65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2750/24
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від позивача (заявника) - Тарановський Д.С.,
від відповідача - Явченко Д.В.,
від третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» про зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 (вх. № 2-1655/25 від 22.10.2025) в порядку ст. 331 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/2750/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання поновленим договору оренди та визнання додаткової угоди укладеною, -
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Блаз» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради про:
- визнання поновленим договору оренди землі від 18.02.2011 р. на земельну ділянку площею 24875 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрованого у реєстрі за № 151;
- визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 18.02.2011 року на земельну ділянку площею 24875 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7, у редакції, запропонованій позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Блаз» є власником об'єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортовський, 7, що складається з літ. “А» - сторожки, літ. “Б» - автозаправної станції, №№ 1-3 - огородження, та майданчика мощеного жерствою загальною площею 24181 кв.м на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2004 року у справі № 9/126-04-4108, зареєстрованого у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер 7897868). При цьому позивач вказує, що між ним та Одеською міською радою було укладено договір оренди землі від 18.02.2011 р. на земельну ділянку, площею 24875 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7, терміном на 10 (десять) років для експлуатації та обслуговування відкритої складської площадки, тобто до 18.02.2021 р. Між тим позивач зазначає, що на виконання вимог ст. 33 Закону України “Про оренду землі» товариством 17.02.2020 р. було надіслано до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, як до уповноваженого виконавчого органу місцевого самоврядування, лист № 01-14/724 з проектом додаткового договору до договору оренди землі від 18.02.2011 р., який було залишено без уваги. В подальшому, як вказує позивач, 12.02.2021 р. ним повторно було направлено на адресу відповідача лист за вих. № 01-05/6 щодо продовження договору оренди землі, у відповідь на який Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 12.03.2021 р. № 01-18/257-09-02 повідомив про необхідність надання документів (згідно переліку) для подальшого розгляду питання продовження договору оренди землі, а листом від 15.04.2021 р. вказав про необхідність надання додаткових матеріалів, які позивачем були надані Департаменту у повному обсязі. При цьому позивач зазначає, що в листі від 23.12.2022 р. за вих. № 01-18/1410 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив ТОВ “Блаз», що проект рішення Одеської міської ради про продовження строку дії договору оренди було підготовлено та передано на візування. Разом з тим, як вказує позивач, Одеська міська рада не прийняла будь-яких рішень щодо поновлення або відмови у поновленні договору оренди, що обумовило звернення ТОВ “Блаз» до суду із заявленим позовом.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 р. прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» та відкрито провадження у справі № 916/2750/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому підготовче засідання призначено на 30.07.2024 р. об 11:30 год.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. у справі № 916/2750/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання поновленим договору оренди та визнання додаткової угоди укладеною, а саме: визнано поновленим договір оренди землі від 18.02.2011 р. на земельну ділянку площею 24875 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований у реєстрі за № 151; визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 18.02.2011 р на земельну ділянку, площею 24875 кв.м, що розташована за адресою м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г., зареєстрований у реєстрі за № 151, в редакції зазначеній в резолютивній частині рішення, а також стягнено з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» витрати по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 р. по справі № 916/2750/24 апеляційні скарги Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. у справі № 916/2750/24 залишено без змін.
29.05.2025 р. Господарським судом Одеської області на виконання судового рішення у справі № 916/2750/24 видано наказ про його примусове виконання щодо стягнення з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» витрати по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2025 р. по справі № 916/2750/24 касаційну скаргу Одеської міської ради у справі № 916/2750/24 залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 залишено без змін.
22.10.2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Блаз» звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/2750/24 від 06.12.2024 р. (вх. № 2-1655/25 від 22.10.2025), згідно з якою заявник просить суд визначити новий спосіб виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. у справі № 916/2750/24, посилаючись на наступне.
Так, заявник зазначає, що 29.05.2025 року по справі № 916/2750/24 Господарським судом Одеської області позивачу - ТОВ “Блаз» видано наказ про примусове виконання судового рішення щодо стягнення з Одеської міської ради на користь ТОВ “Блаз» витрат по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн., який був направлений заявником до ГУДКСУ в Одеській області Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області.
