Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057)705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
12.11.2025 Справа № 922/3960/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши заяву про видачу судового наказу
заявник Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрікор холдинг" (адреса: 17592, Чернігівська обл., Прилуцький р.-н, с. Сергіївка, вул. Шейгусівська, буд. 1-А; код ЄДРПОУ 36279482)
боржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк авто" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126/1, оф. 20; код ЄДРПОУ 43825879)
До Господарського суду Харківської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрікор холдинг" (далі - заявник) про видачу судового наказа за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк авто" (далі - боржник) 79378,97 грн переплати за надані послуги. Крім того, заявник просить суд покласти на боржника 242,24 грн судового збору.
Розглянувши наведену заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, та в разі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі ч. 2 ст. 12 ГПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором) або із доданих документів вбачається пропуск позовної давності, то така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.
Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, в тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.
Наведене зумовлено тим, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу суд не розглядає справу по суті, не встановлює обставин справи та не здійснює оцінку доказів щодо їх змагальності та достовірності, адже наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями ч. ч. 1-2 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин.
У даному випадку, в обґрунтування поданої заяви заявник посилається на те, що 01.09.2023 між ним, як замовником, та боржником, як перевізником, укладений договір про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні № 0109-9.
Cуд констатує, що відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання надати відповідно до умов даного договору послуги по перевезенню наступних типів вантажів замовника:
- сільськогосподарська продукція автомобільним транспортом перевізника.
Відповідно до п. 10.1 договору, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами, проставлення печаток сторін та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного проведення розрахунків.
На підстав п. п. 10.2-10.3 договору якщо за 10 робочих днів до закінчення строку чинності договору жодна зі сторін не виявила бажання його розірвати та між сторонами немає позивної діяльності, то договір може бути подовженим додатковою угодою до даного договору.
Зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою.
Як зазначає заявник, в п. 3.5.1 договору сторони домовились, що, в разі, якщо протягом 365 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг перевізник не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну та/або розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної та/або не виправив помилки в податковій накладній/розрахунку коригування, що були складені з порушенням чинного законодавства, що унеможливлює отримання замовником податкового кредиту з ПДВ, такі послуги вважаються наданими за ціною, що не включає в себе ПДВ. При цьому податок на додану вартість або інші бюджетні платежі, сплачені або які підлягають сплаті перевізником за результатами наданих послуг, замовником перевізнику не відшкодовуються.
При цьому заявник стверджує, що на сьогоднішній день у боржника існує перед ним заборгованість в розмірі 79378,97 грн, які перераховані боржнику в якості оплати послуг з урахуванням ПДВ.
Заборгованість розраховується заявником таким чином: податкова накладна №8 від 13.10.2023 та податкова накладна №9 від 14.11.2023, в яких відображено інформацію про господарські операції між замовником та перевізником за актом наданих послуг № 69 від 13.10.2023 та актом наданих послуг № 96 від 14.11.2023 так і не були зареєстровані в ЄРПН. За таких обставин, послуги надані боржником за актом наданих послуг № 69 від 13.10.2023 та актом наданих послуг № 96 від 14.11.2023 вважаються наданими за ціною, що не включає в себе ПДВ, тобто 280520,33 грн та 116374,50 грн, відповідно. Враховуючи, що послуги надані боржником за актом наданих послуг № 69 від 13.10.2023 та актом наданих послуг № 96 від 14.11.2023 замовником оплачені за цінами, що включають ПДВ, виникла переплата на суму ПДВ, а саме на 56104,07 грн за актом наданих послуг № 69 від 13.10.2023 та на 23274,90 грн за актом наданих послуг № 96 від 14.11.2023, а всього на суму 79378,97 грн.
З цього приводу суд зазначає.
Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. З системного тлумачення цих норм можна дійти висновку, що для наказного провадження характерна документарність: суд досліджує виключно письмові докази, які підтверджують вимоги заявника.
Звідси випливає, що існує ще одна особливість доказування у наказному провадженні: тут абсолютно виключаються такі засоби доказування, як пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, речові докази, висновок експерта; єдиним допустимим засобом доказування для наказного провадження є письмові докази.
Оскільки наказне провадження є документарним, ця специфічна форма захисту вимагає особливостей документальних доказів, зокрема, докази мають бути безспірними: вони повинні свідчити про безспірність стягнення і відсутність потреби у їх дослідженні. Тобто, ознака документарності наказного провадження підтверджує те, що йдеться про очевидність та переконливість доказів з боку стягувача.
На підставі викладеного суд доходить до висновку, що вказані вимоги за заявою про видачу судового наказу не мають ознак безспірності в розумінні ч. 1 ст. 12 ГПК України, оскільки, заявником не надано доказів продовження та/або припинення дії договору.
Окрім того, відповідно до ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі.
В даному випадку, згідно з умовами договору про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні № 0109-9 від 01.09.2023 боржник має зобов'язання з надання послуг, при цьому не має зобов'язань зі сплати грошових коштів на користь замовника.
Посилання заявника на те, що грошові кошти, які він просить стягнути з боржника, є переплатою, також не свідчить про те, що ці кошти підлягають поверненню саме на підставі умов договору. Окрім того, у випадку доведеності заявником таких обставин, такі кошти підлягають поверненню як набуті боржником або без належних правових підстав або на підставі, яка згодом відпала, тобто, у відповідності до ст. 1212-1213 ЦК України, а не на підставі умов договору по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні № 0109-9 від 01.09.2023, як про це помилково зазначає заявник.
До того ж, умови договору хоча і передбачають, що у випадку не реєстрації перевізиником податкової накладної в 365 денний строк то такі послуги вважаються наданими за ціною, що не включає в себе ПДВ (п. 3.5.1. договору), однак в такому випадку прямо не передбачають обов'язку перевізника повернути на користь замовника, зокрема сплачене замовником в складі вартості послуг ПДВ.
Відтак, вимоги за заявою про видачу судового наказу не мають ознак безспірності в розумінні частини першої статті 12 ГПК України, а грошова заборгованість яку просить стягнути заявник не може бути кваліфікова як така що виникла у боржника за договором.
Згідно з п. 1 ст. 152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема якщо:
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу;
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
В даному випадку заявником заявлено вимоги, які не відповідають положенням статті 148 цього Кодексу, а із поданої заяви також не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
За таких обставин, у задоволенні заяви про видачу судового наказу слід відмовити.
За приписами ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Керуючись статтями 147 - 154, 234 ГПК України, суд, -
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрікор холдинг" про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк авто" 79378,97 грн переплати за надані послуги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. ст. 255-257, п. п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
СуддяБайбак О.І.