29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"04" листопада 2025 р. Справа № 924/811/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС", м. Тернопіль
до Фізичної особи - підприємця Цісар Анатолій Петрович, Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с. Нігин
про стягнення 50 782,48 грн., з яких 30 873,56 грн. основного боргу, 5 608,35 грн. пені, 6 205,89 грн. інфляційних втрат, 1 615,75 грн. 3% річних, 6 478,93 грн. збитків
за участю представників сторін:
від позивача: Гарагуц І.Ф. в режимі ВКЗ
від відповідача: не з'явився
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 04.11.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі.
12.08.2025р. до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС", м. Тернопіль до Фізичної особи - підприємця Цісар Анатолій Петрович, Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с. Нігин про стягнення 50 782,48 грн., з яких 30 873,56 грн. основного боргу, 5 608,35 грн. пені, 6 205,89 грн. інфляційних втрат, 1 615,75 грн. 3% річних, 6 478,93 грн. збитків.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюк І.В.
Ухвалою суду від 15.08.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк у 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.
20.08.2025р. на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 25.08.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11:30 год. 09.09.2025р.
Ухвалою від 09.09.025р. підготовче засідання у справі №924/811/25 відкладено на 10:30 23.09.2025р.
У підготовчому засіданні 23.09.2025р. постановлено ухвалу без оформлення окремого процесуального документу про оголошення перерви до 11:30 год. 15.10.2025р.
У підготовчому засіданні 15.10.2025р. постановлено ухвалу без оформлення окремого процесуального документу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11:30 год. 04.11.2025р.
Представник позивача в судовому засіданні, в режимі відеоконференції, підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві.
Відповідач в судові засідання не з'явився, повноважного представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується надісланням ухвал суду по даній справі на адресу останнього, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
28.07.2023р. між ТОВ "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Цісар Анатолієм Петровичем (Покупець) укладено договір поставки №149/23.
Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати в погодженні строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього Договору.
Асортимент, кількість ціна товару встановлюється Сторонами в погоджених Постачальником заявках Покупця (п.1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.2. договору ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатковій накладній на поставку товару
Передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного отримання товару Покупцем та оформлення відповідним чином видаткової накладної (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).
У п.п.6.1-6.3 договору погоджено, що сторона, яка порушила господарське зобов'язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси якої порушено. Склад та розмір відшкодування збитків визначається сторонами за правилами, встановленими чинним законодавством України. Збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 38 873,56 грн., що підтверджується видатковими накладними: №FD0006099/23 від 20.11.2023 на суму 26953,12 грн.; №FD0006184/23 від 25.11.2023 на суму 6443,35 грн.; №FD0006218/23 від 28.11.2023 на суму 3018,67 грн.; №FD0006223/23 від 28.11.2023 на суму 2458,42 грн.
Позивач зазначає, що із зазначеної суми вартості поставленого товару відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 8 000,00 грн. Залишок заборгованості за поставлений товар за вказаними видатковими накладними становив 30 873,56 грн.
Оскільки заборгованість за договором відповідачем у повному обсязі не погашена, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача у примусовому порядку 30 873,56 грн. основного боргу, 5 608,35 грн. пені, 6 205,89 грн. інфляційних втрат, 1 615,75 грн. 3% річних, 6 478,93 грн. збитків
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 цього ж кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2023р. між сторонами було укладено договір поставки №149/23, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього Договору.
За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 629 цього Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов Договору від 28.07.2023р., позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 38 873,56 грн., згідно видаткових накладних, які знаходяться в матеріалах справи.
Доказів в підтвердження сплати в розмірі 30 873,56 грн. основного боргу учасниками судового розгляду не подано.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 30 873,56 грн. основного боргу обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 5 608,35 грн. пені, 6 205,89 грн. інфляційних втрат, 1 615,75 грн. 3% річних, 6 478,93 грн. збитків судом враховується.
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.4. договору від 28.07.2023р., за порушення грошових зобов'язань за цим договором Покупець сплачує Постачальну пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України (Постанова ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2., 6.3. договору у Позивача виникає право для стягнення збитків з Відповідача. Збитки стягуються в повній мірі понад штрафні санкції.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
В результаті невиконання своїх обов'язків, встановлених умовами договору, відповідачем, позивачем понесло витрати у розмірі 6478,93 грн., в частині сплати до бюджету податоку на додану вартість відповідно до суми ПДВ, зазначених у видаткових накладних №FD0006099/23, №FD0006184/23, №FD0006218/23, №FD0006223/23.
Суд, перевіривши правильність нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних, та збитків, у вище вказаних сумах, дійшов висновку, що вказані нарахування здійсненні вірно та підлягають задоволенню.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевказане, наведені вище положення ГПК України, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 126, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Цісар Анатолій Петрович, ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" (47707, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Лук'яновича, буд.1, код ЄДРПОУ 38487310) 30 873,56 грн. (тридцять тисяч вісімсот сімдесят три гривні 56 коп.) основного боргу, 5 608,35 грн. (п'ять тисяч шістсот вісім гривень 35 коп.) пені, 6 205,89 грн. (шість тисяч двісті п'ять гривень 89 коп.) інфляційних втрат, 1 615,75 грн. (одна тисяча шістсот п'ятнадцять гривень 75 коп.) 3% річних, 6 478,93 грн. (шість тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 93 коп.) збитків та 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складений та підписаний 13.11.2025р.
Суддя І.В. Заярнюк
Відрук. 2 прим.: 1 - до справи; 2 - ФОП Цісар А.П.( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ); позивачу в електронний кабінет