Справа № 147/1648/25
Провадження № 1-кп/147/327/25
іменем України
13 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
із секретарем ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника - адвоката ОСОБА_5
під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024240040001057 від 19.12.2024 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження № 62024240040001057 від 19.12.2024 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року зазначене кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Чергове судове засідання призначено на 14:30 годину 13 листопада 2025 року.
13 листопада 2025 року від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому. В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що 03.11.2024 у військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_4 виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану. Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, близько 07 години 15 хвилин 03.11.2024 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_1 та ухилявся від проходження військової служби перебуваючи за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_2 , по 28.07.2025 коли прибув до органу досудового розслідування, чим фактично припинив вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв, а також проводив час на власний розсуд. Прокурор зазначає, що підозра ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України обгрунтовується наступними доказами: повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення; матеріалами службового розслідування проведеного у військовій частині з додатками, та іншими матеріалами кримінального провадження. Водночас жодного разу військовослужбовець ОСОБА_4 до органу досудового розслідування не звертався та про причини не повернення на військову службу не пояснив. Оскільки в даному кримінальному провадженні виникли ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК україни, є достатні підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор подане клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому підтримав покликаючись на доводи, викладені в ньому, а також зазначив, що ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу та його продовження не змінилися і підстави для застосування запобіжного заходу у більш м'якому виді відсутні.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечили щодо поданого прокурором клопотання про продовження строку тримання під вартою. Захисник зазначила, що ризики наведені прокурором у клопотанні нічим не підтверджені та зазначила про недоцільність застосування до її підзахисного запобіжного заходу взагалі.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши доводи клопотання, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого такого заходу. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Водночас, згідно із ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Як встановлено судом, строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області 22 вересня 2025 року, який закінчується 20 листопада 2025 року. Розгляд кримінального провадження до вказаної дати не може бути закінчено, адже лише встановлено обсяг доказів які потрібно дослідити та порядок їх дослідження, однак захисник вважала недоцільним переходити до допиту обвинуваченого, оскільки стороною захисту буде подане клопотання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, тому враховуючи наявність відповідного клопотання прокурора, необхідно вирішити питання щодо наявності/відсутності підстав для продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_6 було встановлено судом під час обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу просто обґрунтованої підозри стає недостатньо для його продовження, а тому у процесі вирішення питання про продовження відповідних строків суди мають з'ясувати наявність інших «відповідних» і «достатніх» обставин (Макаренко проти України, справа №622/11). До таких обставин належать ризик переховування від правосуддя, ризик здіи?снення тиску на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманоі? особи (справа «Харутюнян проти Вірменії» №629/11).
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики, які слугували обранню запобіжного заходу та а також під час його продовження.
Надаючи, на момент розгляду заявленого клопотання, оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
Під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинен враховувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання вини у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого ця особа підозрюється, обвинувачується, та дані, які її характеризують і можуть свідчити про наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Обвинувачений ОСОБА_6 відповідно до положень ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні: тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років (ч. 5 ст. 407 КК України).
Щодо наявності ризиків, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.
Встановлюючи наявність/відсутність ризику впливу на свідків, варто враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Суд також зазначає, що на теперішній час судом лише встановлено обсяг доказів, які потрібно дослідити та порядок їх дослідження, судові засідання відкладаються у зв'язку із пошуком стороною захисту військової частини, яка надасть письмову згоду на продовження проходження військової служби громадянином ОСОБА_4 . Будь-яких нових обставин, які мають значення при вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченим та які не існували і не розглядались на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Наведені обставини формують у судді переконання щодо наявності ризику впливу на учасників цього кримінального провадження.
Також, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який розлучений, що свідчить про відсутність стійких соціальних зв'язків, однак з його слів у нього на утриманні перебувають непрацездатні батьки.
Водночас, суд, враховуючи, що обвинувачений раніше несудимий, а також враховуючи його поведінку на стадії досудового розслідування зазначає, що прокурором існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не обґрунтовано належним чином та не доведено відповідними доказами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: 1) переховування від суду; 3) незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.
Крім того, в даному випадку, з урахуванням положень ч. 8 ст.176 КПК України, суд констатує безальтернативність запобіжного заходу.
Зважаючи на те, що спливає строк дії застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, за відсутності підстав для скасування запобіжного заходу, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та продовжити дію існуючого запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою.
Суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Абзацом 8 ч.4 ст.183 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Тобто, визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави та її розміру у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 407 КК України є дискреційним повноваженням суду. Водночас наявність дискреції має також ґрунтуватися на позиціях учасників кримінального провадження, висловлених в ході судового розгляду під час обрання/продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд враховує в даному випадку позицію прокурора, який просив не визначити розмір застави, водночас сторона захисту не зазначала щодо можливості застосування до ОСОБА_4 альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Суд зазначає, що частиною четвертою ст. 183 КПК України передбачено саме право, а не обов'язок суду не визначати розмір застави.
З урахуванням наведеного, з метою забезпечення дієвості даного кримінального провадження, враховуючи особу обвинуваченого та тяжкості інкримінованого йому діяння, віку, стану здоров'я, відсутності жодних медичних документів, які б могли підтвердити неможливість утримання обвинуваченого під вартою, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому на шістдесят днів без визначення розміру застави.
Щодо доводів обвинуваченого та його захисника про відсутність підстав для продовження дії запобіжного заходу, суд звертає увагу на те, що на даний час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме п.1, п.3 ч.1 цієї статті, не зменшились та не перестали існувати.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. Водночас КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Разом з тим, до спливу дії запобіжного заходу справу неможливо вирішити, оскільки справу призначено до судового розгляду, однак з урахуванням позиції сторони захисту щодо клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (оскільки є всі підстави для такого звільнення, передбачені ч. 5 ст. 401 КК України), судом лише встановлено обсяг доказів які потрібно дослідити та порядок їх дослідження.
Під час розгляду клопотання судом, не встановлено відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 196, ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обвинуваченого варто визначити до 24:00 години 11 січня 2026 року.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 331, 336, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 (шістдесят) днів - тобто до 11 січня 2026 року включно.
Копію ухвали направити захиснику, прокурору та до ДУ «Вінницька УВП №1» для виконання та вручення обвинуваченому.
На ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали оголошено о 16:00 годині 13 листопада 2025 року.
Суддя ОСОБА_1