Справа № 148/2598/25
Провадження №2-а/148/92/25
Іменем України
10 листопада 2025 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Ковганича С.В.
при секретарі Ліванчук А.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині в порядку письмового спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 подану представником позивача Чередниченком Юрієм Валентиновичем до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чередниченко Юрій Валентинович звернувся в суд з вказаним вище позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою № 2/25/615 по справі про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 ч.3 КУпАП від 09.09.2025 складеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн., де зазначено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, перебуваючи у статусі обмежено придатного до військової служби у воєнний час, не з'явився до ТЦК та СП у строк до 05.06.2025 для проходження повторного медичного огляду ВЛК з метою встановлення ступеня придатності.
Позивач у 2023 році пройшов військово-лікарську комісію. У тимчасовому посвідчені військовозобов'язаного № НОМЕР_1 виданому йому ІНФОРМАЦІЯ_2 06.12.2023 зазначено, що він підлягає повторному медичному переосвідченню до січня 2028.
Позивач має статус внутрішньо переміщених осіб та перебуваючи за місцем тимчасового перебування, а саме с. Городківка Тульчинського району, самостійно 04.09.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 та 05.09.2025 пройшов медичний огляд при ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 №2/25/615 за порушення ст. 210-1 ч.3 КУпАП. Відповідач, приймаючи постанову, не врахував наявність у нього актуальної довідки ВЛК від 06.12.2023 № 08/1167, згідно з якою позивач проходив медичний огляд, і тому твердження про непроходження ВЛК є безпідставним.
Позивач вважає постанову протиправною та зазначає, що на момент її винесення він мав чинну відстрочку від мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується витягом Резер+. Дії відповідача щодо вимоги проходження ВЛК у період дії відстрочки суперечать вимогам закону.
Таким чином, при винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення відповідачем порушені вимоги ст. 251 КУпАП, а також порушено вимоги ст. 280 КУпАП, адже відповідачем не доведено в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.
Позивач просить суд скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю події та складу правопорушення.
В судове засідання сторони не викликалися, у зв'язку з чим у відповідності з ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.
Відповідач - представник ІНФОРМАЦІЯ_1 відзиву на позов та доказів у разі заперечення проти позовних вимог не надав.
Відповідно до ст. 175 ч. 2 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши усі докази по справі і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов наступного висновку.
Згідно із ст. 5 ч.1 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
В силу ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.
Як убачається з матеріалів справи, 09.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_1 винесена постанова № 2/25/615 за результатами складання протоколу про адміністративне правопорушення від 04.09.2025 за № 2/25/615 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 будучи військовозобов'язаним, перебуваючи у статусі обмежено придатного до військової служби у воєнний час, не з'явився до ТЦК та СП у строк до 05.06.2025 для проходження повторного медичного огляду ВЛК з метою встановлення ступеня придатності (а.с.13,16).
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Як встановлено статтею 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно із частиною другою статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
З поданих позивачем документів убачається, що згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 06.02.2023 виданого військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 зарахований в запас: непридатний до військової служби у мирний час, обмежено здатний у воєнний час, підлягає повторному медичному пересвідченню в січні 2028 року (а.с. 12).
Відповідно до копії посвідчення про багатодітну сім'ю виданого Управлінням соціального захисту населення 12.02.2016 на утриманні ОСОБА_1 знаходяться троє неповнолітніх дітей (а.с.7)
Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів Резерв+, позивач, ОСОБА_1 має відстрочку від мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки має на утриманні троє дітей віком до 18 років (а.с.15).
Позивач має статус внутрішньо переміщених осіб та перебуваючи за місцем тимчасового перебування, а саме с. Городківка Тульчинського району, самостійно 04.09.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 та 05.09.2025 пройшов медичний огляд при ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11,12).
Положеннями ст. 210-1 ч. 1 КУпАП, передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст. 210-1 ч. 3 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу»у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.
Згідно положень ст. 1 ЗУ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, з 24.02.2022 в Україні діє особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації,яку в подальшому було продовжено і яка діяла станом на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Постановою КМУ від 16.052024 № 560 передбачено, що під час здійснення мобілізаційних заходів військовозобов'язані повинні проходити військово- лікарські комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби. Вимогами абз. 3 п.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово - лікарські комісії чи відповідного районного (міського)територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до абз. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024, громадянин України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено непридатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначеності придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Згідно з ст. 77 ч. 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Норма статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність особи за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в тому числі в особливий період.
Однак, обов'язок громадян України віком від 25до 60 років, які були визнані обмежено непридатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, з дня набрання чинності цим Законом до 5 червня 2025року пройти повторний медичний огляд з метою визначеності придатності до військової служби встановлений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024, який неможливо однозначно віднести до законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, адже зазначений вище обов'язок громадян встановлений в законі, який не відноситься до питань мобілізації, а стосується соціального захисту військовослужбовців та поліцейських і судячи з його назви, так і судячи з його змісту до частини перехідних і прикінцевих положень зазначеного закону.
Згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», цей Закон встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Обов'язок пройти повторний медичний огляд з метою визначеності придатності до військової служби не встановлений ані Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а ні Законом України «Про оборону України», а ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також, відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» № 560 від 16.05.2024, яка, в редакції, що діє на даний час регулює питання проходження повторного медичного огляду таким чином: «63. Військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.»
Отже постанова, яка була прийнята саме на виконання Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить конкретного терміну проходження повторного медичного огляду, а пов'язує проходження такого обліку із закінченням строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, в той час, як Закон України, який беззаперечно має вищу юридичну силу, не відноситься до законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Зазначена невідповідність та неточність диспозиції статті 210-1 КУпАП порушує принцип правової (юридичної) визначеності.
Принцип правової визначеності в контексті ЄСПЛ означає, що права і свободи людини мають бути чітко, передбачувано та стабільно визначені, щоб особи могли керувати своєю поведінкою, уникати несподіваних змін у правовому регулюванні та мати законні очікування щодо дій держави. Для цього держава повинна забезпечувати доступність законів, їх послідовне застосування, стабільність законодавства, а також остаточність судових рішень
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 640/5473/20 сформулював правову позицію, згідно з якою Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС. Принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною (суб?єктом приватного права) та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси захищають суспільні інтереси.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Аналогічні підходи застосовані цим Судом також у багатьох інших справах, зокрема, Hentrich v. France, заява № 13616/88, п. 42; Lithgow and Others v. the United Kingdom, заяви 9006/80, 9262/81 та ін., п. 110; Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia [ВП], заява № 60642/08, п. 103; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], заява № 38433/09, п. 187; Hutten-Czapska v. Poland [ВП], заява № 35014/97, п. 163.
Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Крім того, згідно із пунктом 3.1. глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (в подальшому - Положення № 402), медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення, яке формується в електронній формі засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, або у паперовій формі за формою, наведеною у додатку 11 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (в подальшому - Порядок № 560). Медичний огляд проводиться ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.
Відповідно до п. 74 Порядку № 560, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Військовозобов'язаний та резервіст, який виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ним військовій частині, направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або командиром військової частини.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що військовозобов'язаний повинен проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби за рішенням керівника ТЦК лише на підставі направлення, і саме недотримання цього обов'язку тягне відповідальність, передбачену законодавством.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що, оскільки відсутні будь які докази того, що відповідачем, на виконання вимог пункту 74 Порядку № 560, позивачу вручалося направлення на проходження медичного огляду під особистий підпис з роз'ясненням вимог законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також матеріали справи не містять доказів реєстрації в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію направлення на проходження медичного огляду ВЛК позивача, у зв'язку з чим, відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено неповноту розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, а оскаржувана постанова, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства.
Згідно ст. 159 ч.4 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа №201/12431/16-а), від 23.10.2018 (справа №743/1128/17), від 15.11.2018 (справа №524/7184/16-а).
Суд, надав відповідачу можливість подати відзив на позов та, ураховуючи принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 2 ч.3 п.4 КАС України) зобов'язав його надати документи, які передували та/або були підставою складення оскаржуваної постанови.
Водночас відповідач не надав суду ані відзиву на позов, ані жодних доказів того, що ОСОБА_1 було порушено ст. 210-1 ч.3 КУпАП.
За таких обставин, суд, з урахуванням положень ст. 2 ч.3 п.4, ст. 77 ч.2 та ст. 159 ч.4 КАС України вважає, що доводи позивача є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав. Неподання останнім відзиву на позов без поважних причин у цьому випадку кваліфікується як визнання позову.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а відповідачем не подано до суду доказів та не зазначено обставин, які безсумнівно підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові та які б дозволили вказати на достовірність обставин, викладених у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а тому будь-які сумніви з приводу наявності вини трактуються на користь особи, відносно якої винесена постанова.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП, на переконання суду, є недоведеним.
На переконання суду, встановлені в ході розгляду справи обставини, у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 286 ч.3 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 27.06.2019р. зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Оскільки відповідач, не подав відзив на позов, в тому числі й докази на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови, тому суд доходить висновку, що при винесенні спірної постанови винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 від 09.09.2025 № 2/25/615 неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, прийнята відповідачем не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, основана на припущеннях і в порушення прав позивача, чим порушено норми процесуального права, тому є протиправною та відповідно підлягає скасуванню.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 від 09.09.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст.210-1 ч.3 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Згідно з ухвалою Тульчинського районного суду від 10.10.2025 ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення рішення по суті справи.
Відповідно до ст. 139 ч.1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб'єктом владних повноважень слід стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 210-1, ст. ст. 245, 251, 268, 280 КУпАП, ст. ст. 2, 9, 72, 76-79, 90, 241-246, 286, 293, 295 КАС України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд, -
Позов ОСОБА_1 поданий представником позивача Чередниченком Юрієм Валентиновичем до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Постанову № 2/25/615 від 09.09.2025 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст.210-1 ч.3 КУпАП - скасувати.
Провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60грн..
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .
Суддя: