13 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1846/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Власова Ю.Л. та Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтраксервіс" (далі - Товариство)
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"
до Товариства
про стягнення 78 908,19 грн,
Товариство 04.11.2025 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у справі №910/1846/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і в частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2025 році, в якому відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення невідшкодованої частини шкоди страховиком винної особи у розмірі 78 908,19 грн, з яких 70 532,46 грн основного боргу, 1 486,28 грн трьох процентів річних, 6 889,45 грн інфляційних втрат, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Так, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2025, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у цій справі, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтраксервіс" на користь Товариства 70 532,46 грн основного боргу, 1 486,28 трьох процентів річних, 6 889,45 грн інфляційних втрат та 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, Товариство з посиланням на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зазначає про необхідність перегляду цієї справи в касаційному порядку, оскільки, на його думку, спір стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовної практики.
Однак наведені обґрунтування виключних обставин для касаційного оскарження судових рішень у цій справі зводяться лише до формального посилання та цитування положень вказаної норми, а тому не можуть вважатися належним обґрунтуванням обставин, які дають право вважати, що судове рішення може бути переглянуте в касаційному порядку.
Що ж до посилання скаржника, які містяться в касаційній скарзі, про неврахування судами попередніх інстанції актуальну практику Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, то Суд зазначає, що наведені випадки, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, є саме підставами для касаційного оскарження судових рішень, втім не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Проте скаржник не навів обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як питання, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї зі сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Отже, у касаційній скарзі скаржник належним чином не обґрунтував та не довів обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтраксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 зі справи №910/1846/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова