05 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 906/808/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Стародольський В.В., Вірьовкін О.І.
відповідача - Мельнічук Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 (у складі колегії суддів: Саврій В.А. (головуючий), Крейбух О.Г., Коломис В.В.)
та рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2025 (суддя Прядко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБР Логістик"
до Головного управління Національної поліції в Житомирській області
про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади, в сумі 2 990 891,64 грн
Короткий зміст та підстави позовних вимог
25.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБР Логістик" (далі - ТОВ "ТБР Логістик", Позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУНП в Житомирській області, Відповідач, Скаржник) про стягнення з Державного бюджету України шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органу державної влади, в сумі 2 990 891,64 грн, з яких 547 093,37 грн прямих збитків та 2 443 798,27 грн недоотриманих доходів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з 14.08.2023 по 07.12.2023 Позивач був позбавлений права користування орендованими транспортними засобами, причепами до них та спецтехнікою, які були вилучені Слідчим управлінням ГУНП в Житомирській області та не повернуті у користування ТОВ "ТБР Логістик" всупереч ухвалам суду у справах №296/7822/23, №296/7875/23, №296/7876/23, №296/9992/23, №296/11048/23, що призвело до втручання у підприємницьку діяльність Позивача та заподіяння йому збитків на заявлену до стягнення суму.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.06.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "ТБР Логістик" шкоду в розмірі 1 046 534,07 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суди виснували, що Позивачем доведено наявність трьох умов, необхідних для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
ГУНП в Житомирській області не погодилося з такими судовими рішеннями та оскаржило їх у касаційному порядку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Касаційне провадження у справі відкрито 29.09.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі ГУНП в Житомирській області просить Суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводами касаційної скарги ГУНП в Житомирській області визначило неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19 (щодо заборони розпоряджатися майном, на яке накладено арешт) та у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (без конкретизації, які саме висновки не враховано судами).
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТБР Логістик" просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
Слідчим управлінням ГУНП в Житомирській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023060000000263 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 240 Кримінального кодексу України, внесене до ЄРДР 18.05.2023.
При цьому під час здійснення обшуків 14.08.2023 було вилучено майно ТОВ "ТБР Логістик" та двох фізичних осіб, зокрема, транспортні засоби (дев'ять сідлових тягачів із напівпричепами до них) та спецтехніка (один навантажувач).
За доводами Позивача, вилучені транспортні засоби (напівпричепи та спецтехніка) перебувають у його користуванні на умовах оренди відповідно до укладених господарських договорів для надання послуг з перевезення вантажів та власних виробничих цілей.
За наявними у справі матеріалами судами встановлено, що питання арешту майна, вилученого під час обшуку 14.08.2023 з метою збереження речових доказів, було предметом судового розгляду:
- ухвалою слідчого судді від 16.08.2023 у справі №296/7822/23 задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Житомирській області та накладено арешт на майно з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування, зокрема автомобіль марки MAN та спеціалізований напівпричіп JANMIL;
- ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26.09.2023 у справі №296/7822/23 вищевказану ухвалу скасовано та постановлено у цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно шляхом заборони користування власникам (володільцям) вказаними транспортними засобами відмовлено;
- ухвалою слідчого судді від 21.08.2023 у справі №296/7875/23 клопотання слідчого задоволено частково, накладено арешт на майно, вилучене 14.08.2023, а саме три транспортні засоби марки МАN, транспортний засіб марки «DAF», три напівпричепи та навантажувач. При цьому відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, що полягає у тимчасовому позбавленні права користування цим майном;
- ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26.09.2023 у справі №296/7875/23 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді від 21.08.2023 без змін;
- ухвалою слідчого судді від 21.08.2023 у справі №296/7876/23 клопотання слідчого задоволено частково, зокрема, накладено арешт на майно, вилучене 14.08.2023 в ході проведення обшуку, із забороною відчуження, а саме три транспортні засоби марки МАN, два з яких з напівпричепами. Відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, що полягає у тимчасовому позбавленні права користування ним;
- ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26.09.2023 у справі №296/7876/23 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді від 21.08.2023 - без змін;
- ухвалою слідчого судді від 16.10.2023 у справі №296/9992/23 зобов'язано уповноважених осіб Слідчого управління ГУНП в Житомирській області у кримінальному провадженні №12023060000000263 від 18.05.2023 повернути, зокрема: 1) ТОВ "ТБР Логістик": транспортний засіб марки MAN номерний знак НОМЕР_1 та напівпричіп до нього марки PACTON номерний знак НОМЕР_2 ; напівпричіп реєстраційний номер НОМЕР_3 ; напівпричіп (бетонозмішувач) реєстраційний номер НОМЕР_4 ; 2) ОСОБА_1 : транспортний засіб марки MAN номерний знак НОМЕР_5 ; транспортний засіб марки MAN номерний знак НОМЕР_6 та напівпричіп до нього марки BODEX номерний знак НОМЕР_7 ; транспортний засіб марки MAN номерний знак НОМЕР_8 та напівпричіп реєстраційний номер НОМЕР_9 ; напівпричіп реєстраційний номер НОМЕР_10 ; напівпричіп реєстраційний номер НОМЕР_11 ; 3) ОСОБА_2 : транспортний засіб марки MAN номерний знак НОМЕР_12 ; транспортний засіб марки MAN номерний знак НОМЕР_13 та напівпричіп реєстраційний номер НОМЕР_14 ; транспортний засіб марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_15 ; навантажувач JCB реєстраційний номер НОМЕР_16 ;
- ухвалою слідчого судді від 03.11.2023 у справі №296/11048/23 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого ГУНП в Житомирській області про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуків від 14.08.2023, із позбавленням права користування та розпоряджання ним;
- ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27.11.2023 у справі №296/11048/23 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду від 03.11.2023 - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, представник власників та користувачів транспортних засобів неодноразово звертався до Слідчого управління ГУНП в Житомирській області та до Спеціалізованої екологічної прокуратури з заявами від 17.10.2023, 01.11.2023, 04.12.2023, 05.12.2023 про повернення майна. Також на ім'я слідчого подавалися заяви адвоката від 23.08.2023, 06.09.2023, 04.10.2023, 05.10.2023 про повернення майна його законним володільцям.
Проте станом на 03.11.2023 майно, вилучене в ході обшуків 14.08.2023, Відповідачем повернуте не було.
06.11.2023 до Слідчого відділу ГУНП у Житомирській області направлено лист Корольовського районного суду м. Житомира щодо повідомлення про виконання ухвали від 16.10.2023 у справі №296/9992/23. І лише 07.12.2023 на виконання ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 16.10.2023 у справі №296/9992/23 Слідче управління ГУНП в Житомирській області повернуло транспортні засоби зазначеним в ухвалах суду фізичним особам та директору ТОВ "ТБР Логістик", про що свідчать акти передачі-приймання майна, яке є речовими доказами.
За доводами Позивача, у період з 14.08.2023 (дата вилучення транспортних засобів) до 07.12.2023 (дата повернення транспортних засобів) ТОВ "ТБР Логістик" було позбавлене права користування для ведення своєї господарської діяльності транспортними засобами марки MAN, напівпричепами до них та навантажувачем, арештованими та несвоєчасно повернутими органом державної влади у користування підприємства, що призвело до заподіяння останньому збитків.
За розрахунком Позивача, згідно довідки спеціаліста за результатами проведення економічного дослідження від 08.05.2024 та висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи №367/06.2024 від 24.06.2024, розмір збитків ТОВ "ТБР Логістик" становить 2 990 891,64 грн без ПДВ, що включає: додаткові витрати на ремонт транспортних засобів, які знаходились на штрафних майданчиках, 257 540,11 грн; витрати на виплату заробітної плати та сплату ЄСВ на фонд оплати праці працівників за період вересень-грудень 2023 року - 289 553,26 грн; недоотриманий дохід (упущена вигода) у зв'язку з неможливістю надання послуг за транспортною заявкою №1 від 11.08.2023 до договору №28072023/4 від 28.07.2023 у повному обсязі внаслідок арешту частини транспортних засобів та причепів, що мали бути задіяні у перевезенні вантажу (кукурудзи в качанах), 2 443 798,27 грн
Позиція Верховного Суду
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника (постанови Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, від 14.01.2025 у справі № 910/21871/21).
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Позивача про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади.
Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода Відповідача з рішеннями у справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення такої шкоди.
Отже предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій виключно в частині стягнення 1 046 534,07 грн. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України в касаційному порядку не переглядаються.
Доводами касаційної скарги ГУНП в Житомирській області є неврахування судами при ухваленні оскаржуваних рішень правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19 щодо заборони розпоряджатися майном, на яке накладено арешт, та у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 без зазначення, які саме висновки та стосовно застосування якої норми права не враховано судами.
Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
У зазначеній Скаржником цивільній справі № 643/12369/19 судами розглядався позов фізичної особи до банківської установи та до державного реєстратора про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та скасування запису про право власності.
При цьому предметом спору був об'єкт нерухомого майна житлового фонду - квартира.
Переглядаючи судові рішення у вказаній Скаржником справі № 643/12369/19 Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Як наслідок, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом заборони відчуження квартири.
Водночас у цій справі спірні транспортні засоби було арештовано у процесі розслідування кримінального провадження (за нормами Кримінального процесуального кодексу України), що не є тотожним забороні відчуження як заходу забезпечення позову у цивільній справі.
В такий спосіб з урахуванням суб'єктного складу, цивільно-правових характеристик спірного майна, нормативно-правового регулювання спірних правовідносин та встановлених судами обставин, зазначена Скаржником справа № 643/12369/19 та справа, що розглядається, № 906/808/24, не є подібними у контексті застосування приписів пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Як наслідок, посилання Відповідача на вказану справу не може бути підставою для скасування оскаржуваних Відповідачем судових рішень.
Щодо згаданої у касаційній скарзі постанови Великої Палати Верховного Суду 12.03.2029 у справі № 920/715/17, то посилання на неї судом касаційної інстанції не можуть бути прийняті, оскільки касаційна скарга не містить аргументів про неврахування судами попередніх інстанцій висновків з цієї постанови.
Як вбачається зі змісту постанови у вказаній Відповідачем справі № 920/715/17, за результатами її розгляду ухвалено рішення про часткове задоволення позову товариства та стягнення на його користь 4 352 500,01 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої управлінням Національної поліції України в Сумській області.
Більше того, з оскаржуваних рішення і постанови у цій справі № 906/808/24 взагалі не слідує про їх ухвалення всупереч судовій практиці.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги. Так відповідно до пункту 5 частини другої вказаної статті у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;
В такий спосіб колегія суддів додатково наголошує, що положення Господарського процесуального кодексу України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність. До такого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23.
Верховний Суд зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України. При цьому колегія суддів зазначає, що посилання Скаржника у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду без наведення обґрунтованих мотивів неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального чи процесуального права не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом.
Таким чином висновки щодо застосування норм права, на які посилається ГУНП у Житомирській області у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі № 906/808/24, що розглядається.
Висновки Верховного Суду
Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Житомирській області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 та рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2025 у справі № 906/808/24 належить закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Житомирській області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 та рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2025 у справі № 906/808/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко