04 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1353/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,
представників учасників справи:
позивача - Гриценко Б.М.,
відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365"
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Шевчук Н.Г.
від 14.09.2023 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипка І.М., Мальченко А.О., Хрипун О.О.
від 25.11.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365"
до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод"
про стягнення 2 076 659,61 грн за договором про постачання електричної енергії споживачу № 22/11 від 15.05.2019.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод", в якому, в редакції заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу від 15.05.2019 № 22/11 за період травень - вересень 2022 року у розмірі 2 076 659,61 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії споживачу від 15.05.2019 № 22/11 щодо оплати спожитої електричної енергії.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
15 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Херсонський машинобудівний завод" (надалі - Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 22/11 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії.
Згідно з пунктом 2.1 Договору початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є Додатком № 1 до Договору, якщо інше не передбачено Комерційною пропозицією (Додатком № 2).
Відповідно до пункту 5.5 Договору розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць.
Пунктом 5.7 Договору передбачено, що оплата за Договором має бути здійснена Споживачем протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату або у строк, зазначений у комерційній пропозиції (Додаток № 2).
Відповідно до пункту 5.15 Договору Споживач здійснює кінцевий розрахунок з Постачальником за фактичний обсяг електричної енергії протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі сканованої копії акта приймання-передачі електричної енергії, який Постачальник направляє Споживачу на його електронну адресу, зазначену у Заяві-приєднанні, протягом 10 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Постачальник одночасно направляє Споживачу оригінал акта приймання-передачі електричної енергії у двох примірниках. У разі якщо Споживачем не направлено на адресу Постачальника один примірник акта з підписом та печаткою (за наявності), або заперечення до такого акта, то вважається, що цей акт погоджений та підписаний сторонами.
Заява-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу підписана Споживачем 15.05.2019. Початок постачання - з 01.06.2019.
Додатком № 1 до заяви-приєднання визначений перелік ЕІС-кодів точок комерційного обліку та адреси об'єктів Споживача, які розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Тираспільська, 1.
Відповідно до Комерційної пропозиції оплата електричної енергії здійснюється у формі попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку. Оплата за замовлений обсяг електричної енергії за Договором має здійснюватися Споживачем самостійно за 5 днів до початку розрахункового місяця у розмірі 100% вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий період (Додаток № 3). Остаточний розрахунок Споживача за електричну енергію за розрахунковий період здійснюється в строк до 8 числа місяця наступного за розрахунковим (місяцем поставки) відповідно до фактичного обсягу електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку на підставі отриманого Споживачем від Постачальника рахунку, в якому зазначаються суми до оплати за використану електричну енергію.
Оператор систем розподілу, з яким Споживач уклав договір розподілу електричної енергії, є Публічне акціонерне товариство "Херсонобленерго".
Згідно з наданих позивачем актів прийому-передачі електроенергії з урахуванням повідомлення Акціонерного товариства "Херсонобленерго" від 18.07.2023 про обсяги споживання Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Херсонський машинобудівний завод" відповідно до точок обліку за період травень - вересень 2022 року була поставлена електроенергія: акти прийому-передачі електроенергії за травень 2022 року № 2555 від 01.07.2023 - на суму 307 555,80грн, за червень 2022 року № 2556 від 02.07.2023 - на суму 298 891,69грн, за липень 2022 року № 2557 від 03.07.2023 - на суму 341 171,60грн, за серпень 2022 року № 2558 від 04.07.2023 - на 376 893,24грн, за вересень 2022 року № 2559 від 05.07.2023 - на суму 426 917,00грн, за жовтень 2022 року № 2560 від 06.07.2023 - на суму 253 404,83грн. Зазначені акти містять підпис і печатку лише Постачальника, 16.08.2023 направлені на адресу Споживача за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 4А.
До матеріалів справи позивачем надані скріншоти з його електронної пошти про направлення на електронну адресу Споживача, зазначену в комерційній пропозиції, 16.05.2022 акта реалізації № 1445 від 30.04.2022 та рахунку № 3094 від 16.05.2022, 10.06.2022 акта реалізації № 1826 від 31.05.2022 та рахунків № 33700 від 09.06.2022 і № 3713 від 10.06.2022, 09.09.2022 акта № 2967 від 31.08.2022 та рахунку № 5613 від 09.09.2022, 11.10.2022 акта № 3337 від 30.09.2022 та рахунку № 6220 від 11.10.2022.
В наданих позивачем до матеріалів справи актах звіряння взаємних розрахунків (підписані лише позивачем) за період січень 2022 року - лютий 2023 року Постачальником вказані сума поставки електроенергії 11 638 667,30грн та здійснені Споживачем 27.01.2022, 22.02.2022, 28.03.2022, 11.08.2022, 01.04.2023, 02.04.2023, 04.04.2023, 05.04.2023, 01.07.2023, 02.07.2023, 03.07.2023, 04.07.2023, 05.07.2023 оплати за Договором на загальну суму 8 834 383,09грн (в тому числі початкове сальдо 727 624,60 грн.
Докази оплати заявленої до стягнення суми 2 076 659,61 грн в матеріалах спарви відсутні.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод" 02.03.2023 внесено зміни до реєстру щодо юридичної адреси, відповідно до яких місцезнаходження юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод" є Україна, 09104, Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 4А. До цього місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод" було: Херсонська область, м. Херсон, вул. Тираспільська, буд.1.
Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод" № 3 від 01.04.2022 "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у зв'язку з веденням військових дій та повною окупацією міста військовими Російської Федерації, повним зупиненням роботи підприємства згідно з наказом № 05 від 01.04.2022 призупинено з 01.04.2022 дію трудових договорів (строкових і безстрокових), укладених Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Херсонський машинобудівний завод" та працівниками підприємства до відновлення можливості роботи або закінчення воєнного стану; залишено попередній робочий графік для працівників, які здійснюють контроль та обслуговування ГПП Комбайнової (згідно з Додатком № 2 - 4 працівники).
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, Херсонська міська територіальна громада з 01.03.2022 по 11.11.2022 перебувала в тимчасовій окупації (пункт 11 розділу ІІ Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України).
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2023 у справі № 911/1353/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що в період, за який заявлена до стягнення заборгованість, відповідач не здійснював господарську діяльність, а на окупованій території (в тому числі на території господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод") розміщувались військові Російської Федерації, тому докази споживання поставленої на цю територію електроенергії саме відповідачем, а не окупаційними військами, відсутні.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частину 2 статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" стосовно того, що вказане нормативне положення стосується правочинів, здійснених саме в період перебування підприємства в умовах окупації, а не договорів, укладених раніше, так як закон зворотної дії в часі не має. При цьому судами не враховано позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 761/11870/15-ц, від 18.09.2020 у справі № 922/2250/16, від 24.02.2021 у справі № 910/12044/19, від 19.05.2021 у справі № 522/9536/18, у яких зазначено, що норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент вчинення правочину. Судами не враховано позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17, в якій зазначено, що оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного; норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова), має бути чинною на момент вчинення правочину;
- відсутністю висновку Верховного Суду щодо особливостей правозастосування статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що призводить до значних труднощів в ході здійснення господарської діяльності суб'єктами господарювання в умовах воєнного стану. Так, на думку скаржника, положення вказаної статті не узгоджуються з окремими нормативно-правовими актами, що є спеціальними безпосередньо для такої господарської діяльності як постачання електричної енергії. Так, з аналізу пункту 11.5.2 глави 11.5 Кодексу систем розподілу, а також підпункту 1 пункту 8 наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 "Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану", можна зробити висновок про те, що навіть в умовах воєнного стану на тимчасово окупованих територіях відключення об'єкту від споживання здійснюється за заявою Споживача. У зв'язку з цим, виникає питання щодо особливостей застосування в такому випадку положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях з врахуванням спеціальних нормативно-правових актів, якими передбачено правове регулювання правовідносин з постачання електричної енергії.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
До Суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
До Суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо постанови Об'єднаної палати від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, до якої зупинялось касаційне провадження у цій справі.
До Суду від відповідача також надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій повідомляється про орієнтовний розмір витрат у суді касаційної інстанції, та те, що докази їх понесення буде подано у встановлений строк.
До Суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі щодо заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
Предметом касаційного оскарження у даній справі є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 2 076 659,61 грн за спожиту електричну енергію за Договором за період з травня по вересень 2022 року, яка передавалася відповідачу на територію м. Херсон Херсонської області.
Під час здійснення касаційного провадження у цій справі № 911/1353/23 Суд ухвалою від 29.04.2025 зупиняв касаційне провадження до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 908/1162/23.
Так, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.
Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, Херсонська міська територіальна громада з 01.03.2022 по 11.11.2022 перебувала в тимчасовій окупації (пункт 11 розділу ІІ Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України).
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене у постанові у справі № 908/1162/23, Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
У цій справі № 911/1353/23 Суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Так, у справі № 911/1353/23 як місцевим, так і апеляційним господарськими судами встановлено, що територія м. Херсон Херсонської області, на якій розташовані об'єкти відповідача та до яких здійснювалось постачання електричної енергії, у спірний період перебувала у тимчасовій окупації. Позивач не заперечує той факт, що борг за електроенергію нараховано стосовно об'єктів, які розташовані в м. Херсон Херсонської області за період, коли територія вже знаходилася під окупацією Російської Федерації.
Відповідно до частини 1 статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті (частина 2 статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Отже, підставою для відмови у позові у цій справі № 911/1353/23, враховуючи положення статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію, при цьому факт тимчасової окупації м. Херсон Херсонської області у спірний період є загальновідомим, сторонами спору не заперечується, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки електроенергії на тимчасово окуповану територію та споживання її відповідачем у спірний період, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у даній справі.
Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову у позові з огляду на приписи статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є правильними по суті і підлягають залишенню без змін з мотивів, викладених у цій постанові.
У касаційній скарзі, посилаючись на підстави касаційного скарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник стверджує про те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про нікчемність правочину (Договору), застосувавши до нього норму права, яка не була дійсною на момент вчинення відповідного правочину. Зазначаючи при цьому низку постанов Верховного Суду, які не враховано судами.
Водночас, як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у позові, визначену судами попередніх інстанцій, було те, що в період, за який заявлена до стягнення заборгованість, відповідач не здійснював господарську діяльність, а на окупованій території (в тому числі на території господарської діяльності Споживача) розміщувались військові Російської Федерації, тому докази споживання поставленої на цю територію електроенергії саме відповідачем, а не окупаційними військами, відсутні.
Жодних висновків суди першої та апеляційної інстанції щодо нікчемності Договору не робили.
До того ж як зазначалось вище у цій постанові, підставою для відмови у позові у цій справі, враховуючи положення статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію, на якій розміщувався у спірний період об'єкт Споживача.
З огляду на викладене, Суд відхиляє відповідні доводи скаржника.
У касаційній скарзі, посилаючись на підстави касаційного скарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо особливостей правозастосування статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що призводить до значних труднощів в ході здійснення господарської діяльності суб'єктами господарювання в умовах воєнного стану. Так, на думку скаржника, положення вказаної статті не узгоджуються з окремими нормативно-правовими актами, що є спеціальними безпосередньо для такої господарської діяльності як постачання електричної енергії, зокрема, з пунктом 11.5.2 глави 11.5 Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 310, а також з підпунктом 1 пункту 8 наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 "Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану".
Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про правотворчу діяльність" законодавство України - це взаємопов'язана та упорядкована система нормативно-правових актів України і чинних міжнародних договорів. Законодавство України структурується від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили з урахуванням засад конституційного ладу в Україні, компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначеної Конституцією України та (або) законом, інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
Стаття 19 Закону України "Про правотворчу діяльність" визначає юридичну силу та ієрархію нормативно-правових актів та регламентує, що юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із засад конституційного ладу в Україні, компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом та інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
У пункті 3 частини 2 статті 19 Закону України "Про правотворчу діяльність" визначено, що, з урахуванням вимог частини першої цієї статті в Україні встановлюється така ієрархія нормативно-правових актів, зокрема, закони приймаються на основі Конституції України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 4-13 цієї частини, і є обов'язковими до виконання на території України.
Водночас, до нормативно-правових актів, зазначених у пунктах 4-13 частини 2 статті 19 Закону України "Про правотворчу діяльність" відносяться накази міністерств (пункт 6) та нормативно-правові акти інших державних органів (пункт 7).
Таким чином, з огляду на ієрархію нормативно-правових актів, та враховуючи приписи статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" про заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію (і така заборона має абсолютний характер), Суд відхиляє аргументи скаржника щодо неузгодженості зазначеної норми з пунктом 11.5.2 глави 11.5 Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 310, та з підпунктом 1 пункту 8 наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 "Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану".
Враховуючи викладене, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, з мотивів, викладених у цій постанові.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з мотивів, викладених у цій постанові.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі № 911/1353/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.М. Баранець
О.А. Кролевець