згідно з якими злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Слід також мати на увазі, що адміністративна відповідальність за названою статтею настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.
У пункті 8 зазначеної Постанови № 8 ВСУ зазначив, що на відміну від злісної непокори, передбаченої статтею 185 КпАП, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, членом громадських формувань з охорони громадського порядку, військовослужбовцем обов'язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений статтею 188-1 Кримінального кодексу.
Отже, для вирішення питання щодо наявності в діянні ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, необхідно вирішити, чи були вимоги працівників поліції законними.
Зі змісту статті 2 Закону України «Про національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) випливає, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Відповідно до пункту 1, 3 та 5 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
З наданих суду матеріалів справи випливає, що протокол про адміністративне правопорушення складений у зв'язку з вчиненням злісної непокори законній вимозі працівника поліції. На підтвердження зазначеної обставини суду наданий рапорт поліцейського (далі - Рапорт).
Оцінюючи надані суду докази, суд вважає за доцільне зауважити таке.
У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
При цьому суд враховує, що у Рапорті наявне посилання на те, що керований ОСОБА_1 автомобіль був зупинений у зв'язку з порушенням ПДР, у подальшому було виявлено, що останній порушує мобілізаційні заходи в зв'язку з чим є «Ухилянтом». Разом з тим, надані суду матеріали не містять посилання на нормативне визначення «ухилянт». Не містять і надані суду належним чином завірені копії процесуальних документів щодо порушення ОСОБА_1 вимог мобілізаційного законодавства.
Посилання у Рапорті на порушення вимог частини другої статті 32 Закону № 580-VIII як підстава для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 185 КпАП, суд оцінює критично у зв'язку з таким.
Главою 19 КпАП визначені порядок складання протоколу про адміністративне правопорушення, а главою 20 КпАП - заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, зокрема, у зв'язку з відсутністю відповідних документів та необхідністю складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до речення першого частини першої статті 259 КпАП з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю або порушенні військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України, правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - до органів Служби безпеки України її співробітником.
Згідно з частиною восьмою статті 259 КпАП доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк.
При цьому частиною дев'ятою статті 259 КпАП визначено, що перебування доставленої особи у штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину, якщо не встановлено інше.
Також частиною десятою статті 259 КПК визначено, що у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушень та в разі наявності обставин, зазначених у частині першій цієї статті, доставлення порушника уповноваженими на те посадовими особами здійснюється у підрозділи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Крім цього, зі змісту частини першої статті 260 КпАП випливає, що у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Надані суду матеріали не містять відомостей про вжиття поліцейським наведених заходів, зокрема виконання приписів частини другої статті 31 Закону № 580-VIII, Глави 19 та 20 КпАП.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як адміністративний арешт строком до 15 діб. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 185, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: