Справа № 127/30989/25
Провадження № 2-а/127/274/25
06.11.2025 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Романюк Л.Ф.,
при секретарі Курутіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 та має статус військовозобов'язаного.
Позивач був взятий (поставлений) на облік до Відповідача в середині липня 2025 року, до цього часу ОСОБА_1 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Передумовою постановки (взяття) на облік Позивача до Оболонського районного у м. Києві були наступні обставини:
Позивач перебуваючи на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 в статусі військовозобов'язаного та маючи статус «обмежено придатний» 16.05.2025 року згенерував направлення на проходження ВЛК дотримуючись вимог Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальних захист».
У зв'язку з наявними проблемами по стану здоров'я Позивач пройшов ВЛК 17.06.2025 року, оскільки дослідження стану здоров'я вимагало більше часу ніж встановлено законодавством, дана обставина підтверджується довідкою ВЛК.
В подальшому Позивач добросовісно розраховував, що ІНФОРМАЦІЯ_4 внесе інформацію про пройдену ВЛК до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_4 не вніс інформацію про ВЛК до Реєстру, проте вніс інформацію про порушення правил військового обліку Позивачем та подав такі відомості до органів Національної поліції України, у зв'язку з чим Позивач перебуває в розшуку за зверненням ТЦК та СП.
12 липня 2025 року Позивач був затриманий працівниками Національної поліції України, після чого доставлений до приміщення Відповідача, де останній взяв на облік військовозобов'язаних Позивача.
25 липня 2025 року Позивач особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 для вирішення питання щодо внесення інформації до Реєстру про пройдену ВЛК, представник ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив Позивача, що у них немає відомостей про пройдену ВЛК, оскільки відповідна комісія не передала таку довідку до ТЦК та СП. Позивач звернувся особисто до ВЛК та отримав на руки довідку ВЛК та надав її до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Однак, представником ІНФОРМАЦІЯ_5 було складено протокол №5672 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Такий протокол був переданий до Відповідача, та 27.09.2025 року Відповідачем була складена постанова №ВОБ4166 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позивач надавав довідку ВЛК Відповідачу, підтверджуючи, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, однак така довідка не була взята до уваги, більше того 20.09.2025 року Відповідач направив Позивача на повторну ВЛК, що також підтверджує відсутність умислу не проходити чи відмовлятися від проходження ВЛК.
З тексту постанови №ВОБ4166 вбачається, що Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн.
Причиною, як зазначено в Постанові, є той факт, що ОСОБА_1 будучи раніше визнаним обмежено придатним до 05.06.2025 року не пройшов повторний медичний огляд, чим порушив, зокрема, вимоги п. 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальних захист», у зв'язку з чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Постанову вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що Позивач до 05.06.2025 року не пройшов повторний медичний огляд, чим порушив, зокрема, вимоги п. 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальних захист», такі обставини не відповідають дійсності, виходячи з наступного.
Позивач наголошує, що 16.05.2025 року згенерував через свій мобільний застосунок Резерв+ на направлення на проходження ВЛК, дотримуючись вимог Закону про необхідність пройти повторний медичний огляд до 05.06.2025 року.
Однак, оскільки Позивач має проблеми зі здоров'ям, які потребують додаткових обстежень, таке обстеження (ВЛК) було завершене 17.06.2025 року.
Позивач станом на момент винесення оскаржуваної постанови пройшов обстеження на стану здоров'я для визначення придатності до військової служби, довідкою ВЛК 17.06.2025 року визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Позивач не мав умислу не проходити ВЛК та/або затягувати процес її проходження, оскільки як на момент проходження ВЛК так і на момент подання даного позову, в
Позивача є оформлена відстрочка від мобілізації, це підтверджується електронним ВОД Резерв+.
Проте, інформація про проходження ВЛК не відображена в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+», оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 не вніс таку інформацію до Реєстру.
Позивач заперечував про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення як при складані протоколу так і при розгляді справи.
Позивач наполягає, що організація медичного огляду не покладається на нього, а на відповідні комісії та територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, тому тягаря негативних наслідків за вказані обставин не повинен бути покладений на Позивача.
Просив суд, скасувати постанову №ВОБ4166 від 27.09.2025 року, складену тимчасово виконувачем обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 за справою про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , стягнути судові витрати.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.
27.10.2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що в позивача, який був раніше визнаний «обмежено придатним до військової служби», виник безумовний обов'язок пройти повний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби в строк до 5 червня 2025 року.
З урахуванням дати набрання чинності Законом, для виконання зазначеного обов'язку було передбачено більше року часу.
Однак, як вбачається з позовної заяви, Позивач згенерував направлення на ВЛК лише 16 травня 2025 року, тобто лише за 20 днів до терміну завершення проходження повторного медичного огляду.
17 червня 2025 року Позивач завершив проходження ВЛК.
Порушення строку проходження ВЛК Представником Позивача пояснюється тим, що дослідження стану здоров'я Позивача вимагало більше часу, ніж встановлено законодавством, і що начебто дана обставина підтверджується довідкою ВЛК.
З даним твердженням не можна погодитися, оскільки:
- довідка ВЛК не підтверджує кількість часу, яка необхідна для проходження ВЛК;
- в позовних матеріалах відсутні будь-які докази, які б підтвердили, що в період з 16 травня 2025 року по 17 червня 2025 року здійснювалося дослідження стану здоров'я Позивача (відсутні направлення для дообстеження в медичні заклади тощо).
Пояснення про наявність в Позивача захворювань, що вплинули на час проходження ним ВЛК, не заслуговують на увагу також і через те, що лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в Електронній системі охорони здоров'я (далі - ЕСОЗ) та з іншими медичними документами, які надає військовозобов'язаний, що характеризують його стан здоров'я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації (абзац 3 п. 3.4 розділу 2 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України).
З цього слідує, що у лікарів ВЛК є доступ до ЕСОЗ для отримання всіх необхідних медичних даних військовозобов'язаного.
Отже, Позивач, маючи можливість заздалегідь та в зручний для себе час отримати направлення для проходження ВЛК, свідомо допустив бездіяльність зі свого боку та не пройшов в строк до 5 червня 2025 року повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
У зв'язку з вищевикладеним, оператором групи бронювання ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно Позивача складено протокол № 5672 від 13.09.2025.
З даного протоколу вбачається, що Позивачу роз'яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП під його особистий підпис.
За даними вказаного протоколу Позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення та про отримання другого примірника протоколу.
Також Позивач надав в протоколі пояснення про те, що він ВЛК начебто пройшов вчасно, що не узгоджується з обставинами, викладеними в позовній заяві.
Разом з тим а ні в протоколі, а ні в позовній заяві, Позивачем не зазначено та відповідно не додано жодного документа, який би підтверджував поважність причин несвоєчасного проходження повторного медичного огляду.
Крім того, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_2 надав для ОСОБА_1 послуги на суму 8500,00 грн. як фізична особа - підприємець, а не як адвокат, тобто не в порядку передбаченому ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Просили суд, відмовити в задоволені позовних вимог.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, заперечував, щодо задоволення позовних вимог.
28.10.2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що Позивач 16.05.2025 року згенерував направлення на проходженняВЛК дотримуючись вимог Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальних захист» через електронний кабінет. В подальшому, постановою ВЛК від 17.06.2025,
Позивач визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах) медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони. Позивач не мав умислу не проходити ВЛК та/або затягувати процес її проходження,оскільки як на момент проходження ВЛК так і на момент подання даного позову, в Позивача є оформлена відстрочка від мобілізації, це підтверджується електроннимВОД Резерв+.
Проте, інформація про проходження ВЛК не відображена в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+», оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 не вніс таку інформацію до Реєстру.
Відповідачем не надано до суду доказів того, що Позивачу скеровувались повістки, повідомлення, сповіщення, листи чи інші вимоги щодо явки до Відповідача щодо проходження ВЛК.
Натомість, позивач добровільно 16.05.2025 отримав направлення на ВЛК та розпочав проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, Тобто, виконав вимогу Закону №3621-IX.
ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 та має статус військовозобов'язаного (а.с.12).
Позивач був взятий (поставлений) на облік до Відповідача в середині липня 2025 року, до цього часу ОСОБА_1 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11).
Позивач перебуваючи на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 в статусі військовозобов'язаного та маючи статус «обмежено придатний» 16.05.2025 року згенерував направлення на проходження ВЛК(а.с.24).
Представником ІНФОРМАЦІЯ_5 було складено протокол №5672 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Такий протокол був переданий до Відповідача, та 27.09.2025 року Відповідачем була складена постанова №ВОБ4166 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.19-22).
З тексту постанови №ВОБ4166 вбачається, що Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн.
Причиною, як зазначено в постанові, є той факт, що ОСОБА_1 будучи раніше визнаним обмежено придатним до 05.06.2025 року не пройшов повторний медичний огляд, чим порушив, зокрема, вимоги п. 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальних захист», у зв'язку з чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с.21-22).
ОСОБА_1 станом на момент винесення оскаржуваної постанови пройшов обстеження на стану здоров'я для визначення придатності до військової служби, довідкою ВЛК 17.06.2025 року визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони (а.с.26).
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, 17.03.2014 оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.
Відповідно доабз.1ч.1ст.22Закону України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно доабз.1ч.1ст.22Закону України «Про мобілізаційнпідготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема:
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно положень ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності згідно з оскаржуваною постановою є той факт, що ОСОБА_1 будучи раніше визнаним обмежено придатним до 05.06.2025 року не пройшов повторний медичний огляд, чим порушив, зокрема, вимоги п. 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальних захист», у зв'язку з чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с.21-22).
ОСОБА_1 станом на момент винесення оскаржуваної постанови пройшов обстеження на стану здоров'я для визначення придатності до військової служби, довідкою ВЛК 17.06.2025 року визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони (а.с.26).
Відповідно дост.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до закріпленого вст.62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі "Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії" Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характерКодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки докази вини позивача в матеріалах справи відсутні.
Згідно вимог ч.2ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Складення самої постанови про адміністративне правопорушення не може бути належним та допустимим доказом вчинення особою правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3статті 210-1 КУпАП.
В ході розгляду справи, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3ст.210-1 КУпАП свого підтвердження не знайшов.
Частиною 3ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п.1ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом п. 1 ч. 3ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ч. 1, 2ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 5-7ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 в справі № 910/12876/19.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 8500 грн. адвокатом надано: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н від 29.10.2024 (а.с.13-14), копію ордеру серії АІ №2012788 від 01.10.2025 (а.с. 5), виданого адвокатом Михальчуком М.І. на надання правничої допомоги ОСОБА_1 (а.с.5), рахунок - фактуру № 29/09/25 від 29.09.2025 року на суму 8500,00 грн., квитанцію № 2669619790 від 29.09.2025 року на суму 10 000,00 грн. (а.с.27).
Отже, доведеними є витрати на правничу допомогу адвоката Михальчука М.І. на суму 10 000,00 грн.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції Україникожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Законодавець пов'язує визначення розміру витрат на правничу допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у кожному конкретному випадку.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторонип, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, та виходячи із вказаних вище критеріїв, суд зазначає, що дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, участі в судовому засіданні представник позивача не брав.
На переконання суду, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 500 грн, як заявлено позивачем, є неспівмірними з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Виходячи з засад розумного балансу між приватними і публічними засадами, реального часу, витраченого на представництво інтересів клієнта в суді, з урахуванням складності справи, характеру доказів у справі (відсутності експертиз, виклику свідків, тощо), кількості сторін, обсягу наданих адвокатом послуг, ціну позову і значення справи для сторін, беручи до уваги, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтвердженні доказами, суд вважає можливим стягнути з позивача на користь відповідача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат слід залишити за позивачем.
Крім того, відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб'єктом владних повноважень.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 72-77, 90, 229, 242-246, 286, 295 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову №ВОБ4166 від 27.09.2025 року, складену тимчасово виконувачем обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 за справою про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), судовий збір в сумі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено 13.11.2025 року.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_1 ),
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Суддя: