Справа № 130/1409/20
11 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2
та учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
законного представника потерпілої - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду клопотання по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.11.2018 за № 12018020130000597, по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України,
У провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищезазначене кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала попередньо подане письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на шістдесят днів та просила його задовольнити. Клопотання обґрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, тобто у вчиненні злочину, яке відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11.06.2025 відносно обвинуваченого ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, який в подальшому продовжувався судом, востаннє 29.07.2025 до 26.09.2025. У вказаному кримінальному провадженні існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КК України, зокрема, переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки ОСОБА_7 усвідомлює тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні, в нього відсутнє законне джерело доходу, постійне місце роботи та навчання; незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу та свідків, оскільки відповідно до статті 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. ОСОБА_7 являється вітчимом неповнолітньої ОСОБА_5 , що не виключає можливості здійснювати на неї відповідний незаконний вплив. Застосування до підозрюваного іншого більш м?якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, оскільки особисте зобов?язання, є недостатньо суворим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу обвинуваченого, його репутацію та соціальні зв?язки; особиста порука не може бути застосована, оскільки в ОСОБА_7 відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити останнього до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу; застава є недоцільною, оскільки обвинувачений не працевлаштований та не має офіційного джерела доходів, а в разі сплати застави іншою особою, зможе продовжити злочинну діяльність чи переховуватися від органів досудового розслідування та суду; оскільки за останньою підтвердженою інформацію правоохоронних органів, яка наявна в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_7 за адресою, зазначеною в обвинувальному акті, не проживає, місце його перебування невідоме, тому домашній арешт не може бути застосований. Всі вищевказані обставини, у своїй сукупності, свідчать про те, що застосування іншого більш м?якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_7 в рамках даного кримінального провадження є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам. Тому просить продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 терміном на 60 днів, без визначення розміру застави.
Прокурор ОСОБА_4 підтримав позицію прокурора ОСОБА_3 .
Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні просила відпустити ОСОБА_7 додому.
Обвинувачений ОСОБА_7 заперечив щодо задоволення клопотання прокурора. У судовому засіданні подав письмову заяву, яка мотивована тим, що протягом усього розслідування даної справи він постійно відвідував усі засідання та жодним чином не перешкоджав слідству. Коли він не міг з'явитися до суду, подавав відповідні довідки і заяви. У зв'язку із хворобою його батька, на фоні стресу, стан його здоров'я значно погіршився, тому він перебував на лікуванні, про що повідомляв суд. 16.03.2025 його батько помер, що дуже вплинуло на його душевний та емоційний стан. До сьогоднішнього дня він досі не може змиритися зі смертю батька та відчуває погіршення стану здоров'я, однак в умовах СІЗО йому не може бути надана належна допомога, оскільки відсутні відповідні лікарі. Просить суд врахувати дані обставини при обранні запобіжного заходу. Просить змінити запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання. Також зазначив, що у разі зміни запобіжного заходу, планує проходити військову службу.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 заперечив щодо клопотання прокурора. Суду зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 хворіє, про що зазначено у відповідях ЦОЗ ДКВС України, наданих на його адвокатські запити, однак у цих відповідях не зазначено, що ОСОБА_7 за станом здоров'я не може перебувати в умовах СІЗО.
Також у судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 подав письмові заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , у яких вони зазначають, що зобов'язуються взяти ОСОБА_7 на особисту поруку та ручаються за належну його поведінку, зобов'язуються забезпечити його явку і при необхідності доставити його до суду на першу вимогу. У даних заявах ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просять обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді особистої поруки.
Прокурори ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечили з приводу задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання та з приводу задоволення заяв ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про обрання запобіжного заходу у виді особистої поруки.
Заслухавши учасників судового провадження, суд доходить таких висновків.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до положень, викладених в ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу, а частиною другою статті 183 КПК України визначені випадки, коли може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка являється частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, визначено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою в складі колегії суддів від 15.05.2025 застосував до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід - тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Судом установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_7 застосовано за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , усне клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання та заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу на особисту поруку, суд враховує, що тримання під вартою є винятковим та, відповідно до ст. 176 КПК України, найбільш суворим запобіжним заходом, особисте зобов'язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу, а особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави колегії суддів вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Суд зауважує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України, у об'ємі, як того вимагає закон на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу, виходячи з критеріїв «розумної підозри», тобто наявності фактів та іншої інформації, яка могла б переконати неупередженого спостерігача в тому, що ОСОБА_7 міг вчинити інкриміновані йому правопорушення, у тому об'ємі, як описано в обвинувальному акті.
Крім того, суд зважає і на те, що злочини, за якими обвинувачується ОСОБА_7 , віднесені відповідно до ст. 12 КК України до тяжких та особливо тяжких злочинів, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України, позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
Суд враховує ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_7 , незважаючи на виклики суду, тривалий час в підготовчі судові засідання не з'явився без поважних причин, що було розцінено судом як ухилення від явки до суду та, як наслідок, судом 20.09.2022, 02.06.2023 та 02.08.2023 постановлялися ухвали про привід обвинуваченого в підготовче судове засідання, які жодного разу виконані не були, оскільки ОСОБА_7 не проживав за адресою, зазначеною в обвинувальному акті. 14.02.2024 було постановлено ухвалу про розшук обвинуваченого ОСОБА_7 , після чого захисник обвинуваченого 23.02.2024 подав до суду заяву, в якій зазначив, що ОСОБА_7 перебуває на лікуванні. Після зміни колегіального складу суду на підставі розпорядження керівника апарату Вінницького районного суду Вінницької області 08.04.2024 було відновлено провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання, однак обвинувачений в підготовче судове засідання знову не з'являвся, продовжував подавати заяви про відкладення проведення підготовчого судового засідання без надання належних доказів на підтвердження поважності причин неявки в підготовче судове засідання, внаслідок чого знову 25.07.2024, 06.11.2024, 18.12.2024 постановлялися ухвали про привід обвинуваченого в підготовче судове засідання і 14.04.2025 була постановлена ухвала про розшук обвинуваченого.Внаслідок неявки обвинуваченого до суду протягом тривалого часу (декількох років) підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні так і не було проведено на момент обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Тому є достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе, з метою уникнення від покарання, переховуватися від суду.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, у справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, враховуючи положення частини шостої статті 176 КПК України, тяжкість обвинувачення у кримінальних правопорушеннях, особу обвинуваченого ОСОБА_7 , те, що суд не розпочинав дослідження доказів у даному кримінальному провадженні, не допитував потерпілу та свідків, на яких може чинитися тиск з боку обвинуваченого, оскільки потерпіла та деякі свідки проживають за адресою, яка є адресою зареєстрованого місця проживання обвинуваченого, для запобігання ризикам та, враховуючи суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені статтею 2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинуваченого, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у пункті 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, суд вважає виправданим тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, - не установлено.
Слід зазначити, що стороною захисту не доведено належними доказами факту наявності у ОСОБА_7 хвороб, які унеможливлюють його перебування в умовах СІЗО, або що йому не надається належна медична допомога.
За вищезазначених обставин суд також на даний час не вбачає підстав для застосування особистого зобов'язання з покладенням на обвинуваченого ОСОБА_7 обов'язків, визначених статтею 194 КПК України.
Щодо письмових заяв ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді особистої поруки, які в судовому засіданні 11.11.2025 надав захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 , суд зазначає таке.
Установлено, що, відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, що долучений до обвинувального акту, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 являються свідками у даному кримінальному провадженні.
Крім того, у частині першій статті 180 КПК України визначено, що особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Особиста порука, як і особисте зобов'язання, належить до тієї категорії запобіжних заходів, у ході яких використовується моральний (психічний) метод впливу на поведінку обвинуваченого під час кримінального провадження.
Довіра до поручителя перш за все полягає в усвідомленні суду того факту, що поручитель зможе сприяти досягненню мети запобіжних заходів та виконанню обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Особиста порука як запобіжний захід застосовується з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його своєчасної участі в кримінальному провадженні.
Особиста порука основана на довірі до поручителя з боку суду, яка, в свою чергу, ґрунтується на особливих моральних якостях поручителя, його авторитеті, зокрема, для обвинуваченого, що робить можливим для поручителя забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та у разі потреби - доставку його в суд на першу вимогу.
Суд на даному етапі не може вважати, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заслуговують на довіру. У суду відсутні будь-які відомості, що свідчать про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зможуть забезпечити неухильне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігти ризикам, визначеним у статті 177 КПК України, та що такі особи мають достатній вплив на поведінку обвинуваченого.
Тому суд не вбачає підстав для застосування такого запобіжного заходу як особиста порука.
Також суд звертає увагу на положення частини четвертої статті 176 КПК України, відповідно до яких запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. З аналізу даної норми законодавства слід дійти висновку, що з клопотанням про обрання запобіжного заходу під час судового розгляду може звернутися прокурор, а не свідки у кримінальному провадженні.
Тому письмові заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді особистої поруки слід залишити без задоволення.
У частині першій статті 182 КПК України визначено, що можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Суд враховує, що злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , вчинений із застосуванням фізичного насильства.
Отже, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, суд дійшов висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов'язків та уникнення встановлених судом ризиків переховування від суду під тиском можливого відбування покарання, з метою запобігання спроби вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи тяжкість злочинів, відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, не зачіпляючи питання доказовості вини обвинуваченого, останньому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів, без визначення розміру застави, тому клопотання прокурора слід задовольнити, а клопотання обвинуваченого та письмові заяви ОСОБА_9 і ОСОБА_10 слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 177, 179, 180, 183, 372, 376 КПК України, суд -
Письмове клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу - тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України, строком на шістдесят днів, тобто до 09 січня 2026 року.
Усне клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання - залишити без задоволення.
Письмові заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки - залишити без задоволення.
Копію ухвали направити для виконання начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)».
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_7 - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.