В подальшому, як вказує заявник, листом від 09.09.2025 року Управління ДКСУ у м. Одесі Одеської області, розглянувши заяву представника ТОВ “Блаз» - адвоката Тарановського Д.С. від 14.08.2025 року стосовно виконання наказу Господарського суду Одеської області, повідомило про те, що ОМР (боржник) не має відкритих реєстраційних рахунків; рахунки ОМР, з яких можливо було здійснити безспірне списання в управлінні Казначейства або будь-якому іншому територіальному органі відсутні.
Крім того, як зазначає заявник, Управлінням Казначейства було направлено лист до Виконавчого комітету ОМР від 20.08.2025 року та до ОМР від 20.08.2025 року стосовно надання інформації про обслуговування ОМР централізованою бухгалтерію будь-якого органу місцевого самоврядування та з приводу вжиття заходів щодо виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 року, на виконання вимог якого Господарським судом Одеської області видано наказ.
При цьому заявник вказує, що в листах, які надійшли до Управління Казначейства від Виконавчого комітету та Юридичного департаменту ОМР вказано, що ОМР не обслуговується централізованою бухгалтерією будь-якого органу місцевого самоврядування та не має відкритих рахунків в органах Казначейства, у зв'язку з чим Управління Казначейства на підставі пп. 3 п. 9 Порядку управління Казначейства повернуло виконавчий документ без виконання стягувачу, з огляду на те, що боржник не має відкритих рахунків в органах Казначейства.
Таким чином, заявник стверджує, що виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. у справі № 916/2750/24 у первісно визначений спосіб є неможливим, що унеможливлює реалізацію права позивача на виконання судового рішення.
Відтак, заявник, посилаючись на ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, ст. 33 Закону України “Про виконавче провадження», а також п. 9 п.п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845, просить суд визначити новий спосіб виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. у справі № 916/2750/24 шляхом стягнення з Одеської міської ради на користь ТОВ “Блаз» витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань з Виконавчого комітету Одеської міської ради, у якого є відкриті рахунки в Управлінні ДКСУ у м. Одесі Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року прийнято заяву ТОВ “Блаз» про зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 (вх. № 2-1655/25 від 22.10.2025) до провадження, розгляд заяви призначено в засіданні суду на 06 листопада 2025 р. об 11:30 год.
31.10.2025 року від Одеської міської ради через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшли заперечення (вх. № 34436/25), відповідно до яких відповідач вказує, що Одеська міська рада є колегіальним органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Таким чином, Одеська міська рада є юридичною особою публічного права, яка володіє спеціальною процесуальною правоздатністю та дієздатністю і може виступати учасником судових процесів.
Наразі відповідач наголошує, що законодавець розділяє повноваження міських рад та виконавчих органів міських рад у різних сферах, які дозволяють здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції в інтересах місцевого населення. Одеська міська рада (код ЄДРПОУ: 26597691) та Виконавчий комітет Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 04056919) є різними, самостійними юридичними особами - організаціями, суб'єктами права, які наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто здатністю від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідач стверджує, що Одеська міська рада та Виконавчий комітет Одеської міської ради є самостійними юридичними особами, які мають окремі юридичні статуси та повноваження і Виконавчий комітет Одеської міської ради не наділений повноваженнями на здійснення видатків з місцевого бюджету на користь юридичних осіб для виконання рішень судів у справах, в яких він не був учасником.
При цьому відповідач зауважує, що діючі положення Господарського процесуального кодексу України не передбачають встановлення чи зміну способу або порядку виконання рішення суду шляхом фактичного виконання рішення суду іншою юридичною особою, яка не була стороною при розгляді справи, без визначеної законом правової підстави.
Так, відповідач наголошує, що визначення заявником способу виконання рішення як стягнення заборгованості за виконавчим документом через іншу юридичну особу фактично змінює зміст рішення, замінює боржника у зобов'язанні на особу, яка навіть не залучалася до участі у справі, яка відповідно до положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» є окремою юридичною особою та наділена власними повноваженнями.
Крім того, відповідач зазначає, що відсутність в Державній казначейській службі України рахунків боржника, з яких можливо було би здійснити безспірне списання коштів, не може бути перешкодою для прийняття на виконання виконавчого документа
Разом з тим відповідач зазначає, що Виконавчий комітет Одеської міської ради не є єдиним розпорядником бюджетних коштів, а є одним із 280 розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, мережа яких опублікована на офіційному сайті веб-сайті Одеської міської ради за посиланням: https://omr.gov.ua/ua/open-city/budget/. У зв'язку з зазначеним, відповідач вказує, що заявник ніяким чином не обґрунтував, чому саме Виконавчий комітет Одеської міської ради має взяти на себе зобов'язання Одеської міської ради.
За таких обставин, на переконання відповідача, зміна способу виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. у справі № 916/2750/24 шляхом стягнення коштів з Виконавчого комітету Одеської міської ради фактично змінить зміст рішення, замінивши боржника у зобов'язанні на особу, яка відповідно до положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» є окремою юридичною особою та наділена власними повноваженнями.
Судове засідання, призначене на 06.11.2025 р. об 11:30 год., не відбулося у зв'язку з тим, що відбувся збій у роботі магістрального мережевого провайдера, що тимчасово вплинуло на доступність судових ресурсів, у тому числі підсистеми відеоконференцзв'язку (ВКЗ) суду, про що господарським судом складено відповідний акт.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2025 року розгляд заяви призначено в засіданні суду на 12 листопада 2025 р. о 12:00 год.
У судовому засідання, призначеному на 12 листопада 2025 року, представник заявника просив суд заяву задовольнити, натомість представник відповідача просив у задоволенні заяви відмовити.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши та дослідивши матеріали справи та заяви заявника, господарський суд зазначає наступне.
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Вказані положення кореспондують зі ст. 18 ГПК України.
Як передбачено ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Так, 29.05.2025 р. Господарським судом Одеської області у справі № 916/2750/24 видано наказ про примусове виконання рішення ГСОО від 06.12.2024 р. щодо стягнення з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» витрат по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. У рішенні від 17 травня 2005 року по справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду» (див. рішення від 19.03.1997 зі справи “Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи “Шмалько проти України»).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява N 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.
З огляду на викладене, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України “Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу зазначених вище норм чинного законодавства вбачається, що під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації такого рішення в разі неможливості його виконання у порядку та у спосіб, що раніше встановлені, а підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або у спосіб, встановлений господарським судом.
За вимогами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Тобто, спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст. 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав.
Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. Вирішуючи питання про зміну способу виконання рішення, суд повинен з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість такого виконання рішення суду. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
При цьому поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення у розумінні реалізації завдань виконавчого провадження.
Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 Цивільного кодексу України.
Отже, для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з'ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Така правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/1478/15.
В той же час, порядок виконання рішення - це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити сторонам, державному виконавцеві, іншим суб'єктам владних повноважень у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення способу (заходів) виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов'язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Суд зазначає, що зміна способу або порядку виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному статтею 331 ГПК України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.
Поняття “спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з'ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 713/1062/17 та постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 року у справі № 6-1829цс15.
Таким чином, в основу судового акту про зміну способу і порядку виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України “Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України “Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Господарський суд зауважує, що необхідною та обов'язковою умовою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є факт існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.
Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9).
Відтак, спосіб і порядок виконання рішення суду передбачають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу чи порядку виконання рішення суду не має змінювати суті самого судового рішення.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 6 Закону України “Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
Відповідно до пп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI, рішення суду про стягнення (арешт) коштів держаного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок № 845).
Відповідно до п. 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:
- безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;
- боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;
- виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України “Про виконавче провадження»;
- стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.
Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до п. 4 Порядку № 845 органи Казначейства:
1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;
2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;
3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.
Згідно з п.п. 3 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
В силу п. 10 Порядку № 845 стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений пунктом 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.
Відповідно до п. 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.
Пунктом 27 Порядку № 845 закріплено, що для здійснення безспірного списання коштів орган Казначейства відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання боржника. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань зазначеного боржника. Одночасно боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов'язані привести у відповідність із такими бюджетними зобов'язаннями інші взяті ним бюджетні зобов'язання.
Положеннями п. 28 Порядку № 845 встановлено, що орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку. Визначені коди класифікації видатків бюджету та/або рахунки, за якими проводиться безспірне списання коштів, можуть бути змінені органом Казначейства за обґрунтованою заявою боржника.
Згідно з підп. 3 п. 9 та абз. 2 п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, органи казначейства змушені повертати виконавчі документи у разі, якщо боржником зазначено не розпорядника бюджетних коштів.
Так, за результатом розгляду позовних вимог позивача у даній справі № 916/2750/24 господарським судом 06.12.2024 ухвалено рішення, яким, зокрема, стягнуто з відповідача у справі - Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» витрати по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили 28.05.2025 року, у зв'язку з чим судом 29.05.2025 року був виданий наказ про його виконання.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, з метою виконання вищевказаного рішення суду позивач (стягувач) звернувся з відповідною заявою до Державної казначейської служби України в Одеській області.
Разом з тим, у листі від 09.09.2025 № 04-15-10/1963 Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області повідомило ТОВ “Блаз», що Одеська міська рада не обслуговується централізованою бухгалтерією будь-якого органу місцевого самоврядування та не має відкритих рахунків в органах Казначейства, з огляду на що, керуючись п.п. 3 п. 9 Порядку управлінням Казначейства повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю “Блаз» наказ Господарського суду Одеської області від 29.05.2025 у справі № 916/2750/24 без виконання.
Також у вказаному листі Управлінням Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області зазначено позивачу, що на даний час існує судова практика про змінну способу виконання рішення, встановлення порядку виконання рішення суду, а також задоволення позовів до Одеської міської ради шляхом стягнення коштів за рахунок бюджетних асигнувань Одеської міської ради з відкритих в управлінні Казначейства рахунків Виконавчого комітету Одеської міської Ради, а саме: постанова Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 у справі № 916/4142/23, від 26.02.2024 у справі № 916/1531/21, від 14.05.2024 у справі № 916/2311/22, від 18.01.2024 у справі № 916/2319/22, від 25.04.2024 у справі № 916/2023/21, від 07.08.2024 у справі № 916/5289/23, від 21.03.2024 у справі № 916/663/20, від 12.02.2024 у справі № 916/2066/20, від 08.01.2024 у справі № 916/1553/24, від 30.04.2024 у справі № 916/5289/23.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає що статтями 1, 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Виконавчі органи рад створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з ч. 6 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.
За змістом ч.ч. 1, 8 ст. 51 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
За умовами п. 27 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» рішення щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету приймаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Статтею 2 Бюджетного кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до підп. 1 п. 9 “Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.
Суд зазначає, що складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).
Так, відповідно до п. 1.1 Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради (далі Положення), що затверджене рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021 р. № 535-VІІ “Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції», Виконком ОМР є виконавчим органом ОМР, який створюється ОМР на період її повноважень відповідно до Закону 280/97-ВР, Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради. Після закінчення повноважень ради Виконком ОМР здійснює свої повноваження до формування його нового складу.
Згідно з п. 1.3 Положення Виконком ОМР є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов'язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Фінансування видатків Виконкому ОМР здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади (п. 1.4 Положення).
Таким чином, фінансові ресурси Одеської міської територіальної громади закріплено за виконавчими органами ОМР, які є розпорядниками коштів місцевого бюджету та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.
Саме тому міська рада не відкриває власного рахунку, натомість місцева рада при здійсненні діяльності користується рахунком свого виконавчого комітету.
Відтак, з урахуванням того, що Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає, що з метою реального виконання рішення суду у даній справі, стягнення витрат зі сплати судового збору слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 916/1952/17, а також постановою Південно-західного апеляційного суду від 26.01.2023 р. у справі 916/1778/20.
При цьому твердження відповідача про те, що Виконавчий комітет Одеської міської ради не є стороною у даній справі, а тому не може виконувати обов'язки за боржника - Одеську міську раду, суд вважає безпідставними, оскільки у відповідності до приписів ч. 2 ст. 64 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Враховуючи, що безпосереднім правом розпоряджатися коштами місцевого бюджету наділений Виконавчий комітет Одеської міської ради, а не Одеська міська рада, та те, що Виконавчий комітет Одеської міської ради створений саме Одеською міською радою, підконтрольний та підзвітний їй, суд вважає цілком обґрунтованим стягнення з Одеської міської ради за рахунок коштів міста Одеси в особі Виконавчого комітету Одеської міської ради відповідних грошових коштів, що не є заміною боржника у даній справі, а лише змінює порядок виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Суд також не погоджується із запереченнями Одеської міської ради про те, що внаслідок зміни порядку виконання судових рішень фактично відбудеться стягнення з іншої юридичної особи Виконавчого комітету Одеської міської ради, оскільки, як зазначалось вище, в даному випадку буде мати місце здійснення стягнення коштів місцевого бюджету Одеської міської територіальної громади, а не з юридичної особи (Виконавчого комітету ОМР), яка є тільки одним з розпорядників коштів місцевого бюджету.
З наведеного вбачається, що виконати рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 по справі № 916/2750/24 об'єктивно неможливо, оскільки, як було встановлено раніше, у боржника - Одеської міської ради відсутні відкриті рахунки в органах Казначейства або інших банківських установах, тому безумовне списання з них коштів за рішенням суду неможливе.
Крім того, господарський суд враховує й те, що рішення суду по даній справі набрало законної сили майже пів року тому - 28.05.2025 року, проте з боку відповідача не було вжито жодних дій щодо добровільного виконання рішення суду, що суперечить конституційному принципу обов'язковості судових рішень.
В той же час, суд приймає до уваги те, що наказ не виконується органами державної казначейської служби України, адже спосіб, який встановлений судом його виконати неможливо. Вказане в сукупності нівелює значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. При цьому суд вказує, що за даним судовим наказом кошти фактично будуть стягнуті із територіальної громади м. Одеси.
При цьому слід зазначити, що право вибору того, через якого з таких розпорядників слід здійснити стягнення коштів місцевого бюджету Одеської територіальної громади шляхом зміни способу та порядку виконання судового рішення є правом стягувача.
З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі “Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgme№ts and Decisions 1997-II). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі “Фуклев проти України», заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 у справі “Чіжов проти України» п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі “Comingersoll S. A.» проти Португалії», заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Окрім того, вирішуючи справу “Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини в п. 43 свого рішення від 20.07.2004 дійшов наступного висновку: “Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду».
Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі “Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року).
Спосіб і порядок виконання рішення суду передбачають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу чи порядку виконання рішення суду не має змінювати суті самого судового рішення.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 у справі № 916/2750/24 боржником добровільно не виконано, а розпорядження Одеською міською радою коштами місцевого бюджету відбувається через Виконавчий комітет Одеської міської ради, діяльність якого спрямована на забезпечення виконання завдань, покладених на міську раду, як на орган місцевого самоврядування, та даний комітет обслуговується органом казначейства, а також враховуючи, що Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету Одеської міської територіальної громади та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає за необхідне змінити порядок виконання рішення шляхом стягнення з Одеської міської ради на користь ТОВ “Блаз» витрат зі сплати судового збору за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету - Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
При цьому з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог заявника про зміну порядку виконання рішення Господарського суду Одеської області у даній справі № 916/2750/24, у зв'язку з чим вказана заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 331, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» (вх. № 2-1655/25 від 22.10.2025) про зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. задовольнити.
2. Змінити порядок виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2024 р. у справі № 916/2750/24 та визначити його наступним чином: стягнути з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Блаз (65017, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 5; код ЄДРПОУ 19368116) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6056/шість тисяч п'ятдесят шість/грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань з Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська. буд. 1, код ЄДРПОУ 04056919,) у якого є відкриті рахунки в Управлінні ДКСУ у м. Одесі Одеської області.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повну ухвалу складено та підписано 13 листопада 2025 р.
Суддя Петров Володимир Степанович